Моя історія з островом скінчилася, – інтерв'ю з екскомандиром застави ДПСУ на Зміїному

24 лютого 2022 року. Новини розривають інформаційний простір – російські війська йдуть у наступ із різних напрямків, ворог завдав ударів майже по всіх областях – від Луганщини до Львівщини. У великих містах організовують територіальну оборону, а Сили оборони звітують про перші втрати ворога.

У цей день понад 10 годин поза увагою інформаційного поля залишалася невелика ділянка суші посеред Чорного моря за понад 30 кілометрів від узбережжя – острів Зміїний. Проте там було неспокійно від самого ранку.

Уже ближче до вечора з'явилися жахливі новини – нібито усі бійці загинули. Причому мережею розлетівся запис, на якому чути переговори прикордонників з екіпажем російського крейсера "Москва". На цьому записі прикордонник каже фразу, яка стане гаслом цієї війни: "Русскій воєнний корабль, іді нах*й".

Та всі бійці вижили. Ба більше, нещодавно повернули з полону останніх захисників із гарнізону Зміїного.

Журналісти 24 Каналу мали нагоду зустрітися з Богданом Гоцьким, який у 2022 році був командиром прикордонної застави на острові. Як відбувалася оборона Зміїного, хто послав корабель, та чи готовий командир повернутися на острів, – про все це і не тільки читайте в ексклюзивному інтерв'ю.

"Найближча точка до Криму": як зустріли вторгнення на Зміїному?

Пригадаймо час до 24 лютого 2022 року, чи навіть напередодні великої війни. Чи була тоді якась підготовка гарнізону острова до можливого повномасштабного вторгнення?

Війна з Росією в нас триває з 2014 року, тому тренування відбувалися завжди, підвищувалася бойова готовність бійців.

Ми не розуміли, де все відбуватиметься, але знали, що війна, яка почалася у 2014 році, – не скінчилася.

Тобто чіткого розуміння, що Зміїний стане однією з цілей росіян у випадку повномасштабного наступу, не було?

Ми розуміли, що Зміїний – найближча точка до Криму, і загроза для нас присутня.

Острів Зміїний / Карта DeepStateMAP

Як почався ранок 24 лютого на острові?

Ранок почався з доповіді чергового, який почув у радіоефірі повідомлення російського військового корабля для цивільного судна. У ньому йшлося про те, що район острова Зміїний заміновано.

Я розумів, що є присутність кораблів у морі, й потрібно з'ясувати, чи правдива інформація про замінування.

Коли росіяни здійснили першу атаку на Зміїний?

Перша атака на острів відбулася після того, як звідти евакуювали цивільних. Кораблі підійшли ближче до Зміїного, підняли червоний прапор на кормі й почали обстрілювати острів. Після цього почалися нальоти авіації.

А скільки було цивільних на острові та чим вони займалися? Адже наскільки відомо з ваших попередніх інтерв’ю, евакуювали звідти не всіх?

На острові було п’ятеро цивільних. Трьох евакуювали, двоє залишилися – це були представники Держгідрографії та Одеського морського торговельного порту.

Якою була їхня подальша доля? Вони також потрапили у полон?

Так, вони були захоплені у полон разом із нами. Нещодавно вони також повернулися, і зараз, наскільки я знаю, працюють далі.

8 годин шантажу: як росіяни хотіли захопити Зміїний?

А хто здійснював командування обороною острова? Тобто воно здійснювалося на місці чи були вказівки з материка?

Командування з материка було з нами до того часу, поки не обірвався зв’язок. Після авіанальотів зв’язок з нами було втрачено і ми безпосередньо займалися обороною острова.

Сказати, що це робив я один – неправильно. Ми робили це разом із командиром роти морської піхоти. Також був командир підрозділу Повітряних сил.

Богдан Гоцький – екскомандир застави на Зміїному / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Перш ніж атакувати, росіяни довгий час намагалися змусити вас здатися різними погрозами. Скільки було таких спроб із боку росіян?

Важко сказати, скільки вони зробили підходів. Звернення від них надходили десь приблизно від 5 ранку і до 13 години дня. Росіяни пропонували перейти на їхній бік.

Проте всі наші військовослужбовці приймали присягу на вірність українському народові. Варіанту здаватися не було.

