MAXimum контролю: як Росія реалізує сценарій цифрової ізоляції

Ідея так званого «суверенного інтернету» є логічним продовженням російського курсу на ізоляціонізм. Обговорення регулювання рунету почалися у 2016 році, коли радник президента Росії Герман Клименко говорив, що країна має готуватися до відімкнення від світового інтернету. Через три роки, 1 листопада 2019 року, набув чинності закон про «суверенний інтернет». Теоретично він передбачає створення такої системи управління інтернет-трафіком в країні, яка була б спрямована на захист рунету від «зовнішньої небезпеки». Тобто гіпотетичної загрози, що західні країни відімкнуть Росію від світової мережі, й тому росіяни готові будуть превентивно відімкнутися самі. Але фактично планувалося посилити вплив держави на інтернет-середовище всередині країни.

І якщо на початку 2020 року це ще був лише задум, то у 2025 році закон перетворюється на повноцінний інструмент повсякденного контролю. Розповідаємо, як Росія розвиває свої підходи до регулювання рунету та чи є підводні камені для самої Росії.

Чи це взагалі реально

Рішення Росії щодо суверенного інтернету є радше ідеологічним та фінансовим, ніж відповіддю на реальну загрозу. Повне «відімкнення» країни доволі важко втілити в життя. Інтернет є дуже децентралізованим. Навіть попри те, що багато таких компаній як Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (ICANN) і багато інших інфраструктурних компаній є західними, немає єдиного «вимикача», яким могли б скористатися хоч одна з них. Таким чином, відімкнення Росії вимагатиме глобального консенсусу й передбачатиме співпрацю багатьох приватних гравців, що вкрай малоймовірно, оскільки це створить прецедент, який може дестабілізувати всю систему. Прикладом цього є негативна відповідь ICANN на прохання України обмежити Росії доступ до світової мережі після початку повномасштабного вторгнення. Причин було зазначено дві: ICANN не є «світовим урядом інтернету» і не має централізованої влади, а також те, що будь-яка інша їхня дія призведе до втрати довіри до багатосторонньої моделі. Таким чином, заходи, необхідні для підтримки глобального інтернету, більше не матимуть підтримки.

Зараз Росія приєднана до світового інтернету через магістральні мережі зв’язку — це великі підводні та наземні волоконно-оптичні кабелі, які проходять через різні регіони країни та з’єднують її з ЄС, Китаєм і країнами Центральної Азії.

Мапа магістральних мереж зв’язку в Росії та сусідніх країнах станом на 2020 рік. Джерело: ComNews

Наявні у Росії супутники (серії «Ямал» та «Експрес») використовують переважно для телекомунікацій, державного та військового зв’язку. Проте до 2027 року Росія планує вивести на орбіту групу супутників, орієнтовану саме на швидкий інтернет. Якщо говорити про саботаж кабелів, то повністю вивести з ладу всі мережі зв’язку майже неможливо, адже магістральна інфраструктура представлена десятками підводних і наземних маршрутів через різні регіони. Щоб повністю «відрізати» країну, треба синхронно вивести з ладу всі ці кабелі.

Супутниковий інтернет можна намагатися заглушити за допомогою систем радіоелектронної боротьби. Такі системи використовує сама Росія, зокрема комплекси «Тобол» і «Калинка». Водночас їхня дія наразі обмежена локальними зонами: наприклад, у 2024 році в Балтійському морі фіксувалося глушіння сигналів GPS і супутникової навігації, а в Україні фіксувалися випадки приглушення Starlink у районах бойових дій. Тому для того, щоб повністю перекрити супутниковий інтернет на території такої великої країни як Росія, знадобилося б багато систем радіоелектронної боротьби, адже радіус їхньої дії обмежений. Крім того, оператори супутникових систем можуть застосовувати контрзаходи — змінити діапазони частот, алгоритми та маршрути сигналу, що робить тривале і повне глушіння надзвичайно складним завданням.

