"Самоубийство" премьера: ради чего правительство Франции пойдет в отставку и какие последствия это будет иметь

Майже гарантовано 8 вересня стане останнім днем нинішнього уряду Франції.

Давши тим самим старт новій політичній кризі.

Цього дня Національне зібрання Франції має розглянути питання вотуму довіри уряду Франсуа Байру.

Таке голосування було ініційоване самим прем’єром.

Такий крок виглядає як політичне самогубство – провладна коаліція не має достатньо голосів для вотуму довіри, а шанси на те, що це рішення підтримує опозиція, зникли майже відразу.

Рішення Байру стало справжнім подарунком для партії Марін Ле Пен "Національне об’єднання" – там заявляють, що розраховують на дострокові парламентські вибори, на яких мають реальні шанси отримати більшість.

Чи є шанс уникнути такого сценарію? І навіщо досвідчений політик Франсуа Байру пішов на такий крок і на що він розраховує? Спробуємо розібратися.

Прем’єр іде ва-банк.

"Наша країна перебуває в небезпеці, тому що ми – на межі втрати боргової стійкості", – заявив 25 серпня прем'єр Байру.

Варто нагадати, що ця проблема не є новою.

Рік тому заходи з радикального скорочення бюджетного дефіциту намагався провести уряд Мішеля Барньє – і ця спроба призвела до падіння його уряду.

Франсуа Байру, який став новим прем’єр-міністром, був змушений відмовитися від радикальної бюджетної економії.

Однак ця поступка лише загострила проблему.

За словами Байру, боргова криза стала хронічною, адже.

"протягом двадцяти років державний борг збільшувався на 12 мільйонів євро щогодини – вдень та вночі, без зупинки".

Така ситуація, продовжує голова французького уряду, змушує запровадити у державному бюджеті на 2026 рік радикальні кроки зі зменшення бюджетного дефіциту – економія має досягти 43,8 млрд євро.

Адже без цих заходів вже незабаром вартість запозичень Франції перевищить дохідність італійських державних паперів – і країні буде все складніше обслуговувати державний борг.

Заощадити пропонується як за рахунок "соціальної справедливості" – тобто завдяки збільшенню податків для надзаможних, так і через відверто непопулярні заходи: заморожування індексації соціальних виплат та пенсій, обмеження витрат на державне медичне страхування, ліквідацію деяких державних агенцій, а також скасування двох з одинадцяти неробочих святкових днів (Великоднього понеділка та 8 травня).

Також пропонується поступово скорочувати кількість державних службовців – найближчими роками планується скорочувати кожну третю посаду держслужбовців, що підуть на пенсію.

"Я готовий вислухати інші пропозиції.

Але відмовитися від усвідомлення необхідності вийти з пастки надмірної заборгованості неможливо", – резюмує прем’єр.

Розгляд цих бюджетних ініціатив мав розпочатися 10 вересня.

Проте вже заздалегідь було зрозуміло, що знайти голоси для реалізації таких ініціатив не вийде.

А на додачу 10 вересня ліва опозиція анонсувала початок масштабних антиурядових протестів.

Саме тому відставка уряду Байру очікувалася – не маючи голосів для "нормального" затвердження держбюджету, прем’єр не матиме іншого вибору, аніж використати "спецпроцедуру 49,3" – прописану у відповідній статті конституції Франції можливість ухвалити законопроєкт без голосування у парламенті.

Проте зворотним боком цієї спецпроцедури є голосування щодо вотуму довіри уряду.

Якщо ж уряд не отримує довіру, наслідком стає як його відставка, так і зупинка дії закону, прийнятого в обхід депутатів.

Розуміючи, що відставка майже неминуча, прем’єр Байру вирішив йти ва-банк.

Голова уряду заявив, що сам ініціює голосування за вотум довіри своєму уряду – і це питання має бути розглянуте за два дні до анонсованого початку протестів.

Відставка заради згадки в історії.

Показово, що сам Байру робить вигляд, що його уряд ще має шанси отримати вотум довіри.

Він переконує, що Франція "цілком здатна вирішити свої проблеми", проте лише за умови, "що логіка "все або нічого" поступиться місцем спільній усвідомленості та виконанню відповідальності у спільних інтересах".

"Протягом наступних тринадцяти днів французи мають можливість вплинути на своїх представників, щоб ті зробили вибір і заявили, на чиєму боці вони перебувають: на боці хаосу чи на боці свідомості та відповідальності", – каже прем’єр.

Проте шансів на такий результат фактично немає.

І річ не лише в тому, що самі французи у своїй більшості підтримують ідею відставки нинішнього уряду.

За даними опитуванням Elabe, 72% французів сподіваються, що уряд Байру 8 вересня не отримає вотуму довіри та піде у відставку.

Аналогічні очікування – і в самих депутатів.

