Обмеження мирних зібрань: чи справді є зрада у цій новині

Правомірність доручення прем'єр-міністра України можна оцінити як загалом відповідну чинному законодавству, зокрема Закону України «Про правовий режим воєнного стану»! (стаття 8, пункт 8 частини першої), який дозволяє військовому командуванню (разом з військовими адміністраціями) забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів у межах тимчасових обмежень конституційних прав, передбачених указом Президента про введення воєнного стану.

Доручення Юлії Свириденко від 23 серпня 2025 року (як зазначено в низці джерел) не є нормативно-правовим актом (НПА) на кшталт постанови чи розпорядження Кабінету Міністрів України, яке б змінювало загальні правила для суспільства. Воно має характер внутрішнього службового документа, адресованого виключно міністрам, керівникам центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) та начальникам обласних і Київської міської військових адміністрацій (ОВА та КМВА). Тобто, Прем'єр-міністр, як голова Уряду, має повноваження давати такі доручення підлеглим структурам відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (ст. 20, п. 2 ч. 1 ст. 42), без необхідності ухвалювати окреме рішення КМУ. Водночас, якщо це доручення призводить до видання місцевих актів (наприклад, доручення начальника КМВА Тимура Ткаченка), які поширюють вимоги на недержавні суб'єкти, то правомірність таких похідних актів може бути оскаржена, якщо вони перевищують повноваження. Жодного рішення КМУ (постанови чи розпорядження ст. 49 ) на цю тему не виявлено, що підтверджує відсутність видання акту, який звужує права на мирні зібрання в сенсі загальної заборони чи нового регулювання для всіх. Доручення радше нагадує про існуючі вимоги безпеки під час дії воєнного стану, а не вводить нові заборони.

Щодо впливу на свободу висловлення думок громадян: безпосередньо доручення Юлії Свириденко не впливає на конституційне право громадян на мирні зібрання (стаття 39 Конституції України), оскільки воно стосується лише планування масових (урочистих) заходів державними органами та адміністраціями.

Умовою реалізації права на мирні зібрання, гарантованого статтею 39 Конституції України, є можливість його обмеження у порядку, встановленому законом. Конституція прямо передбачає, що в умовах воєнного чи надзвичайного стану окремі права і свободи можуть бути тимчасово обмежені (стаття 64). При цьому право на мирні зібрання не входить до переліку тих, що не підлягають обмеженню згідно з Конституцією, а отже може бути обмежене за наявності правових підстав і у встановленому законом порядку.

Для громадян, громадських організацій чи приватних ініціатив порядок залишається незмінним – достатньо повідомити органи місцевого самоврядування (ОМС) про захід, без обов'язкового дозволу (за винятком судових обмежень). Однак, якщо місцеві адміністрації (наприклад, КМВА) на основі цього доручення видають власні акти, які вимагають погодження для всіх масових заходів (включаючи мітинги чи культурні події), це може опосередковано обмежувати свободу, додаючи бюрократичний бар'єр і ризики відмов з міркувань безпеки (наприклад, загроза ракетних ударів чи диверсій). У такому разі вплив є негативним, але обґрунтованим воєнним станом – це не повна заборона, а посилення контролю для захисту населення, як наголошують чиновники. Загалом, нічого радикально не змінилося для недержавних суб'єктів, і «новина-зрада» в медіа часто перебільшена, як зазначає надана думка: це не стосується асоціацій чи груп громадян, а лише державних ініціатив.

Якщо буде заявка на масовий захід від адресата доручення (наприклад, міністерства чи ОВА), а Генштаб ЗСУ (для Києва) відмовить: захід не проводиться, оскільки доручення вимагає обов'язкового погодження. Відмова може бути мотивована безпековими ризиками (наприклад, близькість до фронту, загроза атак чи недостатні ресурси для охорони), як передбачено ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». У такому разі організатор (державний орган) може оскаржити відмову в адміністративному суді, посилаючись на непропорційність обмеження чи відсутність обґрунтування (згідно з Кодексом адміністративного судочинства України). Щодо недержавних заходів, то вони не підпадають під автоматичну заборону. Якщо орган місцевого самоврядування не ухвалює рішення про їх заборону на підставі п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», такий захід може відбутися. Водночас у разі поширення відповідних вимог відмова в проведенні матиме ті ж правові наслідки, що й для інших випадків, із можливістю подальшого судового оскарження.

На рівні областей рішення щодо дозволу чи заборони масових заходів у період дії воєнного стану ухвалюють військові командування в межах своєї зони відповідальності. Під «військовими командуваннями” слід розуміти оперативні командування (ОК) Збройних Сил України, які розподіляють територію країни на відповідні зони. Таким чином, саме оперативні командування ЗСУ у взаємодії з військовими адміністраціями (якщо вони утворені) або з ОМС уповноважені забороняти або дозволяти проведення мирних зборів, мітингів, демонстрацій та інших масових заходів. Під "військовими командуваннями" маються на увазі оперативні командування (ОК) Збройних Сил України, які поділяють територію країни на зони:

ОК «Північ» (в/ч А4583, м. Чернігів): зона відповідальності – Київська, Чернігівська, Полтавська, Сумська області та м. Київ.
ОК «Захід» (в/ч А0796, м. Рівне): Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області.
ОК «Південь» (в/ч А2393, м. Одеса): Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області, АР Крим та м. Севастополь.
ОК «Схід» (в/ч А1314, м. Дніпро): Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Кіровоградська області.

Для Києва – виключно Генеральний штаб ЗСУ. Якщо місцеві ОВА видають похідні доручення, то погодження може йти через них як посередників, але остаточне рішення – за відповідним ОК. Це не стосується приватних чи громадських заходів, якщо не поширене місцевими актами.

В підсумку: доручення не є «рішенням Уряду» і не змінює порядок для громадян, а медійний шум часто спрощує ситуацію. Якщо хтось (наприклад, місцеві чиновники) перевищує повноваження, поширюючи вимоги на недержавні суб'єкти без підстав, це може бути оскаржене як незаконне. Рекомендую перевіряти офіційні джерела (сайт КМУ чи ЗСУ) для уточнень, оскільки воєнний стан дозволяє гнучкі обмеження.