Максим Дячук: Екстракляса — більш інтенсивний та конкурентний чемпіонат, ніж УПЛ

Максим Дячук — 22-річний центральний захисник, який прийшов у структуру київського Динамо у 2019 році. Дебют за першу команду для Максима відбувся у 16-му турі УПЛ в сезоні 2022/2023, коли молодий футболіст зіграв проти Інгульця. Але на той момент Дячук вже мав трохи досвіду у вищому дивізіоні українського футболу: першу половину того сезону він провів на правах оренди за Олександрію.

Перед початком поточного чемпіонату Динамо оголосило, що Максим вирушає до польської Лехії з міста Гданськ, де виступатиме впродовж всього сезону на правах оренди. Про новий виклик у кар’єрі, особливості Екстракляси, перші успіхи та невдачі у складі Лехії Максим Дячук розповів в ексклюзивному інтерв’ю Football.ua. 

"Присутність українців у Лехії зіграла свою роль"

– Максиме, минув перший місяць у новій команді. Які враження залишились від цього періоду?

– Місяць пролетів дуже швидко, я навіть не помітив. Емоцій дуже багато, адже для мене було все нове: команда, місто, країна…

– ⁠Нещодавно ви потрапили до команди тижня польською Екстракляси за версією Sofascore. Ви задоволені?

– Звичайно, це дуже приємно. Я намагаюсь у кожному матчі віддавати всього себе на полі, а цю оцінку ще було отримано у принциповому дербі. Але звичайно, ще дуже багато роботи попереду та є над чим працювати.

– ⁠Як взагалі виник варіант з Лехією?

– Спочатку я читав про це в Інтернеті, таку інформацію публікували у різних футбольних групах. А вже згодом і дійсно надійшла пропозиція в клуб.

– ⁠Те, що у цій команді грає чимало українців, мало свій вплив на ваше рішення?

– Напевно, це зіграло свою роль, бо розумів, що в такій атмосфері буде трохи легше з адаптацією.

– ⁠Чи спілкувалися із Антоном Царенком перш ніж перейти до Лехіі?

– Ми говорили з Антоном Царенком в принципі про місто та чемпіонат, але ні з ким стосовно самого переходу не консультувався. 

"Хотів забити у ворота Арки та присвятити цей м’яч Україні"

– ⁠Ваш дебют припав на матч проти Гурника, команда зазнала поразки 1:2. Сильно хвилювалися?

– Не хвилювався, бо не знав, чи вийду на гру, адже були проблеми з документами. Але, насамперед, дякую тренерам за змогу грати та проявляти себе, а також дякую команді, яка добре мене зустріла і підтримує надалі.

– ⁠Потім був карколомний домашній матч проти Леха, де ви вели 2:0, але програли у підсумку 3:4. Як для себе оцінили цю гру?

– Якщо чесно, я не можу оцінювати сам себе, для цього є тренерський штаб і фанати. Але стадіон неймовірний та підтримка вболівальників також. Звичайно, я був засмучений після гри, тому що результат незадовільний. Але це футбол і треба рухатись далі, ще весь чемпіонат попереду. Потрібно зробити висновки, провести роботу над помилками і продовжувати прогресувати.

Сама гра, як для глядача, вийшла хороша, багато голів, емоцій та нервовий фінал. Прикро, що програли…

– ⁠Символічно, що свою першу перемогу у чемпіонаті Лехія здобула у День Незалежності України, здолавши Арку з Гдині. Це ваш перший сухий матч. Чи можна сказати, що ви вже повністю адаптувалися до нових партнерів?

– Насправді з партнерами грати давно вже дуже зручно, ми молода команда за мірками чемпіонату Польщі і кожен матч намагаємося боротись до кінця, радувати наших вболівальників. Хотів у цей день забити та присвятити гол Україні!

– ⁠Які відчуття, коли після УПЛ приїздиш в чемпіонат, де завжди заповнені трибуни, класно працює маркетинг, якісна телетрансляція? Зрозуміло, що у нас війна, але навіть максимальна квота вболівальників на трибунах збирається далеко не у всіх клубів.

– Я почав грати у дорослому чемпіонаті вже під час повномасштабного вторгнення, коли на стадіони пускали лише обмежену кількість людей. Тому для мене такі заповнені стадіони приносять неймовірні емоції, досі відчуваю мурахи, коли ми граємо на домашній арені. Підтримка вболівальників дає нам наснаги виборювати перемоги. 

Я впевнений, що до війни у нас атмосфера була не гірше, ніж тут. Але зараз більша частина ультрас нашої країни виборює свободу України на передовій, за це ми маємо бути вдячні та вірити, що після перемоги матчі улюблених команд будуть відвідувати якомога більше людей.

"Історія Забарного досі мене мотивує прогресувати"

– ⁠Ви родом з Закарпаття, але як ви опинилися в Динамо? Яким був ваш шлях?

– Мій шлях не був простим: спочатку грав лише на село, потім перейшов в івано-франківську Ніку, а згодом – у моршинську Скалу, де був помічений тренером Сергієм Беженаром. Саме він і забрав мене в Динамо. 

– ⁠Історія Іллі Забарного, який рано дебютував у першій команді Динамо та поїхав в АПЛ, де гарно зарекомендував себе — достатня мотивація для хлопців у U-19?

– Насправді, історія Іллі – мотивація й для мене досі. Рівень, якого він досяг у своєму віці – просто неймовірний! Моя думка: він мотивує не лише хлопців з U-19.

– ⁠Чи була у вас опція залишитися в Динамо і на цей сезон чи ви розуміли, що не матимете стабільної ігрової практики?

– Була опція залишитися у Динамо, але я обрав для себе варіант грати за Лехію цього сезону. 

– ⁠У чемпіонаті Польщі вам часто доводиться грати головою у повітрі чи тут більшість атак розвиваються низом і треба мати хорошу швидкість для їхньої ліквідації?

– Тут чемпіонат інтенсивніший і більш контактний, конкурентоспроможний. Постійно бурхливі емоції і інтрига до фінального свистка. Захисник має вигравати повітряні дуелі і так само має бути швидким внизу.

– ⁠Джон Кервер та його тренерський стиль: наскільки вам зрозумілі вимоги головного тренера? Чи стало це для вас чимось новим?

– Джон та весь тренерський штаб мають високу кваліфікацію. З першого дня у нас з тренером був діалог і я розумів, що від мене вимагатимуть. Зараз намагаюсь виконувати все по максимуму.

– ⁠Коли забʼєте перший мʼяч за Лехію, кому він буде присвячений?

– Моїй дружині.