Ні Рубльовка, ні Барвіха... У РФ не має бути жодного безпечного місця

Після страшного удару російських терористів по Києву 28 серпня 2025 року, який забрав багато людських життів, виникає питання – як довго ще московити будуть атакувати Україну та Київ, а населення Москви продовжуватиме жити так, ніби війна відбувається десь там далеко, на якійсь іншій планеті. Адже кияни знають, що вони постійно знаходяться у зоні потенційного враження. Наслідком чого є: «можна заснути на цьому світі, а прокинутись вже на іншому».

Очевидно, що рашисти планували масований удар на 24 серпня, але приїзд до Києва спеціального представника президента Сполучених Штатів Кіта Келлога, який прибув до української столиці з нагоди Дня Незалежності, змусив їх перенести дату свого терористичного нападу.

Росія продовжує убивати Україну, і росіяни вважають, що відплати за це не буде. Необхідно розвіяти ілюзії московитів, що війна Путіна в Україні проходитиме тільки на нашій території. Українські безпілотники мусять активніше атакувати військові об’єкти Москви та Підмосков’я, докорінно змінюючи ситуацію. Кожен там має зрозуміти, що нарешті війна прийшла і до них.

Потрібно зробити так, щоб ціна війни для Росії та її еліт різко зросла. Щоб ні Рубльовка, ні Барвіха, ні Жуковка не були безпечними місцями для тих, хто раніше військові дії міг бачити хіба що на екранах своїх телевізорів. Їм довгі місяці повідомляли, що Російська Федерація «виграє», зараз вони наочно мають переконатися, що це зовсім не так. Комфортне життя за мурами своїх маєтків добігає до свого кінця.

Коли російські олігархи та багатії меншого грошового калібру знали, що війна в Україні десь там далеко, то це була одна справа. Однак, після того, як українські дрони почали долітати і до Москви, це змінює для них ситуацію. Реальність війни почала безпосередньо наближатися й до них.

Не говорячи вже про те, що колись привілейовані у всьому москвичі, можуть почати прозрівати, після того, як поки що невеликі вибухи стають дійсністю і для них. Українці цим звільняють росіян від навіяної їм через телеекрани пропагандистської облуди, що Москва надійно захищена від актів відплати з боку України.

Наступним прозрінням для російського істеблішменту стане те, що Росія веде війну, яку вона неспроможна виграти, а кожен наступний день її продовження, лише наближає крах цієї штучно створеної держави.

Війною в Україні Путін спромігся нанести Російській Федерації таку іміджеву та економічну шкоду, яку не змогли б причинити їй жодні противники Кремля. Результатом чого стало критичне послаблення ролі і місця Росії на світовій арені, чого не їй не вдасться відновити вже ніколи.

Поступово, але незворотно війна починає переноситися на територію Росії. А атаки на військову інфраструктуру в самій РФ вже не дадуть російському населенню можливості спостерігати за війною в Україні здалеку. Небезпека почала наближатися і до них.

І тільки тоді, коли росіяни хоча б частково відчують той біль та страждання, що вони вже більше трьох з половиною років завдають мирним українцям, то, можливо, вони почнуть розуміти, яке зло чинить Путін в сусідній країні, що героїчно бореться за свою незалежність. Але ця війна – не відеогра, для визволення своїх територій Україні потрібен час.

Хоча тут потрібно враховувати всю небезпеку ситуації, в яку потрапив сам Путін. Якщо він програє, то може втратити не лише владу, а й життя. Тому російсько-українська війна – це фактично війна за збереження влади тирана і його злочинного режиму.

Підступне вторгнення в Україну для Росії стало найбільшою геополітичною помилкою за всю її історію. Намагання Путіна за будь-яку ціну розширити Росію за рахунок Української держави, тільки призведе до поразки московського Голіафа. Адже дух свободи, велика мужність та професіоналізм українських воїнів виявилися куди сильнішими, ніж бажання загарбників привласнити собі чуже.

Сьогодні війна повертається бумерангом на поріг дому росіян, які ніколи й не могли подумати, що вона коли-небудь взагалі може зачепити їх. І активна поява дронів над Москвою може стати тільки початком цього незворотного процесу. Далі на черзі Санкт-Петербург, Твер, Тула, Тамбов, Калуга, Брянськ і вся інша європейська частина всього того, що поки що має назву Росія.

