Від «Раді бачити» до «Спер**ляй в Україну»: як і чому змінилося ставлення поляків до українців

Минулого тижня польський уряд офіційно представив «Посібник з безпеки» на випадок війн і криз. Хоч Польща й заявила, що не відправлятиме свої війська до України в рамках ініціативи «коаліції рішучих», навіть, якщо бойові дії вдасться призупинити, бо має значну загрозу на своїх кордонах з Росією та Білоруссю, за словами польських урядовців, це не значить, що Варшава не братиме участі в «коаліції рішучих».

Разом із цим, не можна не помітити, якими прохолодними стали відносини між Україною та Польщею. І почалося це задовго до перемоги на президентських виборах цього року Кароля Навроцького, коли уряд Туска, закриваючи очі на зухвалі дії ультраправої і проросійської партії «Конфедерація» та її сателітів (наприклад, коли у 2023 році блокувальники польсько-українського кордону висипали українське зерно на колії та дороги), просто втратив контроль за поширенням російської пропаганди в країні.

Проте, за словами експертів, саме після перемоги Навроцького це набуло масштабів чергової гострої кризи. Минулого тижня польський президент анонсував нову законодавчу ініціативу, яка прирівняє «бандерівський символ» до нацистських і комуністичних у Кримінальному кодексі Польщі. Це, вочевидь, відповідь на прапор УПА, який розгорнув один із глядачів-українців на концерті білоруського російськомовного репера Макса Коржа у серпні. Цей інцидент набув неабиякого розголосу в Польщі, обернувшись справжнім скандалом і хвилею хейту на адресу українців у Польщі в соцмережах.

Після заворушень на цьому концерті Туск заявив, що 57 українців депортують із Польщі. Проте, одразу за цим, Кароль Навроцький зробив безпрецедентний крок — заветував поправки одразу до трьох урядових законів, зокрема й до закону про допомогу українцям. Він аргументував це тим, що так звану допомогу «800+» (програма виплат 800 злотих, близько 9100 грн, на кожну дитину — Ред.) мають отримувати лише працюючі українські громадяни.

«Так само й з охороною здоров’я. Якщо ми подивимося на охорону здоров’я та побачимо певну перевагу серед українців над поляками, а медичне страхування доступне для українців незалежно від того, чи працюють вони та сплачують медичні внески чи ні, це ставить нас у ситуацію, коли до громадян Польщі у їхній власній країні, Польщі, ставляться гірше, ніж до наших гостей з України», — додав Кароль Навроцький.

Як бачимо, польські політики свідомо взяли собі на «озброєння» українську тему, роблячи на цьому рейтинги. Ба більше, все більше бачиться спроба консервативних та ультраправих польських політсил дистанціюватися від війни Росії проти України, мовляв, «це не наша війна». Щоправда, варто зазначити, що офіційна критика від проурядових сил на такі гасла теж лунає. Проте, запекле політичне протистояння в Польщі щодо українців в Польщі вже давно перекочувало на побутовий рівень.

Із запитанням про зміну ставлення поляків до українців у Польщі, відколи це почалося, та як це проявляється, ТСН.ua розпитав у самих українців у Польщі.

Олександр С. з Вроцлава, власник кількох СТО

Під час президентської передвиборчої кампанії цього року в Польщі (перший тур відбувся 18 травня, другий — 1 червня — Ред.) польські політики активно грали на темі України та українців у Польщі. Дехто повністю будував на цьому свою кампанію. І, як бачимо по результатам, суспільство розділилося 50/50: президент Кароль Навроцький переміг із 50,89%, мер Варшави Рафал Тшасковський отримав 49,11%. Проте, боюся, що поляки обрали президента, якщо правда все, що про нього казали, який стане «Януковичем-№1» у Польщі.

Я би не сказав, що це сильно позначилося на мені. Я маю таку саму кількість клієнтів, як і до виборів. Але в соцмережах я бачу більше хейту. І зараз українці в Польщі бояться, що цього стане ще більше. Дехто реально думає про виїзд із Польщі, якщо умови для українців стануть гіршими.

До прикладу, у Вроцлаві є декілька українських ресторанів. Навіть у новинах показували, як під час та після виборів їм розбивали вікна, двері, вламувалися всередину. Спочатку ті, хто це робив, залишали записки: платіть нам якусь суму щомісяця і ми не будемо вас чіпати. Власники ресторанів відмовилися, повідомили в поліцію. Але їм знову вибили вікна і навіть проникли всередину.

