Техас против Калифорнии: как трамписты планируют победить на новых выборах Конгресса США

Сполучені Штати поступово готуються до нових виборів.

Проте найзапекліша боротьба в американській політиці зараз точиться не між двома кандидатами у президенти і не між кандидатами у Конгрес.

Нинішня політична війна точиться між штатами, які контролюють виборчі карти, адже саме це може визначити, хто сидітиме у Конгресі.

Хоча республіканці й демократи покладаються не на армії, а на кампанії з перерозподілу округів, їхній конфлікт найкраще розглядати крізь призму геополітики.

Адже йдеться не про ідеї чи конкретні політики, а про територію.

Йдеться про джеррімендеринг, або "виборчу географію" – метод утворення чи перегляду виборчих округів.

І цей інструмент може стати вирішальним для визначення переможця наступних виборів.

Джеррімендеринг дозволяє органам влади на рівні штатів створювати карти, що нейтралізують опозиційних виборців.

Для цього необхідно зосередити таких виборців у кількох округах так, щоб більшість округів дісталася вашій партії, або ж розпорошити їх по багатьох округах так, щоб вони ніде не мали переваги.

Завдяки цьому партії перетворюють картографію на контроль.

Бюлетені все ще кидають у скриньки, але результат уже визначений.

Найочевиднішим прикладом є Техас.

Республіканці щойно ухвалили нову карту виборчих округів, яка може дати їм до п’яти додаткових місць у Палаті представників.

А коли демократичні законодавці втекли зі штату, щоб зірвати кворум, губернатор Техасу Грег Еббот пригрозив відправити за ними поліцію.

У схожий спосіб відповіла Каліфорнія – штат із сильною підтримкою демократів.

Губернатор Гевін Ньюсом прагне обійти незалежну комісію з перерозподілу округів, аби забезпечити перевагу демократам, аргументуючи, що якщо Техас змінив "поле бою", то Каліфорнія не може залишатися бездіяльною.

Куди це все приведе? Опитування показують, що більшість американців вважають подібне партійне перекроювання карт загрозою демократії.

Комісія з перерозподілу округів у Каліфорнії конституційно незалежна.

Віддзеркалюючи Техас, вона демонструє, наскільки легко партійні інтереси можуть зруйнувати демократичні запобіжники.

Коментатори дедалі частіше описують це протистояння як своєрідну "війну".

З огляду на те, що й інші штати розглядають можливість "позачергового" перерозподілу, а такі ключові постаті, як колишній президент Барак Обама, підтримують крок Каліфорнії як відповідну контрстратегію, ставки швидко зростають.

Безперечно, нові карти оскаржуватимуть у судах.

Але ще у 2019 році Верховний суд постановив, що партійний джеррімендеринг є "політичним питанням", яке не підлягає федеральній юрисдикції.

Цим рішенням було знято останній національний запобіжник.

Кожен штат може вільно перекроювати свою карту, і результати цього очевидні.

У 2024 році аналітики Центру правосуддя Бреннана показали, що чинні карти вже забезпечують республіканцям перевагу приблизно у 16 місць у Конгресі – достатньо, щоб визначити контроль над Палатою представників.

Звісно, джеррімендеринг – не єдине викривлення в американській демократії.

Сенат, колегія виборників, фінансування кампаній і упередженість медіа теж спотворюють представництво.

Але жоден інструмент так безпосередньо не нахиляє ігрове поле, як партійні карти виборчих округів.

Саме тому цю проблему слід розглядати крізь призму геополітики.

Адже кордони визначають, хто контролює територію, а контроль над територією дає владу.

Перерозподіл округів стосується не лише захисту вже утримуваних позицій.

Це також про експансію.

Зокрема, про проведення нових ліній для приєднання союзників і відрізання опонентів від стратегічних "коридорів", де могли б поєднатися їхні голоси.

Як тільки ці округи накреслено, їх обороняють, немов кордони, а поступки сприймають як стратегічні поразки.

Нобелівський лауреат, економіст і теоретик ігор Томас Шеллінг застерігав, що такі ескалаційні змагання закінчуються не перемогою, а нестабільністю.

Щойно одна сторона пересуває свої лінії фронту, інша змушена відповідати.

Жодна не може відступити, не ризикуючи довгостроковою поразкою.

Те, що починається як "праведний акт захисту", перетворюється на постійну експансію та контрекспансію – політичну гонку озброєнь.

Чому ж ця тактика працює так ефективно і водночас є такою небезпечною?.

Причина криється у потужних політичних ідентичностях, які формують такі штати, як Техас, Каліфорнія чи Нью-Йорк.

Назвати себе техасцем, ньюйоркцем чи каліфорнійцем означає належати до політичної спільноти зі своїм власним міцним відчуттям "ми".

Джеррімендеринг експлуатує цю ідентичність, перетворюючи солідарність на гарантовані перемоги, що здаються природними, навіть коли вони поглиблюють розколи всередині республіки.

Коли представники самі обирають своїх виборців шляхом перекроювання округів, конкуренція зникає.

Карти джеррімендерингу перетворюють тимчасові переваги на постійні кордони.

У геополітичних термінах вони стають укріпленими партійними анклавами й стратегічними коридорами, створеними для закріплення домінування, а не для демократичного змагання.

Звісно, навіть малі штати мають способи чинити опір "імперіям".

Вони можуть створювати альянси, використовувати зміни у "ландшафті" чи боротися нетрадиційними методами.

Ба більше, демографічні зміни, мобілізація на місцях, міжпартійні коаліції та судові позови можуть пробивати навіть найбільш укріплені анклави.

Але хоча ці варіанти доводять, що позбавлені права голосу не є цілком безсилими, вони не приносять тривалих перемог.

Досвід інших країн демонструє, наскільки руйнівною може стати ця спіраль, щойно вона починається.

Наприклад, у Польщі партія "Право і справедливість" після 2015 року змінила виборчі правила на свою користь, посиливши поляризацію.

Угорщина дає інший, показовий приклад.

Коли у 2011 році партія "Фідес" під керівництвом прем’єра Віктора Орбана перекроїла округи, зміни дали їй короткострокову перевагу, але згодом створили викривлення, які обернулися проти неї.

Занадто переконливі перемоги в одних районах означали "марнування" голосів в інших.

Джеррімендеринг може забезпечити певні виграші сьогодні, але з часом перекошені карти здатні створювати непередбачувані вразливості.

Коли карти визначають результати, вибори ризикують перетворитися на простий ритуал.

Справжні битви переміщуються у праймериз партій, де кандидати орієнтуються на найбільш відданих виборців.

Екстремісти процвітають, помірковані зникають, а поляризація посилюється.

В такій ситуації найбільше страждають меншини.

Зібрані в кількох округах або розсіяні по багатьох, вони позбавляються ефективного представництва.

Маючи менше ресурсів для довготривалих судових процесів, вони стають легкою здобиччю для "картографів".

Справжня небезпека полягає не в тому, що вибори припиняться, а в тому, що вони перестануть мати значення.

Партія може програти загальнодержавне голосування, але все одно контролювати більшість місць.

Представництво більше не відображає волю виборців.

І в результаті – влада, обрана не народом, а тими, хто перебував при владі під час зміни карт.

Найсерйозніша загроза для Америки походить не від зовнішніх суперників, а зсередини: від внутрішнього геополітичного вибуху.

Автор: Карла Норрльоф,.

професорка політології Університету Торонто.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.