Геї: Хотів би стати рестлером WWE

Цінність Марка Геї ще ніколи не була такою високою. 25-річний захисник став ключовим гравцем Кристал Пелес відтоді, як приєднався у 2021-му. За чотири сезони він провів 156 матчів і навіть привів клуб до першого великого трофея — перемоги над Манчестер Сіті у фіналі Кубка Англії в травні. 

P.S. Його бажання стати рестлером WWE не пов'язано з розбитою мрією грати за Ліверпуль.

Невдовзі команда з ним у складі знову тріумфувала на Вемблі, здолавши Ліверпуль у серії пенальті та здобувши Суперкубок Англії. Його впевнена гра в обороні привернула увагу багатьох топ-клубів, і серед них — чемпіон Прем’єр-ліги Ліверпуль, який хоче підписати англійського захисника цього літа.

Геї поспілкувався з Келлі Сомерс для BBC Sport про свій шлях у футболі, про те, як його "ставили на місце", і навіть про те, чим би займався, якби не став футболістом.

Сомерс: Що для тебе означає футбол?
Геї: Футбол — це величезна частина мого життя. Він завжди був поруч. Це не просто робота — це можливість щодня робити те, що люблю, забезпечувати сім’ю, заводити друзів. Це справді багато для мене значить.

Сомерс: Які перші спогади з м’ячем у тебе залишились?
Геї: Грали з друзями у парку, скільки тільки можна було. Потім з’явилася моя недільна команда — Крей Вондерерс. Ми мали яскраву помаранчеву форму — я й досі пам’ятаю її й бережу ті спогади.

Сомерс: А кого з тих часів найбільше пам’ятаєш?
Геї: О, багато імен — Джейдон, Марлон, Адам, Джеймс, Маккензі… У нас справді була класна команда. Я вважаю себе щасливчиком, але не тому, що був кращим. Марлон, наприклад, був фантастичним півзахисником і навіть грав в академії Арсенала. Адам потрапив у академію Челсі разом зі мною.

Сомерс: Чому саме ти тут сьогодні? Як так склалося, що вийшло у тебе, а не в інших хлопців з тієї команди?
Геї: Це Божа благодать. І, мабуть, ще праця. Не можу сказати, що була якась одна особлива причина. У кожного свій шлях, і життя може скластися по-різному. Можливо, зараз вони досягають успіхів у чомусь іншому. Хто знає, як би все пішло, якби футбол повів їх іншим маршрутом? Я просто вдячний, що я там, де я є.

Сомерс: Був момент, який справді вплинув на твою кар’єру?
Геї: Так, оренда у Суонсі. Це був переломний час. Після академії Челсі потрапити в клуб, де мене одразу тепло прийняли… Але при цьому не грати з перших хвилин, сидіти на лаві, іноді навіть не потрапляти в заявку і відчути на собі складну сторону футболу… Це трохи "поставило мене на місце" й допомогло краще зрозуміти, як влаштований футбольний світ.

Сомерс: Чи була в Суонсі розмова, яка змусила тебе зрозуміти, що робити далі?
Геї: Так, я мав кілька хороших розмов із Вейном Рутледжем та Натаном Даєром. Це люди, якими я захоплювався і які мене підтримували. Вони наполягали: залишайся собою, і саме в цьому ти маєш рости. Бо якщо ти не справжній, тоді який у цьому сенс? Їхні слова й приклад справді допомогли мені знайти свій шлях.

Сомерс: Є людина, якій ти найбільше завдячуєш у кар’єрі?
Геї: Насамперед я вдячний Богові. А ще, звісно, батькам. Вони багато жертвували. Коли було нелегко — завжди знаходили спосіб поставити їжу на стіл. Тато постійно возив мене на тренування, навіть коли пального ледве вистачало. Мама завжди піклувалася, щоб у мене все було добре. Вони підтримували мене від самого початку.

Сомерс: Твій батько Джон — служитель церкви. Який його вплив на тебе?
Геї: Я ще на Євро казав: для мене — спершу Бог. Бувало, що у неділю в мене матч, але я не йшов, бо тато мав бути в церкві. І я це приймав. Він, своєю чергою, розумів, що футбол для мене — не просто гра, а покликання. Те, що він підтримував мене від самого початку, для мене дуже багато значить.

Сомерс: Чим зараз займається твій тато? Якщо твій матч у неділю, він не може прийти?
Геї: Спочатку вони йдуть до церкви. Уся сім’я. Богослужіння починається о 10:30, закінчується близько 12:30 — і тоді вже вони мчать додому чи на стадіон, якщо гра о другій дня. Майже на всі домашні матчі приходять, на виїзди — ні.

Сомерс: А яким було звичайне повсякдення у вашій родині, коли ти ріс?
Геї: Усі працювали. Я ходив до школи. Мама з татом бралися за будь-які підробітки з прибирання, які тоді були. Мої три молодші сестри бігали й галасували. А коли я повертався додому — завжди жарти, сміх. Мабуть, тому зараз я сам більше жартівник. Сестри в мене з чудовим почуттям гумору, дуже кумедні.

