Время для переговоров о вступлении. ЕС не должен использовать вето Орбана для наказания Украины

Ця стаття – Editorial.

Це означає, що текст публікується за підписом усієї редакції та має підтримку всіх її журналістів.

"Європейська правда" вдається до цього формату лише у виняткових випадках.

Цей текст адресований також урядам держав-членів ЄС, що стоять на роздоріжжі у визначенні політики щодо України.

Переклад англійською буде опублікований ближчим часом.

* * * * *.

За останні півтора місяця у русі України до ЄС відбулися карколомні зміни, які лишили кількох переможців (всередині ЄС та поза ним) і значно більшу кількість тих, хто втратив позиції.

Українці, поза сумнівом, опинилися серед останніх.

Так, ще до початку липня у Єврокомісії постійно наголошували: Україна до кінця 2025 року відкриє усі кластери на вступних переговорах, і угорське вето не стане на заваді цьому.

Брюссель не приховував, що працює над кількома "планами Б" для обходу вето Угорщини, бо початок переговорів є питанням надзвичайної ваги.

Від середини липня подібні заяві вже не звучать.

Причина, чому Брюссель втратив амбітність, добре відома.

Спроба Києва підважити антикорупційні інституції завдала удару по довірі до України.

І хоча влада швидко скасувала ухвалені закони – це лиш зупинило обвал у відносинах, але не дозволило відновити колишній рівень довіри.

У цій ситуації Євросоюз має спокусу обрати найпростішу стратегію: деякий час не ухвалювати жодних рішень щодо руху України до ЄС.

Не поспішати, спостерігати за перебігом реформ та чекати дій української влади, достатніх для відновлення довіри.

Це також дозволяє не перейматися угорським вето, яке нікуди не поділося.

Але якщо ця стратегія переможе – це буде величезною помилкою Європи.

Ми впевнені, що Євросоюзу, попри нинішню пасивність, не байдужа Україна.

Але немає кращого шляху підштовхнути європейські реформи в Україні, ніж відкрити перші переговорні кластери для України (та для Молдови разом з нею).

Паузи, яка не буде сприйматися інакше ніж покарання українців.

Зміну позиції ЄС зручно пояснювати угорською блокадою – але це пояснення непереконливе.

Вето Віктора Орбана існувало і на початку липня, але тоді посадовці ЄС один за одним заявляли про намір відкрити всі кластери і шукали варіанти, як це втілити.

Відмінність дій та позицій тоді й зараз – надто очевидна.

Йдеться не про кластери, а про реформи.

"Європейська правда" разом з іншими громадськими організаціями та експертними центрами, що опікуються зближенням України та ЄС, не раз доводила: ми усвідомлюємо, що суть європейської інтеграції – не статус держави, а перетворення, які змінюють Україну.

Відкриття переговорних кластерів – передусім першого ("Основи") та другого ("Внутрішній ринок") – потрібне не для того, щоби пишатися прогресом у переговорах з ЄС, а для проведення реформ.

Так, ми знаємо, що перелік необхідних змін теоретично можливо скласти і без початку переговорного процесу.

Але політично це так не працює.

Україна не раз доводила свою здатність досягати успіху у втіленні амбітної програми реформ – навіть тоді, коли багато хто, у тому числі у столицях ЄС, не вірив у можливість проведення таких змін.

Це було, коли Україна виконала вимоги для візової лібералізації.

Це було, коли ми втілили "7 кроків", наданих разом зі статусом кандидата.

Та щоразу ми мали схвалений ЄС список реформ та розуміли, якою є мета.

Варто наголосити: у цих випадках виконання Києвом списку не гарантувало, що Україна отримає "морквинку", щойно виконає узгоджений план.

Щоразу у фіналі потрібно було також політичне рішення держав-членів ЄС – і це та сама ситуація, яка чекає нас із рухом до вступу.

Також і у кроках кандидата, і у безвізовому плані Брюссель не давав Києву вичерпний список реформ, а доповнював його у найбільш чутливих сферах у процесі виконання; і це також те саме, що чекає на Україну на вступних переговорах, особливо у кластері "Основи".

Але лише отримавши узгоджений з Європою порядок денний реформ, Київ зможе показати значні успіхи у їх проведенні.

Політичні гравці, включаючи парламент та уряд, отримають імпульс і потребу вкластися у дедлайн.

Щоби знову досягти подібного успіху, ми маємо відкрити переговори, перш за все за кластером "Основи".

Маємо отримати схвалені ЄС "дорожні карти" з верховенства прав та демократичних інститутів тощо.

А європейські партнери мають усвідомити: не існує кращого механізму стимулювання реформ в Україні, ніж за допомогою вступних переговорів.

Сміливість, а не покарання.

Редакція "Європейської правди" знає, що Брюссель отримує також заклики не поспішати з відкриттям кластерів.

Цей текст покликаний продемонструвати, що є інша думка, і вона обґрунтована.

Сценарій "паузи" не дає жодних переваг у перетворенні України на європейську державу, але натомість несе небезпеки.

Неготовність ЄС до цього кроку не наближає проведення жодної європейської реформи в Україні.

Ефект буде протилежним.

Крім того, це руйнує merit-based approach, тобто підхід, заснований на здобутках.

Україна (і так само Молдова) вже виконала вимоги для відкриття кластера "Основи".

Це офіційно підтверджено Єврокомісією; з цим погодилися усі держави-члени, крім Угорщини.

Цей факт не змінився під час липневих подій.

Зрештою, ті шкідливі зміни Верховна Рада скасувала.

А єдина причина, чому принаймні перший кластер досі не відкритий – це угорське вето.

Це вето має принципову відмінність від вимог до країн-кандидатів, які траплялися в історії ЄС.

Адже угорський прем’єр Віктор Орбан демонструє, що не зацікавлений у діалозі – він прагне за будь-яку ціну позбавити Україну європейського майбутнього.

Давайте говорити чесно, значною мірою це – вето Росії, втілене завдяки Угорщині.

Готовність ЄС до збереження нинішнього статус-кво означає, що Орбан отримує заохочення за свої дії.

Що він може і далі сповідувати політику шантажу, адже ця політика працює ефективно.

Така тактика є загрозою для всього Євросоюзу.

А тому ЄС має показати політичну сміливість і зняти табу з обговорення того, як обійти вето з боку Орбана та Путіна і надати довгоочікуваний поштовх реформам в Україні.

Євросоюз не раз доводив здатність до креативних рішень.

Унікальність моменту, яка робить обґрунтованим обхід правил, є очевидною.

За тиждень, ввечері 1 вересня, міністри з питань Європи усіх держав-членів зберуться у Копенгагені на неформальні переговори, у тому числі щодо розширення ЄС.

Ще за два тижні, 16 вересня, міністри зустрінуться у Брюсселі для ухвалення юридичних рішень.

Відсутність рішень про початок вступних переговорів стане перемогою не лише Орбана, а й Путіна.

Вони не були ініціаторами змін у політиці ЄС щодо України, але виграли від цих змін чи не найбільше.

А тому Європейський Союз повинен знайти сміливість для корекції політики і ухвалити довгоочікуване рішення щодо переговорів за першими кластерами, яке допоможе європейським змінам в Україні й Молдові та збереже поєднаність наших держав на шляху до ЄС.

Редакція "Європейської правди".