«Спочивай з миром, божевільний спікер!». Як Україна прощалася з Андрієм Парубієм

Сьогодні у Львові поховали колишнього голову Верховної Ради, екссекретаря РНБО та народного депутата Андрія Парубія. Політик загинув від вогнепального поранення 30 серпня. Убивця замаскувався під кур'єра служби доставки. За два дні ймовірного кілера було затримано: підозрюваний – Михайло Сцельников розповів, що мав сина-військовослужбовця, а у 2023 році дізнався від його побратимів, що той зник безвісти на Бахмутському напрямку. Сцельников зізнався у скоєному злочині, хоче, щоб його обміняли і він зміг знайти тіло свого сина. Чоловік додав, що це була «його помста українській владі», а шантажу з боку РФ не було.

Ті, хто бажав попрощатися з Парубієм, мали для цього два дні: 1 вересня ввечері під час парастасу у Соборі Святого Юра, і 2 вересня під час безпосередньо чину похорону. І люди активно йшли! На прохання кореспондента «Главкома» поліцейські оцінили кількість людей, які прийшли попрощатися: приблизно 500 осіб у перший день і близько п’яти тисяч – у другий.

На парастас приїхали політичні соратники Парубія – лідери і члени фракції «Європейська Солідарність» Софія Федина, Володимир Ар’єв, Марія Іонова, Микола Княжицький, а також побратими часів Майдану: мер столиці Віталій Кличко, екнардеп Сергій Пашинський, голова «Правого сектору» Андрій Тарасенко. І, звісно, на церемонії був присутній мер Львова Андрій Садовий.

На другий день віддати останню шану Андрію Парубію прийшло більше нардепів – і не тільки від президентської фракції. «Європейська Солідарність», звісно, була майже у повному складі на чолі з Петром Порошенком з дружиною, від «Голосу» була помічені львів’янка Наталія Піпа, а від «Батьківщини» – сама лідерка Юлія Тимошенко. Владу на прощанні представляло керівництво парламенту – голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та перший віцеспікер Олександр Корнієнко.

Також на прощанні були присутні колишні прем’єр-міністри Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк, екснардеп Антон Геращенко та колишній генпрокурор Юрій Луценко з дружиною, екснардепкою Іриною Луценко. Вони підтримували осиротілу родину Андрія Парубія. 

Зауважимо, що представникам влади на церемонії особливо раді не були. Під час прощання з Парубієм у Соборі, спікеру Стефанчуку пару людей з натовпу вигукнули «Ганьба!». Після прощання на площі Ринок кореспондентка «Главкома» помітила, як віцеспікер Корнієнко підійшов до вдови Парубія Уляни і хотів їй щось сказати, на що та вкрай негативно відреагувала і відвернулася від високопоставленого нардепа.

Під час прощання до Стефанчука підійшла сестра Андрія Парубія Олена і запитала, чи достойний, на його, думку загиблий звання Героя України і чи буде це питання ініційоване в парламенті.

Андрія Парубія поховали на Личаківському цвинтарі.

«Парубій не боявся брати на себе відповідальність…»

Колеги, побратими часів обох Майданів згадують Андрія Парубія не лише як відданого Україні політика-патріота, а й як інтелектуальну, надзвичайно відповідальну і абсолютно безкомпромісну людину. Вони поділилися своїми спогадами з «Главкомом».

Тарас Стецьків, один із «польових командирів» Майдан під час Помаранчевої Революції, екснардеп згадує, що був знайомий з Парубієм ще з кінця 80-х років. «У 1987-му році формувалось «Товариство Лева», а Андрій тоді з молодшими хлопцями створював молодіжну організацію «Спадщина». Вони («Спадщина») поводили себе дещо радикальніше, ніж ми. Між нами були певні розбіжності: їхня радикальна дія, як нам видавалося, не сприяє поширенню національної ідеї по всій Україні. Мушу віддати йому належне: він дійсно був безкомпромісною людиною», – розповідає він.

Стецьківу запам'ятався епізод напередодні 18 лютого 2014 року, коли, за рішенням Ради Майдану, сотні самооборони пішли на Верховну Раду. «Декілька днів перед тим ми досить довго з ним розмовляли. По ньому було видно, що при всій своїй безкомпромісності і гарячковості, а він був досить гарячковою людною, він довго зважував це рішення. Бо вести сотню самооборони на штурм Ради випадало йому як командиру самооборони. Я бачив, наскільки відповідально він до цього поставився, як переживав. Адже там і «тітушки» стояли, і озброєна міліція, і «беркутня», – ділиться екснардеп Стецьків.

