Під час реставрації Будинку вчителя виявлено автентичні елементи

Під час протиаварійних робіт на території Київського міського будинку учителя фахівці-реставратори знайшли автентичне фарбування вікон і латунні лиштви фасадних рам, які були приховані під нашаруваннями чорної фарби. Про це повідомив заступник голови КМДА Валентин Мондриївський, інформує «Главком».

За його словами, відкриття, здійснене в результаті наукових пошуків і супроводу проєкту, дає змогу повернути будівлі її автентичний вигляд, втрачену елегантність, цілісність авторського задуму і вишуканість архітектурного стилю початку ХХ століття. Загалом реставраційні роботи на частині будівлі проводять вперше за 113 років існування цієї національної пам’ятки архітектури та історії, яка увійшла до престижної програми World Monuments Watch 2025.

За словами Мондриївського, передбачено реставрацію 24 автентичних металевих вікон. На сьогодні відреставровано вікна першого поверху головного фасаду. Тривають роботи в галереї основної зали другого поверху, де в січні 1918 року проголосили IV Універсал про незалежність України. «Відновлення фасадної частини Будинку учителя – це повернення автентичності та історичної пам’яті, збереження символу української незалежності для майбутніх поколінь. Ми вдячні World Monuments Fund за підтримку цього проєкту та партнерство в найскладніший для країни час», – наголосив він. 

Чиновник повідомив, що зараз триває перший етап відновлення фасадних вікон, пошкоджених під час російської ракетної атаки в жовтні 2022 року. Роботи виконують за підтримки WMF у межах програми невідкладних протиаварійних та консерваційних заходів, завершити цей етап планується до кінця року.

Представниця WMF Катерина Гончарова підкреслила, що Будинок учителя є не лише історичною пам’яткою, а й символом української ідентичності, важливість збереження якого зросла в умовах війни.

Що відомо про Київський міський будинок вчителя

Будинок по вулиці Володимирській, 57 було споруджено у 1910-1912 роках за проєктом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961) як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія.

Перший варіант проєкту будівлі архітектор П.Ф. Альошин виконав у 1909 році. На головному фасаді над входом був розміщений напис – «Народний дом С.С. Могилевцева»,  оскільки кошти (300 тисяч рублів) на будівництво виділив відомий київський підприємець, голова Біржового комітету, громадський діяч та меценат Семен Семенович Могилевцев.

В листі від 25 червня 1909 р. С. Могилевцев запропонував розширити завдання музею: «…його пряме завдання – сприяти розвитку освіти в народі, бути живим струменем безпосереднього в ньому спілкування тих же вчителів та інших науковців між собою і з народом шляхом лекцій та інших читань, які можуть найповніше сприяти якомога кращому поширенню необхідних просвітницьких та наукових відомостей, давши можливість і дорослим долучитися до освіти, маючи доступ до читальні при музеї та оглядаючи виставки, колекції та ін. навчальні посібники під освіченим керівництвом хранителів кабінетів, слухаючи лекції та пояснення».

У подальшому було вирішено майбутню споруду перейменувати на Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія. Його було намічено спорудити в пам’ять 50-річчя скасування кріпацтва в Російській державі 1861 р.
Освячення будівлі відбулось 28 серпня 1911. Газети повідомляли, що на урочистостях були присутні прем’єр-міністр Росії Столипін П.А., міністр народної освіти Кассо Л.А., Київський міський голова Дяков І.М. Почесних гостей особисто зустрічав С. Могилевцев, дамам підносили букети.

Урочисте відкриття педагогічного музею відбулось 5 жовтня 1912 р. на Володимирській вулиці в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явились у вітчизняній і зарубіжній пресі, яка відзначала, що він відповідає всім вимогам і є одним з кращих серед педагогічних музеїв Європи.До церемонії освячення будівлі відомою київською ювелірною фірмою Маршака був виготовлений срібний макет будівлі Педагогічного музею, що вражає майстерністю виконання, найдрібнішими деталями, чітко відтвореними у сріблі – загальна вага 14 кг.

18 жовтня 1912 року будівля урочисто відкрили для доступу киян і гостей міста.

Споруда справляла враження величності своїми стінами, облицьованими плитами з білого інкерманського каменю, цоколем з фінського сірого граніту, фризом, який по всій своїй протяжності прикрашений витонченими барельєфами, що органічно вписалась у комплекс університетського кварталу і завдяки своїм архітектурно - художнім якостям була схвально сприйнята громадськістю міста.

Крім залів для експозиції, в Педагогічному музеї була і фахова бібліотека, читальний зал,спеціальні кабінети для демонстрування навчальних посібників і приладів, зразковий фізичний кабінет,довідкове бюро, виставка педагогічної літератури, велика аудиторія для проведення масових заходів. Він мав книгосховище, а також зали: бібліотечний, канцелярії, для проведення зборів вчених і представників різних освітніх товариств, виставковий і велику кількість кабінетів допоміжних приміщень.

