"Якби офіціант викинув той листок — можливо, історія Аякса пішла б іншим шляхом": як вибудували спадщину Йогана Кройфа

"Коли запустили План Кройфа, багато хто подумав, що перемоги молодіжних команд більше нікого не цікавлять, — згадує Яспер ван Леувен. — Але це не так. Якщо ти приходиш у Аякс як гравець, у тобі має бути закладене бажання перемагати. Це має бути в твоїй ДНК".

"Але якщо ти тренер, твоя мета — не будь-якою ціною виграти матч. Якось я пожартував з коучем U-15: "Якщо стати чемпіоном у 15 років так важливо, чому про це ніколи не пишуть у газетах?" Бо це нікому не цікаво. Це важливо лише тобі. А от якщо ти розвинеш у команді справжній талант — про нього напишуть усі. І саме в цьому полягає твоя роль у клубній академії".

Такі розмови яскраво показують, чому реформа академії Аякса стала битвою за душу клубу. Після того як легендарний Йоган Кройф і його соратники у 2011 році повернули контроль над академією De Toekomst ("Майбутнє"), вони почали працювати з поколінням молодих футболістів, які зараз перебувають на піку кар’єри.

Юррієн Тімбер (нині в Арсеналі), Райан Гравенберх (Ліверпуль), Маттейс де Лігт і Нуссір Мазрауї (Манчестер Юнайтед), Свен Ботман (Ньюкасл Юнайтед) та Френкі де Йонг (Барселона) — усі вони пройшли через цю школу.

Майже десять років минуло відтоді, як Кройф помер від раку легень, але його спадщина залишається живою — не в пафосних словах, а в конкретних іменах і кар’єрах.

"Це більше не Аякс", — написав Кройф у вересні 2010 року у своїй колонці в De Telegraaf після поразки від Реала з рахунком 0:2. Найвідоміший футбольний клуб Нідерландів буквально роздирали внутрішні суперечності.

Протягом року через складну структуру правління і різні погляди на стратегічний розвиток клубу конфлікти дійшли до суду. Кройф навіть намагався заблокувати призначення Луї ван Гала на посаду спортивного директора.

"Аякс — це акціонерна компанія, — пояснює Рубен Йонгкінд, близький соратник Кройфа та одна з ключових фігур у реформі академії. — Але водночас це й асоціація з сотнями членів, багато з яких з клубом усе життя. Усі вони бажають Аяксу добра, але бачать цей шлях по-різному. А ще й фінансові труднощі: не було ресурсу для поступових змін. Треба було або реформувати, або змиритися з занепадом. Це був момент "або пан, або пропав" — і така шокова терапія викликала шалений спротив".

Головною претензією Кройфа було те, що академія більше не виховує зірок. Аякс, мовляв, застряг у стані, коли ще міг зрідка брати титул Ередивізі, але загалом втратив значення в європейському футболі.

У 2011 році, погодившись повернутися з Барселони до керівництва клубом, Кройф почав втілювати радикальні зміни разом із тренерами та управлінцями, які поділяли його бачення. За основу він взяв свій досвід — як легендарного гравця, так і інноватора-наставника.

Одним із таких асистентів був Йонгхінд — колишній тренер з легкої атлетики, завданням якого було додати вибуховості й динаміки, яких бракувало юнакам. Згодом до команди приєднався і Яспер ван Леувен — спершу як зовнішній аудитор, а згодом як керівник із селекції талантів.

План змін народжувався просто з розмов. Кройф, Йонгкінд та Вім Йонк набрали один одного по телефону — і набросали першу версію прямо на рулоні шпалер в помешканні, орендованому на Airbnb. З цим ескізом вони й вирушили на презентацію — перед клубними легендами: Марко ван Бастеном, Денісом Бергкампом і Франком Райкардом.

"Ми з Вімом вирішили випити кави перед важливою зустріччю, — згадує Йонгкінд. — І тут я питаю: "Ти взяв наш план?" Він каже: "А ти?" Ми обоє забули його в барі. Я побіг назад, щастя, що він усе ще лежав на столі".

І хто знає, якби офіціант викинув той листок — можливо, історія Аякса пішла б іншим шляхом. Але в підсумку після кількох місяців обговорень команда Кройфа добилася головного — контроль над академією передали їм. А бюджет збільшили на 25%.