Сомерс: А як ви ладнали між собою? Які у вас стосунки?
Геї: Я не вів себе як "старший брат", якщо можна так сказати. Ми всі на рівних. Так, я за віком старший, але поводимося однаково по-дитячому. Постійні жарти, приколи один з одного, ніхто нікого не сприймає серйозно. І це класно.

Сомерс: Кажуть, ти досі живеш удома з ними?
Геї: Так. Дім для мене — це мої сестри. Вони смішні, з ними я можу бути самим собою. Мабуть, тільки футболісти зрозуміють: у цій сфері часто доводиться "трохи грати роль" — не обов’язково бути кимось іншим, але ніби показувати розширену версію себе, щоб вижити у цьому середовищі. А воно дуже жорстке — багато его, показовості, суперництва. Це нормально, але вдома я можу розслабитися. Родина — моя опора, мені добре поруч із ними.

Сомерс: Як би рідні тебе описали?
Геї: Сказали б, що я "троль"! Постійно підколюю, жартую. Для інших я можу виглядати серйозним, але не для них. Для сім’ї я "дядько Марк" — серйозний лише зовні, але насправді не надто.

Сомерс: Що ти робиш, щоб відволіктися від футболу?
Геї: Дуже люблю слухати музику. Ще намагаюся постійно вчитися чомусь новому — наприклад, пробував себе у діджеїнгу. Люблю читати різні книжки. А ще — ходити в кіно. Зараз туди майже ніхто не ходить, тому буває класно опинитися в залі самому… і з попкорном! Довгий час я грав на барабанах у церкві, ще й у школі. У мене немає власної установки, але я дуже хочу її мати. Це чудовий спосіб насолоджуватись музикою й перезавантажуватися. Улюблена книжка? Напевно, "451° за Фаренгейтом" Рея Бредбері. 

Сомерс: Виходить, "втеча від рутини" для тебе справді важлива?
Геї: Так, і це щось позитивне. Бо коли ти живеш у цьому середовищі 24/7 — прагнеш перемагати, бути найкращим, віддавати все заради фанів — то мусиш мати щось, що дозволяє трохи відключитися. Це як кнопка перезапуску: розвантажуєш голову й повертаєшся в гру з новими силами.

Сомерс: Твій улюблений фільм?
Геї: "Області темряви". Дуже люблю Бредлі Купера. Подивись обов’язково, цей фільм вартий уваги.

Сомерс: Ти товариська людина?
Геї: Так, але друзів у мене небагато. Майже всі живуть або в інших країнах, або в Манчестері чи Ліверпулі. Через це складно підтримувати тісний зв’язок.

Сомерс: Як би тебе описали найближчі друзі?
Геї: Сказали б, що я інфантильний.

Сомерс: А як ти сам себе охарактеризував би?
Геї: Є над чим працювати.

Сомерс: Тобто ти завжди дивишся вперед?
Геї: Інакше не можу. Я не вмію сидіти на місці.

Сомерс: Який матч найбільше врізався в пам’ять за твою кар’єру?
Геї: Фінал Кубка Англії? Ні, ні… для мене особисто — це не той матч. Не можу назвати його "моїм найкращим". Це більше для клубу та фанів, і я дуже радий за них. Але для себе… чесно кажучи, такого матчу поки що не було. Думаю, він ще попереду. Колись у кар’єрі він точно станеться, але не зараз.

Сомерс: Чим найбільше пишаєшся у своїй кар’єрі?
Геї: Тим, що я не зупинявся. Я дуже вимогливий до себе, і мені це подобається. Це тримає мене в тонусі, не дає відірватися від реальності, змушує бути зосередженим і прагнути прогресу. Я постійно йду вперед, і це не через критику ззовні чи ще щось подібне, а завдяки внутрішньому тиску, який сам на себе накладаю. Це як постійна боротьба із самим собою. І я радий, що продовжую її вигравати.

Сомерс: Скажи щось про себе таке, що здивує людей.
Геї: Я б із задоволенням став рестлером WWE. З дитинства дивився ці шоу, тепер воно є ще й на Netflix. Дивився великі турніри, і так — я справді хотів би вийти на ринг. Звичайно, це небезпечно, але сама виставна частина мене захоплює. Мені подобається говорити в мікрофон, грати роль — щоб глядач повірив, що ти справжній герой чи навпаки, головний негідник.

Сомерс: І наостанок: якщо міг би здійснити ще одну мрію у футболі, що б це було?
Геї: Грати до 40 років. Так, трофеї — це прекрасно, різні турніри теж. Але насправді саме довголіття у спорті показує, наскільки ти професійний. Так, завжди є ризик травм — це прикро. Але якщо Бог дасть, я хочу протриматися на полі стільки.

BBC