Розвиток суверенного рунету для Кремля є зручним інструментом контролю. «Великий брат» стежив за громадянами ще в СРСР, проте сучасні технології полегшують це завдання. Національна система маршрутизації інтернет-трафіку та пропозиція внутрішніх альтернатив західним сервісам (як-от Yandex на заміну Google чи RuTube замість YouTube) допомагають ефективніше контролювати, цензурувати та формувати наративи. Представлення цього як «захисту від загрози з боку Заходу» полегшує виправдання цензури та просуває її як механізм цифрового суверенітету, а не репресій.

Суверенний інтернет означає масштабні державні контракти на інфраструктуру, центри обробки даних, вітчизняне програмне забезпечення та телекомунікаційне обладнання. Це вигідно державним корпораціям та олігархам, які отримують прибуткові проєкти. Це також підштовхує користувачів до вітчизняних платформ, утримуючи доходи від реклами та дані всередині Росії. Також країна представляє «сувернет» як доказ своєї незалежності від західних технологій і впливу, подібно до своєї риторики щодо енергетики чи оборони, що ще раз підкреслює ширший наратив про опір «західній гегемонії» та просування багатополярного світу.

Еволюція ізоляції

Наразі перехід Росії до цифрової ізоляції можна розділити на три етапи:

1. 2019—2020: створення правової й технічної бази;
2. 2021—2024: «генеральні репетиції» відімкнення;
3. 2025: шатдауни як нова норма.

Закон 2019 року заклав механізм централізованого управління та можливості автономної роботи російського сегмента інтернету. Він передбачив державне керування критичною інфраструктурою мережі й повноваження відімкнень і фільтрації. Після цього для провайдерів поступово запровадили вимоги: обов’язково встановлювати обладнання для глибокого аналізу трафіку (DPI), розроблене компанією «Рдп.ру» — російським виробником, яким володіє Ростелеком. Також провайдери зобов’язані підключатися лише через затверджені точки обміну трафіком і працювати в централізованій системі, здатній блокувати інтернет-трафік. Мета цих дій — створення механізму посиленого контролю за інформаційними потоками, централізованого управління мережею і можливість ізолювати рунет.

Тоді ж Росія почала тестування, чи країна готова сама себе ізолювати від всесвітньої мережі та чи працює взагалі обладнання з фільтрації трафіку. Мінкомзв’язку Росії повідомило, що тестування пройшли успішно і що влада готова забезпечити безперебійну роботу мережі. Однак деякі російські медіа писали, що згідно з презентацією самого Міністерства, за підсумками тестувань умовному зловмиснику вдалося успішно здійснити 62,5% атак через протокол SS7 та 50% атак через протокол Diameter, що є навпаки поганим показником. Так, у 2020 році відбувалися 4-етапні «планові навчання щодо забезпечення сталого, безпечного та цілісного функціонування на території Росії мережі інтернет і мережі зв’язку загального користування».

Російська влада і до офіційного прийняття закону про «сувернет» практикувала локальні спроби відімкнення інтернету. Наприклад, у липні та серпні 2019 року, на фоні демонстрацій у зв’язку з регіональними виборами жителі деяких районів Москви ненадовго залишилися без фіксованого та мобільного підключення до інтернету. Однак публічна демонстрація можливостей DPI відбулася 10 березня 2021 року, коли Роскомнадзор повідомив, що уповільнить роботу Twitter (X) на 100% на мобільних телефонах і на 50% на комп’ютерах та ноутбуках. Головною причиною називали відмову Twitter видалити понад 3000 матеріалів, які російська влада вважала незаконними. На відміну від попередніх непослідовних відімкнень, це було впроваджено одночасно в різних мережах різними провайдерами.