Далі мусять бути завод з виготовлення зброї в Тулі, Смоленський авіаційний завод, який до того ж випускає радіолокаційні системи, ракетні системи та інше військове обладнання, «Воткінський завод» в Удмуртії, який займається випуском балістичних ракет та основний виробник стрілецької зброї у Росії концерн «Калашников». До якого входять кілька підприємств, включаючи «Іжевський механічний завод» та компанію Zala Aero, яка розробляє та випускає безпілотники. Та ще багато подібних цікавих для українських безпілотників військових об’єктів в Російській Федерації.

Москва та Росія мусять на собі відчути усе те, що відчуває Київ і Україна. А Україна має продовжувати вражати дронами ворожі військові об’єкти, інакше до росіян так і не дійде, що війна має дві сторони. І що вони знаходяться в зоні враження нашої зброї.

І це не війна західників проти Росії, це захист України. Але Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні. Не може бути такого поняття, як “безпечне місце” в Російській Федерації під час війни, потрібно, щоб росіяни відчували небезпеку скрізь.

У майбутніх підручниках історії буде написано, що Путін не тільки хотів захопити Україну. Його наміри полягали ще й в тому, щоб зруйнувати домінування у світі демократичної західної цивілізації, і створити свою «альтернативну антицивілізацію», де тоталітаризм став би основою нового світопорядку. Тому дозволити йому сьогодні перевернути міжнародний порядок, означає відкинути поступ розвитку людства мінімум на декілька століть назад.

Очевидно, що Путін не думав про те, якими будуть наслідки вторгнення його військ в Україну. Прорахунок російського тирана в тому, що розпочавши війну в Україні, він сподівався, що після перемоги йому вдасться відновити статус Росії, як наддержави. Але з цим у нього нічого не вийшло. Навпаки, сучасна Росія більше схожа не на державу, а злочинний синдикат, який купує зброю в Ірану, Північної Кореї та Китаю в обмін на залишки колишніх радянських військових розробок та політичні послуги.

Давайте нарешті називати речі своїми іменами. Адже усе те, що робить Росія в Україні, вийшло вже за межі жорстокості і тепер є розпусним варварством у середньовічному стилі. Але виконується з використанням технологій XXI століття, за наказом збоченого на ідеї знищення української державності садиста.

Зараз настає той критичний момент, коли економічні санкції проти Російської Федерації мусять бути не зняті, як про це говорив президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, а різко посилені. Адже ахіллесовою п’ятою Путіна є його корумпована клептократична економіка, яка становить лише 2 відсотки світового ВВП, і є меншою аніж економіка американського штату Каліфорнія.

Тому миршавий диктатор не може дозволити собі тривале протистояння з Заходом через загрозу виникнення величезних боргів, різкого падіння курсу рубля та руйнівної інфляції. Будь-який спосіб, у який можливо буде реально обмежити доходи Росії, виявиться неймовірно корисним для позбавлення фінансування військової машини тирана.

Час не на боці Путіна, але вільний світ має бути єдиним, як ніколи. Поразка СРСР в Афганістані є наочним прикладом того, як Росія не змогла витримати такого фінансового перенапруження, що в перспективі та стало прологом до розвалу Радянського Союзу.

За свою історію Росія програла багато війн. Серед яких: Кримська війна 1853–1856 років, російсько-японська війна, російсько-фінська війна, перша чеченська війна. Підступно напавши на Україну, в Москві запевняють світ, що це війна за їхню «батьківщину». Хоча Україна ніколи не була і не є їхньою «батьківщиною», незважаючи на бурхливу уяву Путіна.

Кремль має довгу історію недооцінки єдності Заходу. Так само він помилився і з Україною. Путін чомусь був впевненим, що українці перестануть захищати свої домівки та виберуть для себе московське рабство замість свободи.

Путін і путінізм – це смерть, і нічого крім смерті. Це він і приніс війною в Україну. Західний світ дуже довго прокидався, відтягуючи час свого остаточного рішення. Тепер демократична західна цивілізація має об’єднати свої зусилля для вирішальної битви з Російською імперією зла, кульмінацію якою мусить стати поразка Москви в Україні.

Москва мусить горіти, а москвичі відчувати, що їхнє місто-паразит більше не захищене від українських ударів відплати. Тільки тоді, коли палатиме центр Москви і Кремль, росіяни нарешті зможуть зрозуміти, що війна Путіна в Україні безпосередньо стосується і їх. Зволікати з цим не варто.