Перевооружение вместе с Европой: как Украина привлекает западные инвестиции в "оборонку"

У 2022 році, на початку повномасштабної агресії РФ, виживання Києва залежало від військової допомоги західних партнерів.

Але з того часу Київ переконався, що залежність від військової допомоги – процес нестабільний і нерівномірний.

Уже наприкінці 2023 року продовження американської військової допомоги Україні опинилося під сумнівом, а постачання від європейських партнерів скоротилися через швидке виснаження складів.

Єдиним системним і послідовним рішенням для України було розпочати власне виробництво військових засобів, що означало перехід від пасивної залежності від допомоги до промислової співпраці й часткової самостійності.

За офіційними даними,.

у 2025 році Україна вироблятиме близько 40% продукції для забезпечення своїх оборонних потреб проти 10% у 2022-му.

Це значний стрибок, який був би неможливий без співпраці із західними партнерами.

Проте ці успіхи все одно залишаються малими порівняно з реальними потребами України.

А відповідно, Києву потрібно активніше залучати інвестиції в оборонку, усуваючи всі перешкоди на цьому шляху.

"Країна можливостей".

Усвідомлення того, що війна буде тривалою і Європа у найближчі роки не буде в безпеці, змусило деяких світових виробників заявити про свій інтерес у створенні спільного виробництва в Україні, з Україною або для України.

Більшість проєктів спільного виробництва від самого початку наслідують централізований підхід "згори донизу" (top-down).

Це означає, що уряди країн-партнерів виділяють фінансування, після чого в Україні створюється спільне підприємство для виробництва військової продукції.

Однак, попри прогрес у створенні перших компаній і вже отримані результати, можна назвати лише невелику кількість таких компаній.

У більшості випадків, незважаючи на великі виробничі плани, компанії, створені для спільного виробництва, на практиці займаються технічним обслуговуванням та виготовленням запчастин.

Лише кільком із них вдалося започаткувати спільне виробництво в Україні.

Зокрема, турецька Baykar першою оголосила про будівництво заводу з виробництва БПЛА, однак проєкт досі не реалізовано.

Німецька Rheinmetall у 2023 році першою створила спільне підприємство в Україні разом з українським державним підприємством.

Спочатку компанія займалася ремонтом танків Leopard, БМП Lynx та іншої техніки німецького виробництва.

Вона також створила центр передового досвіду для виробництва 155-мм боєприпасів з метою запуску повноцінного заводу в Україні.

Подібно до Rheinmetall, франко-німецька KNDS відкрила виробництво запчастин і боєприпасів для танків Leopard та гаубиць Caesar.

Американська Northrop Grumman у середині 2024 року підписала угоду про спільне виробництво боєприпасів.

Інші країни, як-от Норвегія (Nammo) і Швеція (Saab), також розвивають виробництво у співпраці з Україною.

А деякі держави, наприклад Данія, розміщують українське виробництво у себе з міркувань безпеки.

Залученню інвесторів сприяє можливість випробовувати оборонну продукцію в реальних умовах і в реальному часі.

Завдяки цьому Україна перетворилася, як висловився представник Міноборони, на "країну можливостей".

Річ у тім, що хоча Захід має переваги у виробництві високотехнологічної зброї, але більшість із цих зразків ніколи не перевірялися у справжніх бойових умовах.

Наприклад, у травні 2023 року стало справжнім відкриттям те, що гіперзвукові ракети "Кинджал", які Росія представляла як "невразливі", були успішно перехоплені системою Patriot.

Те саме стосується використання німецької самохідної артилерії Panzerhaubitze 2000, для стволів якої визначали ресурс у 4500 пострілів, але на практиці він виявився у чотири рази довшим.

Але найбільш показовим стало використання дронів, де Україна перетворилася на беззаперечного лідера.

Застосування БПЛА у російсько-українській війні та їхні можливості стали сигналом для багатьох держав, зокрема для США, розвивати нову індустрію недорогих і масштабованих дронів.

Спільнота виробників дронів навіть закликає владу зняти заборону на військовий експорт, щоб зберегти масштаб виробництва й залучати нові інвестиції.

"Росія розбудила гіганта".

На початку повномасштабної війни партнери покладалися на ситуативні пожертви зброї для України, а не на нарощування виробництва.

Десятиліття недоінвестування в оборонний сектор, особливо в Європі, змусили Захід усвідомити: він значно відстає від Росії та її союзників, що робить його вкрай вразливим перед потенційною великою війною.

Відповіддю Заходу на такий розрив стало створення фінансових інструментів для нарощування виробництва.

Причому на початковому етапі ці інструменти були радше реактивними.

Наприклад, значна частина підтримки ЄС для України надходила через Європейський фонд миру.

У контексті України Фонд мав три напрями: компенсація країнам, які передавали зброю Україні; спільні закупівлі; нарощування промислового виробництва.

Але коли війна перетворилася на війну на виснаження, ані Фонд миру та інші невеликі програми, ані поставки з європейських складів уже не могли вирішити критичну проблему виробничих потужностей.

У цьому контексті ЄС запустив програму Re.

