«Орєшнік» – реальна загроза чи блеф Путіна?

Удар по Дніпру 21 листопада 2024 року шокував світ. Промислове серце України вразила нова балістична ракета, якої до того ніхто не бачив у бою. У російських ЗМІ її назвали «Орєшнік». 

Кремль поспішно заявив про появу гіперзвукової зброї, що «не має аналогів», здатної нести кілька боєголовок. Проте за гучними повідомленнями криється глибока залежність російського військово-промислового комплексу від західних технологій, а також хитромудрі схеми обходу санкцій, вибудовані з допомогою десятків компаній по всьому світу.

У серпні 2025 року російський президент Володимир Путін заявив, що ракету пішла в серійне виробництво. Але наскільки реалістичні ці повідомлення й чи справді «Орєшнік» здатний змінити баланс сил – питання відкриті.

«Главком» розбирався, як Росія виготовляє новітні ракети, які компанії причетні до виробництва ракети та хто постачає нашому ворогу критичні компоненти.

Що таке «Орєшнік»

Військовий аналітик Віктор Кевлюк у коментарі «Главкому» пояснив: ракета «Орєшнік» позиціонується Росією як принципово нова розробка, здатна вийти за рамки обмежень, які встановлював колишній Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

«Ракета анонсується з дальністю ураження до 5,5 тис. км і швидкістю польоту 10–11 махів – понад 12 тис. км/год. Формально це дозволяє називати її гіперзвуковою», – пояснює експерт.

Ще одна особливість «Орєшніка» – роздільна бойова частина. За словами Кевлюка, ракета здатна нести 6–8 бойових блоків, кожен з яких може містити до 6 суббоєприпасів.

Таким чином, загальна кількість цілей, які можуть бути атаковані одночасно, сягає 36–48 одиниць. Передбачено можливість як ядерного оснащення (потужність до 900 кілотонн), так і використання у звичайному варіанті, де вага бойової частини може становити близько 1,5 тонни.

Водночас ракета має суттєвий недолік – низьку точність. «Міжнародні оцінки показують, що похибка може сягати до 300 метрів. Для ядерного заряду це не критично, але для звичайного – удар не буде високоточним», – зауважує Кевлюк.

Через високу швидкість і траєкторію ракета є складною для перехоплення навіть сучасними системами ППО. За словами експерта, в Україні таких засобів немає, а зі світових систем лише американські THAAD, SM-3 та ізраїльський Arrow-3 здатні теоретично перехоплювати ціль на початковій ділянці траєкторії. «Це заатмосферне перехоплення, кінетичний удар. Дуже складна технологія», – підкреслює аналітик.

Ракета зібрана «з того, що було»

Історія створення «Орєшніка», за словами Кевлюка, вказує на відсутність у РФ принципово нових технологій. Ракета ймовірно базується на старій міжконтинентальній балістичній ракеті РС-26 «Рубіж», з якої «прибрали» одну зі ступенів. Деякі деталі, виявлені після удару по Дніпру, належали ракетному комплексу «Булава». «Тобто росіяни фактично збирали нову зброю з компонентів, що залишилися», – пояснює він.

Офіційно «Орєшнік» поставлений на озброєння у 2024 році, але перший серійний зразок, за заявами росіян, випущений у серпні 2025 року. Проте, на думку Кевлюка, масового виробництва очікувати не варто:
«У росіян серйозні проблеми з виробництвом ракет, вони досі не відновили довоєнних запасів. Причини – брак компонентів і дефіцит кваліфікованих кадрів. Тому навряд чи росіяни почнуть складати по декілька ракет щодня».

«Орєшнік»: російська ракета на західних верстатах

Росія гучно заявляє про серійне виробництво балістичних ракет «Орєшнік», але доказів успішних випробувань поки немає. Про це «Главкому» розповів військовий експерт Дмитро Снєгирьов. «Можемо говорити про те, що заяви російського диктатора про серійне виробництво «Орєшніка» або більше того можливе розміщення на території Республіки Білорусь, не більше, ніж елементи інформаційних атак РФ», – наголошує експерт.