Дані Netblocks, що в один день у серпні 2019-го на станції Ростелеком AS12389 сталося аномальне падіння зв’язку, яке тривало кілька годин. Netblocks

Закон про заборону обходу блокувань за допомогою VPN існує в Росії ще з 2017 року. У 2021—2022 роках Росія почала використовувати DPI‑технології для блокування VPN‑сервісів на рівні протоколів. Блокування «на рівні протоколів» означає, що влада може розпізнати й заблокувати сам спосіб з’єднання, навіть якщо VPN-сервіс змінює адресу чи маскується. Це набагато ефективніше за звичайне додання IP-адрес сервісів до переліку заборонених сайтів, які провайдери блокують на вимогу уряду.

Незабаром після початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, Роскомнадзор заблокував доступ до найбільших соціальних мереж — Facebook, Instagram і Twitter, після того, як уряд ухвалив законопроєкт, який криміналізує «фейкові» повідомлення про війну. Це був ще один крок ізоляції російського суспільства від незалежних джерел інформації та міжнародних медіа. У наступні роки влада почала все більше відпрацьовувати технічні можливості ізоляції рунету: з 2022 по 2024 роки в різних регіонах фіксували регулярні перебої з доступом до інтернету, які пояснювали «технічними роботами». Але насправді вони були частиною навчань із централізованого управління трафіком через DPI-обладнання.

У 2025 році ця практика перейшла в нову фазу: інтернет-шатдауни стали звичним інструментом контролю. У Курській області, куди українські війська ввійшли влітку 2024 року, мобільний інтернет неодноразово відключали під приводом «ракетної небезпеки». Подібні відімкнення застосовували й в інших регіонах, зокрема в Ростові-на-Дону, що межує з Україною та є військовим і логістичним центром. Формально ці дії пояснюють потребами безпеки, але фактично вони слугують запобіганню витокам інформації та, у деяких регіонах, протидії координації протестів. За даними проєкту «На связи», який підраховує кількість відімкнень рунету, новий рекорд зафіксували у липні — 2099 відімкнень інтернету. Також автори проєкту пишуть, що раніше шатдауни були точковими — десь інтернет працює, а десь — ні. Проте у липні з’явилася інформація про відімкнення мобільного інтернету в населених пунктах повністю. Так, у Красноярському краї зафіксували повну відсутність інтернету протягом п’яти днів. Таким чином, у 2025 році шатдауни перетворилися вже не на виняток, а на звичну практику Кремля.

1 вересня — день заборон

1 вересня в Росії набула чинності низка нових репресивних законів. Так, діяти починає закон, який уперше криміналізує сам факт пошуку «екстремістських» матеріалів, а не лише їхнє поширення. Раніше відповідальність покладалася лише на тих, хто створював або поширював подібний контент. Паралельно ухвалили додаткові заходи проти використання VPN. За рекламу або використання VPN, які дозволяють обходити цензуру, передбачено покарання від 50 000 до 500 000 рублів — залежно від статусу порушника.

Усе за найкращими традиціями — невизначеність формулювань і технічні механізми контролю (зокрема можливість інтернет-провайдерів або самих онлайн-платформ зберігати історію пошукових запитів користувачів і передавати її державним органам) відкривають широке поле для зловживань законом. Цікаво, що навіть лояльні до режиму люди, зокрема Єкатерина Мізуліна, голова пов’язаної з Кремлем Ліги безпечного Інтернету та прихильниця онлайн-цензури, висловила занепокоєння щодо законопроєкту. Вона попередила, що такі норми можуть зашкодити навіть діяльності «контрольних» організацій. Оскільки робота Ліги, наприклад, приблизно на 30% пов’язана з виявленням екстремістського контенту та його пересиланням владі.

Ще однією новинкою стала заборона передавати сім-карти третім особам. Третіми особами вважаються друзі, колеги, сусіди, але поки що не близькі родичі. «Винятки зроблені лише для осіб, зазначених у Сімейному кодексі: подружжя, діти, батьки, брати, сестри, бабусі, дідусі й онуки», — пояснив член комітету Держдуми з інформаційної політики, інформаційних технологій і зв’язку Антон Нємкін. Однак росіянам усе ще дозволяється дати комусь зателефонувати або здійснити пошук в інтернеті з їхніх телефонів. Такі нововведення уряд пояснює захистом громадян від шахраїв, які часто використовують десятки сім-карт для злочинної діяльності.