На острові були укриття? Чи де ви ховалися під час авіанальотів?

Укриття то були, але то були споруди з 1980-х років, чи, може, й раніше збудовані. На той час, можливо, вони були актуальними. Але в тих реаліях, коли нас накривали ФАБами, звичайна панель над головами надійного захисту не давала.

Сам острів по суті є скелею, і там немає можливості робити заглиблення, бо це не земля, а суцільний камінь.

"Нас фактично захопили": про припинення оборони острова

У який момент ухвалили рішення припинити оборону острова Зміїний? І як це відбувалося?

Важко сказати, коли саме, бо відлік часу там ішов зовсім по-іншому. Але це був момент, коли після авіанальоту ми втратили зв’язок із командуванням. Нальоти продовжувалися, і ми розуміли, що в цій ситуації без підтримки не можемо продовжувати оборону, а наші сили не підійдуть на підкріплення, – ми були відрізаними.

Надійних укриттів не було, можливостей продовжувати оборону, з огляду на величезну перевагу противника, теж. У нас на той час було 88 військовослужбовців, а росіяни задіяли і крейсер, і фрегат ("Москва" і "Василій Биков", – 24 Канал), і літаки, і десант.

Після авіанальотів починалися обстріли з кораблів. Після цього – висадка десанту. Ми розуміли, що все це не стримаємо. Нас фактично захопили.

Коли зв’язок з вами зник, з’явилася інформація, що всі прикордонники загинули. Це виявилося неправдою. Проте я ніде не бачив узагалі інформації про втрати з нашого боку 24 лютого. Тобто усі 88 бійців на острові в той день вижили, чи не так?

24 лютого втрат у нас не було. Усі вижили.

Не знаю, звідки взялася така інформація, тому що я ніяких доповідей про втрати не давав. Хоча доповіді здійснювалися до авіанальотів. Потім в один момент було влучання у вежу зв’язку.

Що відбувалося далі, і хто доповів про втрати – я не знаю.

Наскільки знаю, росіяни використовували інформацію про те, що в Україні вас "похоронили", бо кілька днів і справді вважали загиблими. Що ще росіяни розповідали вам у той час?

Вони розповідали те, що було вигідно їм. Ні для кого не секрет, що вони хотіли, щоб ми перейшли на їхній бік. Зрозуміло для чого.

Вони показували все те, що могло морально вплинути на нас. Розказували, що фронт сиплеться, а українці не можуть оборонятися, керівництво держави покидає межі України… Вони розповідали, що в Україні паніка, а росіяни кругом перемагають.

Відео показували про те, що нас вважають загиблими, щоб деморалізувати, сказати: "Ваша держава вас похоронила, вас ніхто шукати не буде, ви так і залишитеся тут".

Хто насправді послав російський корабель?

Повернемося ще трохи до одного важливого епізоду оборони Зміїного. Точніше, до того моменту, коли ваш підлеглий послав російський крейсер "Москва". Ви чули це тоді на острові, чи вже пізніше дізналися про цей прецедент?

Я чув відразу, але не надав цьому значення, бо мені було чим займатися, крім як фіксувати, хто кого куди посилає. Задачі в нас були глобальніші – треба було вирішувати, що робити з людьми, як зберегти їхні життя і як виконувати свій обов’язок до останнього.

Я надав цій події значення, коли вже повернувся після обміну з полону. Там у нас була ізоляція від інформації. Тут же, в Україні, я побачив білборди з написами, дорожні знаки з вказівкою, кому й куди рухатися.

Корабель "посилали" не тільки з білбордів, але й на поштових марках / Фото Укрпошти

Якою була ваша реакція на таку популярність цієї фрази?

У мене зовсім інші емоції були, бо мене тільки-но обміняли. Та і я не зразу розумів, звідки вся ця історія тягнеться. Бачив написи, бачив, що посилають російський корабель.

Це вже потім мені пояснили, що це все тягнеться зі Зміїного, що цей напис такий популярний. Здається, така звичайна фраза, але так вмотивувала народ!

Але корабель посилав не Роман Грибов, чи не так?

Таку інформацію повідомили медіа, навіть не маючи тому жодного підтвердження. Не знаю, чи свідомо, чи помилково це робилося. До того ж Романа Грибова було звільнено з полону одним із перших.