Виробництво ракети координує Московський інститут теплотехніки, а серійні потужності розташовані на підприємствах оборонно-промислового комплексу Росії на Уралі. За словами аналітика, місце виробництва ракети не випадкове: «Щоб унеможливити протидію з боку української сторони в моменті ураження підприємств ВПК з використанням дронів і інших засобів ураження».

За даними Головного управління розвідки МО України, який озвучив президент України Володимир Зеленський, до створення «Орєшніка» залучені 39 російських компаній, з яких 21, саном на початок літа, не перебували під санкціями. Така ситуація дозволяє РФ отримувати доступ до західних технологій та компонентів. Зокрема, у виробництві використовуються верстати з числовим програмним управлінням японської компанії Fanuc і німецьких Siemens та Heidenhain. Московський інститут теплотехніки та концерн «Созвездие» набирали персонал, який має досвід роботи з цим обладнанням.

Снєгирьов підкреслює: залежність російської програми від західних технологій робить її вразливою. Після оприлюднення даних про використання обладнання компаній Siemens і Fanuc були введені контрзаходи для блокування доступу Росії до таких верстатів. Це ставить під сумнів можливість налагодження масштабного серійного виробництва «Орєшніка».

Щодо обсягів виробництва, то заяви про десятки ракет щороку є перебільшеними. За наявною інформацією, наразі РФ володіє лише 2–5 ракетами.

Хто причетний до виробництва «Орєшніка»

За даними ГУР Міноборони, у Росії шість компаній працюють над розробкою та випуском «Орєшніка»:

• АТ «Корпорация «Московский институт теплотехники» (Москва);
• АТ «Федеральный научно-производственный центр «Титанбаррикады» (Волгоград);
• АТ «Головное особое конструкторское бюро «Прожектор» (Москва);
• АТ «Концерн «Созвездие» (Воронеж);
• АТ «Научно-производственное предприятие «Спецэнергомеханика» (Москва);
• ТОВ «Научно-исследовательский центр спецтехники и конверсии «Континент» (Москва).

Мозок розробки – вище згаданий Московський інститут теплотехніки, який для колись розробляв міжконтинентальні ракети «Тополь» та «Ярс». Інженери цього інституту – це ті, хто малює ракети з нуля. А збирають їх уже на місцях – у тому числі на Воткінському заводі в Удмуртії, який раніше штампував ядерні «Булави».

Виробничу частину тягне на собі також волгоградське підприємство «Титан-Баррикади» – унікальне за радянськими мірками: там і конструюють, і виготовляють, і тестують ракети повного циклу. Його потужностей вистачає, аби запускати у небо нові «Орєшніки» щомісяця. 

Ще один гравець – концерн «Созвездие», який спеціалізується на зв’язку і радіоелектроніці. Без його «начинки» ракета не злетить.

У цілому, підприємства ВПК Росії здатні виробляти до 10 одиниць «Орешніка» на рік. Водночас станом на серпень 2025 року, на озброєнні Збройних сил РФ немає ракети «Орешнік». Так стверджує українська розвідка.

Також за даними ГУР, Росія намагається закупити понад 860 високоточних верстатів і станків для обробки металу – саме тих, які потрібні для виготовлення корпусів ракет. Поставити це обладнання мають:

• Китай – 52 компанії;
• Тайвань – 15;
• Німеччина – 13;
• Чехія – 8;
• Південна Корея – 6;
• і навіть Японія, Індія і США – по 1-3 компанії.

І хоча офіційно вони не торгують із Росією військовими товарами, верстати – це «сірий товар». Ніби-то цивільний, але використовується у виробництві смертоносної зброї.

Щоб обійти санкції, Росія переганяє закупівлі через Китай, ОАЕ, Сінгапур та Казахстан. Часто через фірми-прокладки, які «слухняно» зникають після першого запиту журналістів або урядів.