Якщо закон про «екстремістські матеріали» демонструє, як держава контролює те, що люди шукають, а закон про передачу сім-карти — як держава хоче бути присутньою у тому, хто і яким чином користується засобами зв’язку, то наступним кроком стає контроль за тим, де і як вони спілкуються. Цю роль має виконати новий державний месенджер Max.

Мax — месенджер, що слухає

Новий державний месенджер, який від 1 вересня примусово встановлюватимуть на всі нові смартфони та планшети, за задумом Кремля, має стати «національною альтернативою» WhatsApp і Telegram. Щоб стимулювати перехід користувачів, у серпні 2025 року Роскомнадзор почав блокувати голосові дзвінки у WhatsApp і Telegram. ФСБ заявляє, що це все через те, що українські спецслужби використовують ці месенджери «для залучення росіян до вчинення диверсій і терактів»». Тобто людей фактично підштовхують відмовитися від звичних платформ і користуватися Max, де весь трафік проходить через сервери під контролем держави.

Цей месенджер подається як універсальний «суперапп»: у ньому мають поєднатися всі відомі месенджери, а також електронні держпослуги та платежі, що дуже нагадує китайський WeChat, який став не просто месенджером, а цифровим паспортом і гаманцем одночасно. В політиці конфіденційності додатка прямо зазначено, що Max не тільки збиратиме такі дані як IP-адреса або місцезнаходження, але й залишає за собою право передавати їх третім особам і державним органам.

Може виникнути логічне питання: а що з VK? Здавалося, Кремль уже має свою соціальну мережу, але є декілька причин, чому він не задовольняє владу Росії. VK — це переважно соцмережа зі стрічкою, групами та розвагами, тоді як Max задуманий саме як системний додаток, що йде у комплекті з телефоном і надає значно більше можливостей для централізованого контролю. Крім того, Max — це новий проєкт, який Кремль подає як символ «цифрового суверенітету» та «виходу з залежності від Заходу», тоді як VK досі сприймається як комерційна платформа, що виросла з приватного бізнесу й навіть після переходу під контроль державних структур не стала «офіційним» каналом спілкування росіян.

Палиця з двома кінцями

На перший погляд може здаватися, що суверенний інтернет — ідеальний інструмент для Кремля: контроль за інформаційними потоками, відсіч «ворожим» платформам і тотальна видимість дій громадян. Але за цією картинкою ховається чимало проблем, які б’ють по самій Росії.

Знаючи довгу традицію Росії з використання кібератак для досягнення політичних цілей, «сувернет» тільки допомагає іншим державам легше відстежувати російський слід. Так, можна буде точно визначити, через які канали російські користувачі отримують інформацію, і цими ж даними зможуть скористатися як хакери, так і спецслужби. Оскільки провайдери працюватимуть лише через російські сервери, іншим державам стане простіше встановити, що кібератака походить саме з території Росії.

Масові відімкнення вже час від часу паралізують онлайн-платежі, роботу банківських сервісів, доставки й навіть виклик таксі. Бізнес, що працює в інтернеті, живе в режимі «раптом знову вимкнуть». Навіть для дружніх до Росії інвесторів і міжнародних партнерів це сигнал: ринок нестабільний і ризикований. Не менш відчутним є технологічне відставання. Російські розробники намагаються створювати аналоги глобальних сервісів, але за якістю вони значно поступаються. Max, задуманий як «російський WeChat», поки виглядає радше як бліда копія.

Зрештою, «сувернет» веде Росію в ще глибшу міжнародну ізоляцію. Доступ до глобальних знань, сервісів і партнерств скорочується, а сама країна дедалі більше нагадує цифрову Північну Корею. Таким чином, замість обіцяного «цифрового суверенітету» Кремль отримує бумеранг: можливість інших країн легше відстежувати кібератаки з Росії, економічні втрати та технологічне відставання.