"Було багато суперечок", — згадує ван Леувен. — Але, залежно від того, як рахувати, гравці, яких ми виростили, принесли клубу понад 400 мільйонів євро. При бюджеті близько 8 мільйонів — це просто шалена окупність".

Проте тоді про такі цифри годі було й мріяти. Коли команда реформаторів поала роботу, Аякс виглядав більше як тінь самого себе. Команда Мартіна Йола грала мляво, а з нових імен за останнє десятиліття можна було згадати хіба що Дейлі Блінда, Яна Вертонгена й Крістіана Еріксена (та й то — справжнім вихованцем клубу був лише Блінд).

"Так, були люди, які намагались покращити систему, — каже Йонгкінд. — Але структура не працювала. Гравці не тягнули рівень Ліги чемпіонів. А ще — ми втратили атакувальний стиль гри. І як повернути його?"

Однією з причин, чому все змінилося, він вважає зникнення дворового футболу. Разом із ним зникла техніка, імпровізація, вулична фізика, а разом з ними — ментальність 70–90-х. Тому модель красивого, атакувального футболу довелось переосмислити — й адаптувати до нової реальності.

Почали зі структури самої академії. Раніше тренери старших вікових груп — наприклад, U-16 — отримували більше, ніж ті, хто працював з найменшими.

"Для мене це було абсурдно, — каже Йонгкінд. — Найважливіші роки розвитку людини — від народження до шести років. Саме тоді формується мозок, і дитина здатна вбирати все як губка.

— Тому ми спитали себе: чому коуч U-19 заробляє втричі більше, ніж тренер U-7? Це створювало викривлену систему: щоб піднятись, треба вигравати. А щоб вигравати — ставити найкращих у зручні позиції, не експериментувати. Це викликало гонку за статус. І ми це зламали: встановили однакову оплату для всіх".

Не все у Плані Кройфа було про філософію — деякі речі вимагали цілком приземлених рішень. Однією з таких сфер була скаутська система. Стару модель оцінки гравців, відому під абревіатурою TIPS (техніка, інтелект, особистість, швидкість), потрібно було осучаснити. Багато думок Кройфа існували тільки в його голові — тепер їх треба було перетворити на дієву методику.

"Коли я увійшов у систему Аякса, був трохи здивований, — згадує ван Леувен. — Ми мали величезний Excel-файл у старому стилі, де були дані про 1200 гравців з усієї країни. І ось ми чуємо про якогось особливого хлопця з півдня — Френкі де Йонга. Я відкрив файл, ввів його ім’я — і нічого. Його там не було! Як таке можливо, якщо нам його рекомендували одразу кілька людей?"

Пояснення було простим: у 12–14 років Френкі був одним із тих гравців, яких легко недооцінити. Техніка, бачення — усе було. Але вибухнув він тоді, коли набрав м’язову силу. До речі, у самій академії Аякса він пробув недовго — головною платформою для розвитку став Віллем ІІ. Але фізична програма Аякса теж зіграла свою роль — саме там він став ще кращим.

Таких історій було чимало. Тренери помітили тривожну тенденцію — так званий ефект відносного віку. У багатьох вікових групах 70% гравців народжувалися в першій половині року — тобто були фізично розвиненішими за своїх однолітків. Через це хлопці, які розкривалися пізніше, часто залишалися в тіні.

Вирішили змінити саму структуру. Замість жорсткого поділу за командами (U-10, U-11 тощо), гравців об’єднували у ширші вікові кластери: 6–9, 9–12, 12–15 і 15–18 років. У чемпіонатах вони, звісно, грали за свої вікові команди, але тренувальний підхід був гнучкішим.

Один із тих, хто виграв від цього, — Нуссір Мазрауї, нинішній фланговий захисник Манчестер Юнайтед. Якось увечері він постукав до тренерської кімнати, щоб попросити пораду. Йонгкінд порадив йому зосередитися на навичках — фізика, мовляв, підтягнеться, бо й батько в нього статний. У клубі навіть вирішили спустити його у молодшу на рік вікову групу, щоби він грав серед хлопців, рівних йому фізично. І саме тоді він почав сяяти.

Але була й інша проблема: як кинути виклик тим, хто розвивається рано?