Всі, хто каже, що українцям платять «800+», я відповідаю, що внесок українців до держбюджету в Польщі набагато більший. Ось цифри дослідження Deloitte на замовлення Агентства ООН у справах біженців: протягом 2022-2024 років на допомогу українцям Польща витратила близько 6,54 млрд євро, а отримала від українців у 8 разів більше. Поляки, з якими ми працюємо, питаються: чому 800+ забирати лише в українців, граючи на цьому в політику, а не у всіх мігрантів? Дехто взагалі наголошує: чого лише у мігрантів — давайте і у наших, поляків, забирати, які не хочуть працювати і постійно сидять на дотаціях.

Дійсно, чому акцентувати увагу саме на українцях? Чого не беремо всіх мігрантів? Тут багато індусів, корейців, їхні величезні заводи по всій Польщі. Наведу ще один приклад. У 2019 чи у 2020 роках у Польщі затримували видачу корейцям карт побиту (офіційний документ, який підтверджує право іноземця легально проживати на території Польщі — Ред.). До цього корейцям ці карти видавали максимум за місяць, у той час як українці були вимушені чекати роками. І ті фабрики, де працювали корейці, перестали вчасно платити податки. Щойно все це дійшло до польської влади, карти почали швидко видаватися, а податки — нормально сплачуватися.

Цей приклад доводить, що тут багато «цікавих» ситуацій виникало й виникає не лише щодо українців. Але більшість людей у Польщі, які кажуть, що українцям багато допомагають, — це люди, які самі не можуть заробити на своє життя.

Олена Бабакова, українська журналістка, доктор історії (Ph.D.), Варшава

Оскільки я слідкую за польською політикою, то у політичному дискурсі зміну було помітно від осені 2022 року, після Пшеводува. Більш яскраво її стало помітно навесні-влітку 2023 року під час зернової кризи, яка збіглася з виборчою кампанією, де антиукраїнізм став однією з виборчих карт (але точно не головною).

Якщо говорити про приватний досвід мій та друзів, тобто, коли негативне ставлення стало проявлятися не тільки в інтернеті і пасивно (погляди, зітхання, критика українців, але типу в порожнечу), а саме у вигляді образ, крику в публічному просторі, то це під час президентської кампанії. Мені здається з лютого, коли перший раз пройшла дискусія про забрати «800+». А зараз все погіршується з тижня на тиждень. У політиці та ЗМІ реально антиукраінська істерика.

У ЗМІ є різні голоси. Є і критичні щодо вето Навроцького, хтось з гуманістичних позицій, хтось у контексті міжнародної безпеки. Але маю таке спостереження: дебати все одно дуже зміщені вправо. Я, як і багато інших коментаторів з України, просто перестали приймати запрошення до програм, бо:

нас там ставлять у позиції речників українського МЗС, якими ми не є;
до пари добирають когось типу з «Конфедерації», а це дуже токсично;
суспільну думку і так не зміниш, а після ефірів отримуєш купу образ та погроз.

А соцмережі однозначно виграли праві, там клімат «треба в українців ще щось забрати». Наївна ідея, що натискаючи на мігрантів та біженців, можна схилити Київ до поступок у справі Волині та зміцнення міжнародної ваги Польщі (хоча не треба глибоко знати Україну, щоб розуміти, що Банковій мігранти по цимбалах).

Звісно заяви політики мають вплив. Але тут приєднався польський коментаріат, який мало знаючи про міграцію, коментує все це з впевненим обличчям і — делікатно кажучи — ксенофобськими підходами. Є ліві публіцисти, дослідники міграції, працівники гуманітарних організацій, які виступають з інших позицій, але їх чутно менше. Праві ж поставили це питання в контекст міжнародної політики, немов забули, що мігранти знаходяться всередині країни. У короткій перспективі їхня можлива маргіналізація та зростання насильства проти мігрантів — це проблема не Зеленського, а польської влади.

Юлія Ладнова, журналістка, мама хлопчика з аутизмом, Варшава

У мого сина аутизм, тому я обрала Польщу. На мою думку, тут найкраща інклюзивна система для особливих діток у Європі. Ми мешкаємо у Варшаві, де багато чудових терапевтичних садків та спеціалістів. Цім людям я щиро вдячна за все, але все частіше замислююсь, чи варто і надалі залишатися в Польщі.