Колишній побратим Парубія також додав, що той був дуже людяним, а ще – дуже ранимим: «Коли з нього кепкували через його вимову, я бачив, наскільки йому це було неприємно і боляче слухати, але він ніколи не подавав виду. У простому спілкуванні він був дуже нормальний, відкритий, людяний і спокійний чоловік. Але коли бачив комуністів чи регіоналів, то ставав вкрай радикальним».

За словами Стецьківа, у приватних розмовах з Парубієм вони обговорювали ймовірність замаху на Андрія Володимировича. «Ми прекрасно розуміли, що ставши один раз на стежку, яка називається боротьбою за незалежність, до цього може дійти. Він неодноразово говорив, що жодна охорона його не захистить: мовляв, якщо захочуть вбити, то знайдуть можливість. Але це не міняло його переконань і не впливало на його проукраїнську діяльність. Просто ми з ним дуже добре знаємо українську історію: як Москва розправлялася з діячами українського визвольного руху – Петлюрою, Бандерою, Шухевичем, Коновальцем. Бо я – історик, і він також мав історичну освіту», – підкреслив Стецьків.

Роман Безсмертний, побратим з часів Помаранчевої Революції, екснардеп, згадує, що його завжди вражали організаторські здібності Андрія Парубія. «Особисто з Андрієм Парубієм я познайомився під час Майдану у 2004 році. Тоді в Українському домі, у Жовтневому палаці та інших локаціях були регіональні осередки. Пам’ятаю, як я підійшов до Українського дому, мене познайомили з Андрієм. Я у нього запитав: як він уявляє самоорганізацію мітингувальників? У відповідь мін мені показав розписаний графік чергувань, розповів, хто і як діятиме у випадку штурму… Загалом у мене складалося враження, що я спілкуюсь не з цивільною людиною, а з військовою. Я був вражений цією здатністю до організації!», – згадує Безсмертний. За його словами, Парубій також не боявся брати на себе відповідальність. «Знаєте, якщо політикам властива певна вайлуватість, то Андрій – це та людина, яка завжди стояла до кінця, навіть якщо він лишався сам на сам із цією відповідальністю», – каже Безсмертний.

Політик також додає, що у 1990 – 2010 роки таких ідейних та безкомпромісних людей можна було «перерахувати на пальцях однієї руки».

Патріотизм і відданість націоналістичним ідеям Парубій, на думку Безсмертного, успадкував від діда, який служив кулеметником в Українській Галицькій Армії у часи боротьби за незалежність, зокрема, брав участь у боях за Львів. Батько Парубія – наймолодший із 12 дітей у родині, троє з його старших братів воювали в УПА. Через це сталінський режим переселив сім’ю у Сибір на понад 10 років. Там і виріс батько Андрія Парубія.

Нардеп Микола Княжицький засвідчує: попри те, що Андрій Парубій був високопосадовцем, він завжди був дуже простою людиною. «І для нього гроші чи будь-які інші матеріальні цінності взагалі не грали в житті жодної ролі. Він дуже любив гори, Карпати. Андрій опікувався Тустанню, це було його місце сили. Він мріяв відновлювати українське середньовічне лицарство», – згадує він.

Княжицький також зазначив, що в нинішній парламент він балотувався у Львові лише завдяки ініціативі Парубія. «Я взагалі не збирався йти в парламент. Він мене переконав, що це потрібно робити. Ми з ним були в одній партії, у «Народному фронті», – нагадує нардеп.

Глава «Правого сектора» Андрій Тарасенко згадує події 2011 року: «Тоді Андрій Парубій, будучи народним депутатом, допомагав витягувати наших хлопців (активістів, звинувачених у знесенні радянських пам’ятників, – «Главком») з тюрми. Він робив це виключно зі своїх патріотичних міркувань. Зокрема, я маю на увазі справу щодо знищення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі. Якщо пам'ятаєте, тоді був величезний скандал, активістам тероризм ліпили. Це зробили хлопці з Всеукраїнської організації «Тризуб імені Степана Бандери». І ми витягли хлопців із застінок!».

Наталія Піпа, нардепка з фракції «Голос», розповідає: «Ми з Андрієм обидва жили у Львові, ми зналися давно завдяки «Спадщині». Потім ми зустрілися з ним у парламенті. Я лише нещодавно дізналась, що це він ставив «Закон про мову» на голосування 17 разів – аж поки його не було проголосовано. І це справді дуже важливо».