"Один із прикладів — Райан Гравенберх, — каже ван Леувен. — Він був у академії з дитинства, ще до нашого приходу. Грав неймовірно. Ми навіть прозвали його "Змій" — через його рухи: довгий, плавний, гнучкий. Його сила була не в потужності, а в пластиці та дотику до м’яча.

— Та всі бачили його талант. І це зробило академію для нього надто комфортною. Перші справжні виклики з’явились тільки у Йонг Аякс, а потім — уже в першій команді, де він проходив крізь злети й падіння".

Для таких гравців шукали способи штучного ускладнення — наприклад, зміна позиції. Брати Тімбери, Юррієн та Квінтен, прийшли з Феєнорда, де разом грали у центрі захисту й майже не програвали. Їх перевели вище, щоби вони розвивали гру з м’ячем, ставали більш універсальними.

Найяскравіший приклад — Маттейс де Лігт.

"Він був сильним і талановитим змалку, — згадує ван Леувен. — Ми одразу перевели його у групу на 2–3 роки старше — і при цьому поставили у півзахист, хоча знали, що він центральний захисник.

— Для перемог у матчах це було дурне рішення, і деяким тренерам це не подобалось. Але для розвитку Маттейса — ідеально. Він навчився бачити поле на 360 градусів, пришвидшив прийняття рішень і став більш універсальним".

Поки Маттейс де Лігт стрімко злітав у статусі футбольного вундеркінда, Свен Ботман ішов іншим, менш яскравим шляхом. Хоч обом не було ще й двадцяти, обох вважали ранніми готовими гравцями. Та якщо де Лігта вважали майбутнім лідером збірної, Ботман, за словами тренера ван Леувена, виглядав радше як "новонароджене жирафеня" — високий, з довгими ногами, сильний у повітряних дуелях, але з проблемами в координації та переміщеннях. Особливо важко йому було читати діагональні ривки нападників — тому він і не виділявся.

"Чесно кажучи, ми не очікували, що він досягне такого рівня. Але є речі, які не стосуються суто футболу — характер, виховання, середовище. Усе це у Свена було в порядку", — згадує ван Левен.

У цей самий час у стінах академії Аякса точилася інша боротьба — за майбутнє клубної філософії. Впровадити атакувальний стиль від молодших команд до резерву Йонг Аякс було непросто: рівень гравців різнився, а вимоги лишалися однаково високими. У центрі стояла ідея Йохана Кройфа. Спільно з його радником тренери сформулювали вісім базових принципів гри, які мали прищеплюватися з раннього віку:

• Компактність при обороні
• Контрпресинг (миттєвий відбір м’яча)
• Спершу вперед, потім ширше (перша передача — у глибину)
• Створення чисельної переваги в центрі
• Забігання третього гравця
• Один в один — як частина гри
• Позиційна взаємозамінність
• Атакувальний захист
   

"Так, тактика була гнучкою, адаптованою, але ці вісім кроків стали справжньою зміною парадигми", — згадує ван Леувен.

Природно, виникали суперечки. Наприклад, Кройф наполягав, що після втрати м’яча потрібно повертати його за три секунди. Якось Петер Бос, тоді тренер Аякса, сказав, що йому більше до душі п’ятисекундне правило. Кройф тільки всміхнувся: "Порахуй до п’яти. Уяви, як далеко за цей час може піти м’яч. Це вже півполя".

Така відданість принципам мала свою ціну. Молодіжні команди часто програвали матчі — захисні лінії виявлялися надто високими, гравців ставили не на свої позиції заради розвитку. Але тренери не відступали. "Це і є одна з головних ідей Кройфа — виховання потребує часу. Дитячі матчі — не для перемог, а для навчання. Щоб перемагати завтра, треба дозволити програвати сьогодні", — каже Рінус Йонгкінд.

Один з тих, хто втілював ці принципи на полі, — Абдельхак Нурі. Пізній розквіт, але з феноменальною інтуіцією і відчуттям гри. У сезоні-2016/17 його визнали найкращим у складі Йонг Аякс, а влітку 2017 року він дебютував за першу команду. Проте ця історія обірвалася трагічно — під час передсезонного матчу Нурі знепритомнів через аритмію. Більше року він провів у комі, отримавши важкі ураження мозку.

Згодом внутрішнє розслідування Аякса встановило: медична допомога, яку надали Абдельхаку Нурі на полі, була недостатньою. Клуб узяв на себе всі витрати на лікування, назавжди закріпив за ним номер 34, вивівши його з обігу, а також перейменував нагороду "Талант майбутнього" на його честь.