Наразі вотум довіри підтримують партії пропрезидентського блоку, а також їхні союзники – праві "Республіканці".

Як заявив лідер "Республіканців" та одночасно – глава МВС Франції Брюно Ретайо, "голосувати проти довіри Байру означає голосувати проти інтересів Франції".

Натомість вотум довіри – також цілком очікувано – не підтримають ультраліві політичні сили: партія "Нескорена Франція" Жана-Люка Меланшона, а також комуністи.

Причому сам Меланшон розглядає відставку уряду як перший крок до імпічменту президента Емманюеля Макрона.

Синхронно з ультралівими цього разу готові проголосувати й ультраправі.

В партії Ле Пен не приховують, що вже готуються до нових парламентських виборів.

Там сподіваються, що нинішній політичний хаос настільки обрид французам, що вони готові погодитися голосувати за них, аби лише у Франції з’явився уряд, що зможе спертися на стійку парламентську більшість.

Визначальною для долі уряду мала стати позиція соціалістів.

Проте і тут інтрига протрималася недовго.

"Очевидно, що просто немислимо, щоб соціалісти проголосували за довіру прем'єр-міністру", – заявив наступного дня лідер соціалістів Олів’є Фор.

Загалом про готовість голосувати за відставку уряду заявили політичні сили, що сумарно мають 315 мандатів у нижній палаті французького парламенту, тоді як для прийняття рішення необхідно лише 288 голосів.

Виникає питання: навіщо прем’єр Байру пішов на такий крок?.

Підказкою може стати звичка голови уряду апелювати до історичних постатей.

Останніми днями він почав часто згадувати П'єра Мендес-Франса – лівоцентристського політика та прем’єра Франції у 1954 році.

Попри те, що його керівництво урядом було дуже недовгим (так само, як недовгим обіцяє бути й прем'єрство Байру), він відзначився тим, що уклав мир, закінчивши першу індокитайську війну, а також почав процес визнання незалежності Марокко та Тунісу.

А головне – П'єр Мендес-Франс залишився в історії як голова уряду, ідеї якого, хоч і не були спочатку позитивно сприйняті французами, проте згодом отримали визнання.

На подібну роль в історії сподіваєтеся й Байру – голови уряду, який змусив французів замислитися про необхідність перегляду бюджетної політики, навіть ціною власної відставки.

"Німецький" план порятунку?.

Наскільки обґрунтованими є очікування опозиції про неминучість дострокових парламентських виборів?.

З одного боку, питання розпуску парламенту належить до повноважень президента, тоді як Емманюель Макрон раніше заявляв, що наразі не розглядає таку можливість.

Президент Франції визнає, що його минулорічне рішення розпустити парламент та оголосити дострокові рішення "привело скоріш до нових розбіжностей у парламенті, аніж до вирішення проблем".

А головне – на виборах минулого року пропрезидентський блок дивом уникнув розгрому.

А тому є всі підстави припускати, що результати нових виборів стануть для нього ще гіршими.

Проте в такому разі все, на що може розраховувати президент – призначати нових прем’єрів, жоден з яких не матиме підтримки більшості, а тому через дуже короткий час отримуватиме вотум недовіри.

А на додачу імідж глави держави, який "боїться виборів", може виявитися для нього фатальним.

Точніше – не для самого Макрона, а для його політичної сили, рейтинг якої може не пережити подібної ганьби.

Натомість згода на дострокові вибори може привести до влади уряд "Національного об’єднання" – що також є вкрай небажаним для президента сценарієм.

Втім, Емманюель Макрон довів, що є політиком, готовим йти на ризик.

А тому не виключено, що він вже має план, як вийти із цієї кризи.

Можливо, "жертва" Байру виявиться недаремною і запустить у французькому суспільстві дискусію про те, що продовження життя у борг є неприйнятним.

Невипадково прем'єр визнає, що його рішення "поставити на кін" свій уряд було узгоджено з президентом.

А якщо цей план не спрацює, може виявитися, що у президента Макрона є інший.

Зокрема, прем’єр Байру вже заявив про необхідність радикальної зміни виборчої системи Франції на користь пропорційної "німецької" моделі.

І навіть припустив, що восени може відбутися голосування з цього питання.

Нинішня виборча система Франції дає переваги лідеру перегонів, дискримінуючи інші політичні сили.

Така модель добре працювала за умови конкуренції двох політичних сил, проте у нинішній ситуації скоріш дає переваги радикалам: або лівим, або правим.

Перехід на "німецьку" модель унеможливить існування однопартійних урядів, змусивши партії домовлятися між собою.

Це може дати "друге дихання" центристам, але для цього необхідно, щоб такі зміни підтримали французи.

А це буде непросто, адже, по суті, це буде відмовою від політичної спадщини Шарля де Голля.

Проте схоже, що у Емманюеля Макрона більше немає вибору – інших шляхів покласти край політичній кризі у Франції не видно.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".