Бо ставлення до українців останнім часом дуже дивує. Мітинги проти міграції, лозунги «Це не наша війна» та «Зеленського під суд», «Стоп українізації Польщі» іноді дуже часто чіпляють за живе. Раніше тут було багато українських прапорів, підтримки, а зараз ми дедалі частіше бачимо це. Своє перше «спердоляй в Україну» я почула від сусіда, коли гуляла з собакою. Потім явипадково потрапила на величезний протест фермерів у Варшаві, і взагалі там боялася відкрити рота, щоб вони не почули, якою мовою я розмовляю. Потім в моєму блозі почали зʼявлятися коментарі від поляків типу «Я хочу, щоб ви всі виїхали», і це дуже сумно.

Зараз навіть на вулиці можна спіймати недобрий погляд, коли просто розмовляєш українською. Звісно, я не кажу про всіх, є чудові люди, які вже стали друзями. Мене лякає саме новий тренд — ненавидити українців. Для декого це стає модним. І я бачу тут явний слід російський пропаганди, що ретельно розпалювала цей конфлікт не один рік: коментарі в соцмережах, дурні пости та фейкові новини про ставлення українців до поляків.

Хоча, якщо спитати причину — «Чому ви нас ненавидите?» — навряд чи ці люди зможуть розповісти. Ми забрали у когось вільний термін до лікаря? Великі черги були і до нас. Забрали роботу? Небагато поляків хотіли б працювати в локальних супермаркетах, на заводі, прибирати або виконувати іншу низькокваліфіковану роботу. Проте з приїздом українців ціни на оренду, принаймі у Варшаві, злетіли в космос. Зараз винайняти більш-менш пристойну квартиру для родини у столиці коштує біля €1500, а до початку повномасштабки можна було спокійно знайти і за €500-700.

У мого старшого 14-річного сина є друг-поляк, чудовий хлопчик, з яким мій Роман познайомився в англомовній школі два роки тому. Спілкувалися англійською. Так ось бабця цього хлопця була дуже проти їхньої дружби, бо мій син — українець. Вона не відпускала онука до нас в гості, одного разу сказала, що мій син бере гроші у її онука, а ще якось підійшла до Роми зі словами: «Тобі треба їхати в Україну». Але підлітки виявилися мудрішими за дорослих і зберегли свою дружбу.

За ситуацією, яка складається в Польщі зараз, я спостерігаю без паніки, але з легким сумом в серці. І розумію, що, можливо, вже скоро доведеться сказати: «Польща, це були неймовірні три роки. Я завжди буду вдячна за те, що було, але відпускаю тебе». І справа тут не у «800+» та безкоштовній медицині, яку ветував Навроцький, а в тому, що особисто я не хотіла би жити в країні, де новим трендом є ненавидіти мене, моїх дітей і таких, як ми.

Ганна, 27 років, працює у відомій французькій мережі готелів, Варшава

Складно сказати про те, як змінилося ставлення до українців в Польщі з конкретного моменту, оскільки живу тут вже протягом 10 років. З власного досвіду можу ствердити, що за весь час, і до початку повномасштабного вторгнення, і після нього завжди відчувається підтримка з боку громадян Польщі.

З більшістю хейту стикаюся в соціальних мережах, але більшість коментарів виражають думку типу «взяли 800+ (тобто фінансову допомогу від польської держави для українських біженців) і купили собі дорогий автомобіль».

Такі коментарі можна було бачити від початку повномасштабного російського вторгнення, оскільки певна кількість населення Польщі не є в стані зрозуміти, що українці намагаються врятуватися не від бідності, а від загибелі, не намагаються заробити «легкі гроші» чи «шанс на комфортне майбутнє», а рятуються від обстрілів і шукають укриття і спокою для своєї родини і себе, бо не мають іншого вибору.

Звісно, негативне ставлення до українського народу з боку польських мешканців не береться з повітря. Деякі громадяни нашої країни дозволяють собі за кордоном більше, ніж повинні, навіть за межами Польщі. Звідси виникає негативне ставлення. Додатково впливають особливості менталітету польського народу щодо інших народностей, включаючи власних земляків закордоном (маю враження, що таких час від часу самі поляки сприймають як окремий народ).

У цілому можу сказати, що ставлення свідомих особистостей з громадянством Польщі в стосунку до українців не змінилося, незважаючи на статус чи ціль приїзду до сусідньої країни. Якщо наші співвітчизники поводять себе гідно, не завдають шкоди і сприяють економіці країни в якій знаходяться, в той чи інший спосіб, то люди, які мають відповідний соціальний і емоційний розвиток завжди нададуть будь-яку підтримку в скрутну хвилину.