Arm Europe, яка має забезпечити інвестиції на суму 800 млрд євро до 2030 року.

Програма дозволяє спрямовувати державне фінансування в оборонний сектор, здійснювати термінові й масштабні інвестиції у виробництво та мобілізувати приватний капітал.

Механізм Security Action for Europe (SAFE) обсягом 150 млрд євро є важливим інструментом, що дозволяє інвестувати у виробництво озброєнь на основі кредитів для держав-членів під гарантії бюджету ЄС.

Найважливіше, що SAFE охоплює і Україну, що означає: спільні проєкти можуть фінансуватися за його рахунок за умови участі хоча б однієї країни ЄС.

SAFE має потенціал вирішити одну функціональну проблему – фрагментацію європейської оборонної бази.

Таким чином, спільні проєкти стимулюватимуть інтеграцію, спільні замовлення та виробництво.

Виходячи з поточної схеми фінансування, можна зазначити, що стратегія ЄС і загальний напрям є правильними та спрямованими на вирішення проблем оборонного виробництва.

Однак головними слабкими місцями залишаються швидкість і масштаб.

Виступаючи на публічному форумі НАТО у Гаазі, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський сказав: "Росія розбудила гіганта" (маючи на увазі, що ЄС може мобілізувати величезні ресурси, і коли його машина запрацює, ефект буде колосальним).

Проте гіганти сильні, але повільні.

Регуляції значно складніші, а ціни набагато вищі, ніж в Україні.

Деякі експерти припускають, що бажання іноземних компаній розміщувати виробництво оборонної продукції в Україні саме й зумовлене низькими цінами та величезними можливостями, які створює нинішня війна.

Схеми: данська, нідерландська….

Брак фінансування для українського виробництва змусив уряд і партнерів шукати нові інструменти.

Так звана данська модель, що почалася з інвестування 50 млн євро у виробництво через Міноборони України, виявилася ефективним механізмом, який забезпечує швидкі результати й підтримує внутрішнє виробництво, критично важливе за нинішніх умов.

За даними Міноборони Данії, у 2024 році за цією моделлю було інвестовано близько $550 млн, а у 2025 році ця сума перевищить $1 млрд.

Усі ці кошти надані кількома країнами, включно з ЄС, за рахунок надприбутків від заморожених російських активів.

Данія також запровадила інноваційну схему гарантування інвестицій для компаній, які хочуть працювати у сфері оборони та безпеки України з мінімізацією фінансових ризиків.

Схема може покривати до 70% інвестицій, що значно полегшує відкриття оборонного бізнесу в Україні.

В обмін данські компанії отримують доступ до новітніх технологій, бойового досвіду та випробувань у реальних умовах.

Ті, хто не хоче проводити фінансування через Міністерство оборони України, можуть скористатися так званою нідерландською моделлю, яка передбачає пряме фінансування українських компаній, що виробляють оборонну продукцію.

Усі наявні інструменти та моделі мають потенціал створити в Україні потужну оборонну промисловість і забезпечити виробництво найкращої, перевіреної у реальних бойових умовах зброї.

Водночас за 3,5 роки повномасштабної війни українська промисловість залишалася серйозно недоінвестованою.

З $35 млрд потенційних потужностей лише третина зараз забезпечена виробничими контрактами.

Виклик масштабування.

Шлях України від майже повної залежності у 2022 році до майже 40% власного виробництва сьогодні – це потужний крок, що демонструє стійкість і здатність до адаптації.

Шлях спільного виробництва в оборонній сфері – це не лише воєнна необхідність, а й фундамент стратегічної галузі з довгостроковими наслідками для інтеграції з європейським та євроатлантичним оборонним сектором.

Водночас перед галуззю постають серйозні перешкоди.

Бюрократія, корупційні ризики, фінансові обмеження та безпекові загрози суттєво підривають інвестиції в сектор.

Моделі фінансування, як-от "данська" та "нідерландська", показали свій потенціал і допомагають Україні та її промисловості; проте вони все ще залишаються малими порівняно з реальними потребами України.

Водночас такі інструменти, як SAFE, є потужними, але занадто повільними у наданні результатів.

Без значного фінансування оборонна промисловість України ризикує опинитися в кризі з незворотними наслідками.

Загалом Україна стоїть на роздоріжжі.

Вона вже довела свою здатність до інновацій, виробництва та забезпечення значної частини власних оборонних потреб.

Але для того, щоб перетворити воєнні тимчасові зусилля на стратегічну, орієнтовану на експорт галузь, Україні та її партнерам необхідно подолати структурне недофінансування, вади управління та невпевненість інвесторів.

Майбутнє української оборонної промисловості залежить від впровадження реформ, мобілізації масштабних інвестицій та інтеграції у ширші індустріальні системи НАТО і ЄС.

Автор: Лео Літра,.

старший аналітик Центру "Нова Європа", запрошений аналітик ECFR.

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки уряду Великої Британії в рамках проєкту "Взаємна трансформаційна сила: змінюючи Україну через співпрацю з ширшою Європою", який імплементує Центр "Нова Європа".

Погляди, висловлені в цьому матеріалі, належать автору і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Великої Британії.