"Я знав його з дев’яти років", — каже Йонгкінд. — "Він був втіленням Аякса, втіленням тієї гри, яку ми намагалися будувати. Вільної, немов дворовий футбол. Де все відбувається на емоціях і радість — головна рушійна сила. Це був Абдель. Ми досі віддаємо йому шану, де тільки можемо. Коли я йду в спортзал, завжди обираю шафку номер 34".

Ван Леувен додає: "Можна сказати, він був обличчям Аякса в епоху реалізації Плану Кройфа. Я пам’ятаю матчі Юнацької ліги УЄФА проти Барселони та ПСЖ — він був просто фантастичним. На трибунах академії збиралися тисячі людей — усі прийшли подивитися саме на нього. Це був особливий гравець, той, кого важко не помітити. Він не мав фізичної сили, але мав щось, чому неможливо навчитись — легкість, уяву, чисту імпровізацію. Інієста, Едегор — з ними його порівнювали. Що сталося з ним — справжня трагедія. І вона особливо болюча саме тому, що це сталося з найталановитішим з усіх".

На той час і Йонгкінд, і ван Леувен вже залишили Аякс — у складі хвилі з 14 звільнень.
"Аякс — це як політична партія, тільки не одна, а з кількома фракціями", — пояснює Йонгкінд. — "Було чимало тих, хто не хотів бачити Кройфа. І коли він захворів на рак легень, з’явилася можливість відсторонити його від справ. Коли деякі функціонери вирішили усунути Віма Йонка, голову академії, знаючи, що Йохан підтримає його, ми вирішили залишитися вірними обом".

Після короткої роботи у клубі Волендам (Ередивізі) Йонгкінд і ван Леувен почали співпрацювати з футбольними федераціями та клубами по всій Європі як частина консалтингової групи ONEFORTHEGAME, створеної на честь Кройфа. Серед останніх проєктів — допомога Грецькій федерації футболу у створенні національної програми розвитку, що має підтримати нове покоління талантів на чолі з півзахисником Константіносом Карецасом і нападником Харіламбосом Костуласом.

Інший приклад — норвезький клуб Буде/Глімт із крихітного прибережного містечка, який у казковому стилі дійшов до півфіналу Ліги Європи. Вони активно впровадили філософію академії Аякса у власну систему.

"Вони навіть не грали в елітному дивізіоні Норвегії", — пригадує ван Левен. — "Але щомісяця приїжджали до нас — залишалися на кілька днів, розпитували, вивчали все до дрібниць. І це були не просто представники академії — сім, вісім тренерів, які хотіли вникнути в суть. Вони впровадили багато наших ідей, і подивіться, що з того вийшло. Маленький клуб із прибережного міста виріс у домінуючу силу норвезького футболу. Вони грають в атакувальний футбол, дають молоді шанс проявити себе — і потім вигідно продають. Це і є модель майбутнього".

Спадок Йохана Кройфа — мов осіннє листя, що повільно опускається на весь світовий футбол. Один лише його ігровий шлях упевнено ставить його в ряд найвеличніших європейських гравців в історії. Але ще гучніше звучить відлуння його ідей. Тотальний футбол, впровадження "ромба", філософія свободи на полі. Він невід’ємно пов’язаний із Аяксом і Барселоною — не тільки як легенда, а і як реформатор, який допоміг змінити академію Ла Масія ще до свого повернення в Амстердам. Без його впливу ми, можливо, ніколи не побачили б таких гравців, як Ламін Ямаль, Гаві чи Пау Кубарсі в тому вигляді, в якому знаємо їх сьогодні.

"Якщо спитати, в чому головне надбання Кройфа, всі очікують відповіді про стиль", — каже ван Леувен. — "Але справа не лише в стилі, а в особливому баченні розвитку таланту — створенні виняткових гравців і довірі до них на рівні першої команди.

Історія це підтверджує — і в Барселоні, і в Аяксі. Коли клуби дотримуються кройфівських принципів у роботі з молоддю, результати не забаряться. Як тільки вони звертають з цього шляху, починають кидати гроші в усе підряд — неминуче починається спад. За це бачення треба боротися. Інакше воно зникне".

The Athletic