Росіяни шукали у полоні того, хто послав їхній корабель. Тому аби мінімізувати загрозу для тих, хто залишався у полоні, – з’явилася така інформація. Однак справжнім автором фрази був мій підлеглий прикордонник. Проте зараз його особу не можемо світити з безпекових міркувань.

Росіяни вже шукали автора фрази, коли ви були у полоні?

Так, вони намагалися з’ясувати, хто це зробив. Але було цікаво, бо морпіхи казали, що це ми, а ми казали, що це морпіхи. Тому росіяни не могли зрозуміти, хто це зробив.

От ви кажете, що 24 лютого не надали значення тій фразі, яку сказав ваш підлеглий у відповідь на чергову вимогу з крейсера "Москва" здатися. Проте, як ми бачимо, у 2022 році ця фраза певною мірою допомогла нам у спротиві. На вашу думку, яким є значення цієї фрази в історії війни?

У час, коли почалася повномасштабна війна, ми самі побачили, що є потужними. У перші дні війни ми як одне ціле стояли проти ворога. І ось ця фраза зі Зміїного була таким собі мотиватором, який підштовхнув усіх до рішучих дій.

З погляду здорового глузду ця фраза – не та, що завжди можна вголос сказати, особливо, якщо десь поряд діти. Це не зовсім гарно. Але на той час вона була потрібна українському народу, щоб дати поштовх до боротьби.

"Місію завершено": про повернення захисників Зміїного додому

Після етапування зі Зміїного до Криму й до обміну де ви перебували?

Спершу нас доставили до Севастополя. Там ми перебували певний час, а звідти нас літаками перевезли в Бєлгородську область і ми перебували в СІЗО в місті Старий Оскол.

Коли відправляли на обмін, то все було у зворотному порядку, – назад до Севастополя і під Запоріжжям нас обміняли. Не всіх, звичайно. Знаю, що от тільки нещодавно останній військовослужбовець ДПСУ із захисників Зміїного повернувся.

Коли з’явилися новини про повернення останніх оборонців Зміїного з полону, як ви реагували на це як командир?

Я сприйняв цю новину зі спокоєм для себе, бо я розумів, що поки військовослужбовці перебувають у полоні, моя місія не закінчена. На той час моя місія полягала у тому, щоб зберегти їхні життя. І все це було недарма, потрібно було дочекатися, щоб всі повернулися, щоб всі були в безпеці.

Моя історія з островом Зміїним, можна сказати, на цьому скінчилася.

"Життя триває": про зв'язок із побратимами та власні зміни

Зараз ви підтримуєте зв’язок зі всіма бійцями, які були вашими підлеглими на Зміїному?

Не з усіма. Ми спілкуємось, як звичайні люди. Хтось із кимось має ближчий контакт. Як бачимося, то звичайно, що розмовляємо. Життя триває. У кожного свої проблеми, свої турботи.

Зациклюватися на одній історії я не вважаю доречним, бо війна не закінчується, загроза життю зберігається.

Коли ви повернулися, то Зміїний був уже звільнений?

Ні. Острів ще був під росіянами, але крейсера вже не було. "Москва" вже була на дні.

Як горів крейсер "Москва": дивіться відео

Важливо. Острів Зміїний звільнили 30 червня 2022 року, уже за тиждень там було встановлено державний прапор України, що ознаменувало завершення операції.

Від тих подій вже минуло чимало часу. Якби була нагода зараз відвідати Зміїний, то ви б нею скористалися?

Звичайно, у мирний час хотілося б туди потрапити, на Зміїний. Там дуже гарна природа, це дуже романтичне місце. І Чорне море там зовсім інше, не таке, яким ми звикли його бачити. Там є якась своя романтика і, звичайно, спогадів багато залишилося – як позитивних, так і негативних.

У ролі туриста хотілося б повернутися. Далі проходити службу там, звичайно, не хочу.

Острів Зміїний / Фото Wikipedia

Як, на вашу думку, на вас вплинули ті події 2022 року? Як вони вас змінили?

Не можу сказати, що сильно вплинули. Звичайно, що в мирний час, коли, можна сказати, все комфортно, людина живе по-іншому. А тут, у час війни, ми для себе побачили, хто на що здатен, у першу чергу як військовий.