У будівлі Педагогічного музею відкрито зразковий фізичний кабінет, в якому було зібрано все найкраще, що тільки можна було помістити в такому кабінеті на той час, а також давалася довідка про те, де все це можна придбати. Вхід до музею і користування матеріалами було безкоштовним. Зразковий фізичний кабінет наочного приладдя музею був нагороджений великою золотою медаллю Всеросійської виставки 1913 року у Києві.

У 1913-15 роках приміщення в будинку Педагогічного музею займало також Київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва. Товариство було засновано 1910 року і нараховувало близько 200 членів. Воно організовувало спостереження за земляними роботами у Києві під час будівництва. Частину приміщень першого поверху займав музей товариства. Організатором і хранителем музею був археолог О. Ертель. Матеріали його розкопок у Києві та на околицях створили основну частину колекцій музею. 1915 року колекції музею було перенесено на приватні квартири членів товариства.

Початок першої світової війни вніс суттєві корективи в діяльність музею. У вересні 1915 р. він був евакуйований в м. Курськ і розміщений у приватному будинку. Після повернення експозиція не відновлювалася.

Період Української національної революції

Будинок колишнього музею – свідок гострих політичних баталій протистояння, тріумфу і падіння першого українського парламенту.

11- 12 березня 1917 року Українська Центральна Рада переселилася до будинку Педагогічного музею. М. Грушевський приїхав до Києва 13 березня і писав у спогадах: «Центральна рада для своїх зібрань дістала від міської думи в Педагогічнім музеї нібито дві кімнати, а, властиво, одну, котра була потім моїм кабінетом, коли Ц. рада заволоділа всім будинком, а друга – се був темний коридорчик, куди виходили двері з всіх кімнат. Коли збиралось більше публіки, то там стояли «запорожці», а в властивім покої стояв стіл і кілька лавок навколо. Так виглядало приміщення, в котрім я застав се будуче українське правительство, для широких зборів воно діставало дозвіл користуватись великою залою музею… Кілька покоїв займав Педагогічний музей (колекція мойого давнього знайомого Черкунова) та бібліотека».

Педагогічний музей 20 листопада 1917 р. став місцем проголошення Української Народної Республіки, прийняття IV Універсалу про незалежність в ніч з 24 на 25 січня 1918 р.

10-12 серпня 1917 в Києві у Педагогічному музеї відбувся Другий Всеукраїнський учительський з’їзд, а 13-15 серпня 1917 – Перший Всеукраїнський професійний учительський з’їзд. Резолюції з’їздів були присвячені питанням побудови нової школи і особливу увагу приділяли вчителю, його освіті й матеріальному забезпеченню.

Радянський період

Після встановлення радянської влади почався занепад музею. Лише влітку 1919 року Наркомос УРСР прийняв постанову про його відбудову. Але політичні мотиви взяли гору над потребами освіти і замість «Палацу освіти» в будинку Педагогічного музею з 1921 року перебував Пролетарський музей, з 1924 року - було розміщено Музей революції та історії партії.

У 1938 р. тут почав працювати Музей Леніна. Перед цим будинок було добудовано за проєктом П. Альошина. Таким чином, Педагогічний музей було ліквідовано. Частина його унікальних матеріалів роздана різним установам, решта зникла.

Під час відступу радянських військ з Києва у вересні 1941 р. експонати Музею Леніна були вивезені, а будинок заміновано. Очевидці бачили доставку вибухівки вантажівками ще за кілька тижнів до окупації Києва. Але, на відміну від підірваного підпільниками Хрещатика, будинок Педагогічного музею вцілів. Німці знайшли вибухівку, може, їх хтось попередив. Музей наново відкрили 15 квітня 1945 року. Фактично було відновлено довоєнну експозицію. В 1982 р. для Музею Леніна було споруджено нову будівлю, згодом Педагогічний музей повернувся до свого дому, але зайняв у ньому лише декілька кімнат. З цього моменту йому довелося пережити друге народження.
У травні 1987 р. відбулась урочисте відкриття оновленої експозиції музею. 28.10.2002 р. Київською міською радою реорганізований у комунальний комплексний позашкільний навчальний заклад «Київський міський будинок учителя».

Будинок учителя сьогодні

Київський міський будинок учителя нині – це культурно-просвітницький осередок, який сприяє творчому зростанню освітян. Основними напрямками його діяльності є формування творчої особистості вчителя із високим рівнем професійної компетентності та національної свідомості; ознайомлення із різноманітними напрямками розвитку і реформування освіти; впровадження нових освітніх технологій, популяризація передового педагогічного досвіду.

При будинку вчителя проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові). У приміщенні Будинку учителя діє Педагогічний музей, філія Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського, Міська Рада профспілки працівників освіти і науки, відділ Національного музею історії України «Музей української революції 1917—1921 рр.».