За словами Зеленського, Україна вже передала західним партнерам повний список компаній, які напряму чи опосередковано працюють на російський ВПК. 

Чи буде «Орєшнік» у Білорусі

Білорусь нібито перебуває у процесі підготовки до розгортання «Орєшніка». Невизнаний президент Олександр Лукашенко заявляв, що в Білорусі почали виготовляти пускові установки для російських «Орєшників» (мовляв, «кілька установок сьогодні фактично закінчені»), але самі ракети на території країни ще не розміщені. 

Пізніше Лукашенко заявляв, що РФ планує розмістити комплекс «Орєшнік» на території республіки до кінця 2025 року. Використовувати цю ракету планують у разі агресії проти Білорусі або Росії.

Плани Кремля розгорнути «Орєшнік» на білоруській території – не більше ніж інформаційна гра. Так у коментарі «Главкому» оцінив всі ці заяви військовий аналітик Віктор Кевлюк. «Побудувати пускову шахту – це не за тиждень і не за місяць. Потрібні технології, обладнання і люди, які знають, як це робити», – наголошує експерт. За його словами, Білорусь активно «грає м’язами», але жодних підтверджень реальної підготовки немає. «Вони можуть розповідати про все, що завгодно, хоч про «Зірку смерті» чи «Око Саурона». Але це просто балачки», – додає Кевлюк.

Єдина локація, з якої теоретично можливе застосування «Орєшніка», – полігон Капустін-Яр в Астраханській області РФ. І за словами експерта, інших варіантів на сьогодні немає.

Скільки коштує «Орєшнік» і чому його серійне виробництво сумнівне

Розробка ракети «Орєшнік» має свою ціну, вона вимірюється не лише пропагандистським ефектом, а й десятками мільйонів доларів. Хоча точні дані про вартість цієї ракети є державною таємницею, військові експерти та аналітики сходяться на думці, що її ціна є надзвичайно високою, що робить її використання у війні з Україною швидше політичним жестом, ніж економічно виправданою військовою стратегією.

За оцінками іноземних експертів, вартість одного зразка ракети «Орєшнік» може коливатися в межах $20-25 млн. Проте оцінки можуть коливатися через відсутність відкритих даних і різний підхід до розрахунків.

Вважається, що «Орєшнік» є однією з найдорожчих ракет у російському арсеналі. Для порівняння, балістична ракета «Іскандер», яка активно використовується у війні, коштує близько $3 млн, а крилата ракета «Калібр» – близько $6,5 млн.

Деякі експерти оцінюють одну ракету «Орєшнік» у $100 млн, пояснює військовий аналітик Дмитро Снєгирьов.

«На тлі стану російської економіки говорити про масштабне виробництво цих ракет наразі підстав немає», – підкреслює експерт. За його словами, російський бюджет на оборону становить близько 45% від загальних витрат, а загальна економіка країни перебуває у стані стагнації та гіперінфляції.

«Заяви Путіна про серійне виробництво «Орєшніка» – це фактично визнання того, що РФ штучно втягнута у гонку озброєнь, яка підриває економіку. Нагадаю, саме перегони озброєнь підірвали Радянський Союз», – додає Снєгирьов. Він зазначає, що ці ракети не базуються на новітніх технологіях і їхні бойові характеристики часто перебільшені: «Можливості масштабного виробництва під питанням – враховуючи і вартість, і економічний стан країни. А те, що «Орєшнік» нібито не здатний протидіяти системам ППО – це скоріше елемент інформаційно-політичного тиску Росії».

За словами аналітика, в реальності ракета може працювати й по роздільних бойових частинах, і проти неї американські системи «Патріот» відпрацьовують без проблем. Тобто на сьогодні «Орєшнік» – це, перш за все, інструмент шантажу, а не технологічний прорив, резюмував Снєгирьов.

Кароліна Терещенко, «Главком»