Журналіст Хилюк за час полону отримав з України лише один лист

Український журналіст Дмитро Хилюк розповів, що під час російського полону отримав єдиний лист з України - від родини та колег з інформагентства "УНІАН", датований червнем 2023 року.

Про це він розповів у інтерв’ю "УНІАН", опублікованому на «Детектор медіа», відповідаючи на запитання, що йому допомагало триматися у російському полоні, повідомляє Укрінформ.

"Я отримав єдиний лист від родини та моїх колег з УНІАНу, датований 10 чи 12 червня 2023 року. В ньому було фото батьків. І його я отримав майже через два роки після відправлення - у березні 2025 року", - зазначив він.

Відповідаючи на запитання про отримання іншими полоненими звісток із Батьківщини, журналіст заявив, що випадки, коли хтось отримував один-два листи, були дуже рідкісними. За його словами, майже 90% полонених не отримали жодного листа.

Хилюк припустив, що листи, якими нібито обмінюються українські та російські уповноважені з прав людини для полонених, можливо, росіяни просто викидали у сміття.

Журналіст зазначив, що лист із СІЗО на Брянщині, де його утримували, до батьків - єдиний, який дійшов до України.

"Адже за час ув’язнення я точно ще двічі писав великі листи - 2 серпня 2024 року і 26 лютого 2025 року, і передавав одне повідомлення через Червоний Хрест", - розповів журналіст.

Він також поінформував, що при його затриманні у березні 2022 року росіяни забрали у них із батьком цигарки, а саме у нього кілька прикрас - маминих, ще радянських часів.

Спочатку їх повели на так звані склади, метрів за 400 від їхнього будинку, де вони у повній темряві лежали на підлозі три дні.

"Один раз на добу виводили в туалет. Причому, хлопців, які були молодші і міцніші (інших затриманих - ред.), боялися, тому їх не водили… Також один раз на день давали попити. І за три дні дали один маленький шматочок вафлі", - зазначив Хилюк.

Він заявив, що росіяни водили його батька на імітацію розстрілу.

"Він розповідав, що наставили на нього автомат і кажуть, мовляв, пиши записку додому, ми тебе зараз застрелимо. Він злякався, що справді стріляють його, написав записку мамі і мені… Але окупанти знущались. Розуміли, що перед ними літня людина (батькові на той час було вже 74 роки), проте не зупинялись", - повідомив журналіст.

За його словами, тоді росіян у Козаровичах дуже обстрілювали.

"Поки нас тримали на складах, по окупантах постійно прилітало. Я чув, як вони в коридорі кричали: "Двохсотий! Трьохсотий!" - і носили своїх поранених і вбитих. Батько розповідав, що йому в цей час вдалося вилізти із приміщення, де він був один. Але далі він не зорієнтувався, що він зовсім близько до дому. Було темно. Навколо - стрілянина… Окупанти його побачили і завели назад на склади. А потім повезли у Димер", - поінформував Хилюк.

Їх протримали там, теж у повній темряві, до 10 березня 2022 року.

"Ми всі були дуже голодні, дуже рідко нас годували - давали один сухпай на шість осіб на добу. Причому, якийсь прострочений, зіпсований. Після Димера нас вантажівкою перевезли у Гостомель - у приміщення промислового холодильника. Місцеві казали, що це біля Гостомельського аеродрому. Там півтори доби вже зовсім не годували, і майже не давали води", - розповів він.

За його словами, росіяни, кожного разу, як перевозили українців, казали їм, що їх перевірять і відпустять - мовляв, якщо особа не якийсь коригувальник, то піде додому (тобто, кожного разу брехали).

"Вони просто набирали людей для обміну, для шантажу. 16 березня нас звідти посадили у вантажівки із закритими фанерою вікнами. Одягли вже металеві наручники і кудись повезли. Через щілинку я побачив, що їдемо ми на північ - сонце світило у спину. І тоді зрозумів, що, радше за все, тепер ми вже їдемо за межі України", - сказав журналіст.

Хилюк зазначив, що згодом, коли колона з автомобілів, у яких їх везли, зупинилась, то він побачив білоруські прапори і зрозумів, що їх вивезли до Білорусі.

"Там, як згодом дізнався, нас тримали у містечку Наровля. Ми називали це місце "Ізвєсть" - приміщення були без вікон, всі стіни побілені вапном. І ми в тому вапні усі теж були. Українців тут зібрали десь 80 осіб, спали на дерев’яних настилах, вже могли спілкуватись", - заявив він.

Відповідаючи на запитання, чи розповідали люди, звідки кого забрали, журналіст повідомив, що переважно це були мешканці Київської області - півночі та північного заходу.

"Тобто Буча, Гостомель, Ірпінь, Димер, Катюжанка, Глібівка, деякі села Бородянського району. І серед нас вже були перші військовополонені - наші хлопці, які нарвались на російські диверсійні групи. Військових насправді було дуже мало, в основному, всі цивільні. Але в Білорусі ми всі заповнювали російську картку військовополоненого", - поінформував Хилюк.

За його словами, 18 березня їх посадили у військові автомобілі, одягли кайданки й доправили до Новозибкова.

Як повідомляв Укрінформ, 24 серпня між Україною та Росією відбувся черговий обмін полоненими.

Окрім оборонців, із російської неволі цього разу повернулися восьмеро цивільних, серед них - журналісти Дмитро Хилюк та Марк Каліуш, медик Сергій Ковальов із батальйону "Госпітальєри" та ексмер Херсона Володимир Миколаєнко.