У Сербии есть шанс на успех: что может положить конец авторитарной власти Вучича

Масові протести проти президента Сербії Александра Вучича, здається, наближаються до переломного моменту.

Але щоб перемогти режим на виборах, опозиція повинна розробити ефективні способи протидії маніпуляціям, окреслити переконливе бачення майбутнього Сербії та налагодити тісніші зв’язки з європейськими лідерами.

Минулого листопада обвал даху на залізничному вокзалі у місті Новий Сад, другому за величиною місті Сербії, забрав життя 15 людей (ще одна людина померла у березні від отриманих травм).

Небажання уряду Сербії притягнути до відповідальності винних у неякісному будівництві, яке багато хто пов’язує з поширеною корупцією та браком прозорості, спричинило масштабні студентські протести, що тривають і сьогодні та нещодавно переросли у насильство.

Десятки протестувальників були поранені у сутичках із поліцією та прихильниками влади, а сотні – затримані.

Хоча спершу студенти намагалися дистанціюватися від політики, тепер вони вимагають дострокових парламентських виборів.

Якщо раніше Вучич і його Сербська прогресивна партія (СПС) розглядали такий крок як вихід із кризи, то тепер активно цьому опираються, бо добре усвідомлюють втрату підтримки виборців.

За останнім опитуванням, провладна СПС відстає від студентської опозиції на 12–15%.

Однак Вучич і СПС, схоже, поступово йдуть назустріч вимогам студентів: кілька сербських ЗМІ нещодавно повідомили, що вибори можуть відбутися до кінця року.

Щоб підготуватися до цієї можливості, опозиції слід змінити підхід: перемога на виборах відрізняється від мобілізації на вулицях.

По-перше, протестувальники мають рацію: вибори в Сербії ані вільні, ані чесні.

Але очікувати, що Вучич створить рівні умови, як цього вимагає частина опозиції – ілюзія.

Західні актори дедалі менше готові й спроможні просувати демократію за кордоном, і ця тенденція лише посилилася з поверненням Дональда Трампа до Білого дому.

Тож Вучич відчуває мінімальний тиск щодо покращення виборчої прозорості, а вплив на результати, як багато хто й очікує, навряд чи зашкодить міжнародній легітимності його режиму.

У такій ситуації сербській опозиції потрібно розробити креативні та ефективні способи протидії маніпуляціям.

Наприклад, вона може взяти приклад із виборів 2000 року в Югославії, коли опозиційні сили завдяки виявленню й ретельній документації спроб влади сфальсифікувати результати сприяли падінню сербського диктатора Слободана Мілошевича.

Щоб зробити наступні вибори максимально конкурентними, протестувальникам варто співпрацювати з громадськими організаціями й завчасно та регулярно викривати порушення.

По-друге, опозиція повинна запропонувати переконливе бачення майбутнього, а не лише наголошувати на недоліках режиму Вучича, який утримується при владі з 2012 року значною мірою завдяки апеляції до етнонаціоналізму.

Вучич позиціонує себе як рятівника і захисника нібито пригнобленої сербської нації, тоді як протестувальників змальовує як зрадників, що влаштовують "кольорову революцію" в інтересах іноземних сил.

Ігнорувати цей наратив було б серйозною помилкою.

Але ще більшою помилкою для опозиції стало б намагання змагатися з Вучичем у націоналізм.

Такі спроби вже почалися.

Однак більш перспективним кроком була би розробка протестувальниками власного патріотичного наративу, що ґрунтується на інклюзивних цінностях і повертає національні символи від Вучича та СПС.

Такі символи вже широко використовуються на демонстраціях.

Їх можна й потрібно застосовувати в боротьбі проти Вучича, якщо вони уособлюють Сербію, що обстоює верховенство права та плюралізм, а не підтримують образ країни-жертви Заходу та сусідів, який нав’язує президент.

І нарешті, опозиції слід готуватися до можливості захищати свою виборчу перемогу на вулицях.

Це означає – вже зараз почати кампанію у європейських столицях, щоб демократичні союзники Сербії не визнали сфальсифікованих результатів.

Думка європейських чиновників має значний вплив на сербських урядовців і бізнес-еліти, адже економіка країни суттєво залежить від торгівлі та інвестицій ЄС.

Це особливо важливо з огляду на те, що європейські лідери не обов’язково підтримають сербську опозицію, у складі якої є партії, що відверто виступають проти євроінтеграції.

Попри часті заяви Вучича про змову Заходу проти його уряду, у ЄС він має чимало союзників – на відміну від Мілошевича, який у 2000 році був міжнародним ізгоєм і помер у Гаазі під час процесу щодо воєнних злочинів у Косові, Боснії та Хорватії.

Коли президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відвідала Белград у жовтні минулого року, вона похвалила Сербію – одну з країн, що найшвидше "автократизуються" у світі – за поступ на шляху до членства в ЄС.

Оскільки тепер зовнішня політика блоку дедалі більше визначається геополітичними та економічними інтересами, ніж цінностями, можна уявити, що він визнає результати виборів, сфальсифікованих Вучичем, якщо масштаб фальсифікацій не буде надто очевидним.

Турботу про демократичні стандарти можуть відсунути на другий план, аби не допустити зближення Сербії з Росією чи забезпечити доступ до її запасів літію.

Захищаючи Україну від спроб Трампа "продати" її, лідерам ЄС не варто обирати цинічний підхід у випадку Сербії.

Щоб нагадати Євросоюзу про його прихильність демократичним нормам, сербські студенти-протестувальники вже зараз повинні встановлювати контакти з європейськими лідерами і, коли настане час, ретельно документувати всі випадки фальсифікацій.

Такі зусилля разом із політичним баченням, що відстоює верховенство права та плюралізм, можуть визначити долю сербської опозиції і їхню наполегливу боротьбу проти автократичного та корумпованого режиму.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.