«Якщо політики часто можуть дозволити собі якісь недбалі висловлювання, то від Андрія Парубія я ніколи не чула зневажливої репліки, – каже Піпа. – А взагалі я добре запам’ятала два епізоди. Коли пан Андрій був спікером, в одній з кав’ярень Львова ми обговорювали політику, а ще – коли їхали у Київ та випадково зустрілися на заправці. З ним було дуже приємно спілкуватися, він був дуже простим».

Андрій Шкіль, екснардеп, який вже багато років мешкає у Франції, розповів, що свого часу у Львові проживав недалеко від Андрія Парубія.

«Наші будинки були на відстані 200-300 метрів, моя мама досі там мешкає. Познайомилися ми у транспорті, після того часто спілкувалися. Якщо говорити про позаполітичні теми, то серед іншого, це були автомобільні подорожі. Андрій вважав, що кожен чоловік має проїхати Південно-Середземноморським узбережжям. Там круті дороги, це виклик для водія. Він проїхав, ще й зі мною ділився порадами про те, як це краще зробити», – згадує Шкіль.

А ще, каже Шкіль, між його будинком і будинком Парубія була крамниця, де продавали хліб. «І часто ми саме біля неї просто стояли і розмовляли. Не на каві десь, а саме біля того магазинчику: постояли, подискутували, розійшлися. Андрій був інтелектуалом. А ще він дуже довго протримався у політиці. 19 років – це чималий строк!», – додав Шкіль.

«Після нього я вже не зустрічав народних депутатів на війні»

На своїх сторінках у Facebook колишні побратими, колеги і друзі сумують за Андрієм Парубієм.

«Пане Голово Верховної ради! Слава Нації! За Вашим наказом, Ваш підзвітний і підконтрольний…» – так я починав кожну розмову з Андрієм. А він завжди відповідав «Вітаю, пане Премʼєр-міністре!». Це була наша особлива, тепла традиція, яка може існувати лише між насправді близькими людьми. А сьогодні ми попрощалися. Я його щиро, по-людськи любив… Люблю», – щемливо написав ексглава уряду Володимир Гройсман.

Львів’янка, співачка Соломія Чубай написала: «Не можу згадати, як і коли познайомилася з Андрієм Парубієм. Знаю, що ми під час Майдану дуже активно переписувалися, і він реагував на кожен мій запит. Ще напочатку 2000-х він допоміг, щоб моєму татові на Личакові поставили пам'ятник. А тоді це було море бюрократії. Моя мама досі не може прийти до тями... бо то був один з найпотужніших політиків, яких ми знали».

Військовий Андрій Рибалко згадує: «З Андрієм Парубієм я спілкувався всього два рази в житті. Час і місце цих зустрічей можуть багато сказати про нього. Перша зустріч. Ніч з 1 на 2 грудня 2013 року. Після багатотисячного мітингу ми, майданівці, зайняли Будинок профспілок. Настала ніч. Людей на Майдані стало критично мало. І що насторожувало - зникли всі опозиційні політики. Ми читали в новинах, що ось-ось «Беркут» буде штурмувати будівлю і вийшли будувати перші барикади. Ніч була тривожною від чуток. До світанку Андрій Парубій з нами організовував процес підготовки Майдану до оборони. Друга зустріч. Травень 2022 року. Позиція «Хелкет», друга лінія оборони на межі Миколаївської і Херсонської областей. Звісно, не «нуль», але РСЗО періодично прилітало. Тоді ще не було навіть мрій про Херсонський контрнаступ, а стояло питання втримати Миколаїв. Андрій Парубій приїхав підтримати нас. Після того я вже не зустрічав народних депутатів на війні».

Мер Дніпра та екснардеп Борис Філатов, згадуючи парламент минулого скликання, написав: «Це був божевільний склад парламенту. Де змішалися всі: від колишніх ригів до командирів добробатів та націоналістів, від паскудних олігархів до відвертих жебраків, від депутатів декількох скликань до зовсім випадкових людей».

«Ми сперечалися, сварилися, а інколи билися між собою. Але ніколи не були мовчазним стадом, що тисне на кнопки «по команді». Спочивай с Богом, божевільний спікер божевільного парламенту. Мав честь бути з тобою знайомим», – написав Філатов.

Наталія Сокирчук, «Главком»