Депозити є, кредитів немає. Банківський парадокс, що гальмує українську економіку

У банківській системі України накопичено колосальні фінансові ресурси, перерозподіл яких на інвестиції та інші види підтримки бізнесу здійснюється незадовільно. Починаючи з 2023 року лише 40% банківських депозитів трансформуються у надані банками кредити. Тривале заморожування гривневих коштів банками та дорожнеча кредитних ресурсів посилюють депресивні тенденції в економіці.

Темп річного приросту ВВП за сім місяців 2025 року становив +0,9%, що значно нижче від фактичного приросту 2024-го (+2,9%) і 2023-го (+5,5%). Гальмують реальний ВВП як фізичні руйнування та високі воєнні ризики, так і недоступність кредитних ресурсів для багатьох економічних суб’єктів.

У липні 2025 року середня відсоткова ставка за банківськими кредитами нефінансовим корпораціям у гривні становила 16,8%. Відношення банківських кредитів до ВВП 2024 року досягло історичного мінімуму — 14%, а на кінець першого півріччя 2025-го трохи зросло — до 14,5%. Для порівняння: 2021 року рівень кредитування становив 19,1% ВВП. Серед країн із ринками, що формуються, Україна має найнижчий рівень банківського кредитування.

Традиційною функцією класичних банків є залучення депозитів домогосподарств і надання кредитів бізнесу, оптимізуючи у такий спосіб розподіл капіталу в економіці та фінансуючи необхідні інвестиції.

Згодом банки отримали можливість створювати нові кредити без прямої прив’язки до депозитів, збільшуючи грошову масу в обігу. Таке кредитування викликало збільшення номінального попиту та позитивно впливало на рівень виробництва. А якщо нові кредити спрямовувалися на продуктивні інвестиції, то вони опосередковували і зростання виробництва у тривалій перспективі.

На жаль, в Україні банківські кредити є малопомітним джерелом фінансування капітальних інвестицій, займаючи 3–4% у складі джерел їхнього фінансування.

Бравурні заяви НБУ про пожвавлення кредитування 2025 року не мають під собою об’єктивних підстав. Адже показники приросту кредитів майже відповідали річним темпам інфляції і в рази відставали від темпів приросту цін виробників, що свідчить про стагнацію банківського кредитування.

Запас валових кредитів банків нефінансовим корпораціям у гривні в липні 2025 року номінально був лише на 10,7% більшим, ніж у липні 2024-го, а запас загальних кредитів — на 14,8% більшим. При тому що забезпеченість банків ліквідністю та капіталом нині перебуває на рекордних рівнях.

Слід врахувати й те, що близько 30% кредитного портфеля банків припадає на пільгові кредитні програми уряду (які номінально потроїлися за час війни). Тобто фактичний стан ринкового банківського кредитування в Україні є значно більш плачевним, ніж говорять нам показники офіційної статистики.

Додатковим негативним чинником є те, що в структурі банківського кредитування за позичальниками домінуючі позиції посідають сировинні галузі й галузі із швидким оборотом капіталу. Згідно з даними НБУ, протягом останнього року найвищі темпи банківського кредитування зафіксовано в сільському господарстві, оптовій торгівлі та харчовій промисловості. Зрозуміло, що така ситуація не сприяє структурній диверсифікації економіки та зростанню її продуктивності.

Як у минулому, так і на сьогодні основні зобов’язання (core liabilities) банків формуються через залучення депозитів. Досвід різних країн у період глобальної фінансової кризи показав, що банки, які фінансували свою діяльність за рахунок внутрішніх депозитів, виявилися більш стійкими. А ті банки, які залучали ресурси на міжнародних ринках оптового фінансування, часто опинялися в кризовому стані.

В Україні структура зобов’язань банків є доволі стійкою — 92% припадає на кошти/депозити фізичних осіб і суб’єктів господарювання України. Однак банки спрямовують на кредитування лише близько 40% коштів, залучених на депозити.

За останніми даними НБУ, в липні 2025 року акумульовані депозити резидентів у банках України сягали 2,8 трлн грн, тоді як запас банківських кредитів, виданих резидентам (без урахування фінансових корпорацій), був на рівні 1,2 трлн грн. Із загальної суми банківських кредитів резидентам близько половини, або 627 млрд грн, представлено кредитами строковістю рік і більше.

Відношення сумарних банківських кредитів до депозитів (динаміку наведено на рис. 1) від початку війни зменшилося в 1,7 разу — з 67,6% 2021 року до 39,4% 2024-го із підвищенням до 43% у липні 2025 року. Тобто наразі банки використали лише 43% депозитів на надання кредитів суб’єктам господарювання і домогосподарствам.

Зворотним боком цієї медалі є те, що в структурі чистих активів банків на кредити фізичним особам і суб’єктам господарювання припадає лише 26,3% (2021 року було 36,1%). Також за 2022–2025 роки знизилася частка ОВДП з 28,6 до 26,1%. Натомість порівняно з 2021 роком у структурі чистих активів помітно зросла частка депозитних сертифікатів НБУ (з 10,4 до 15,5%) та інших коштів у НБУ і банках (з 13 до 20,3%).

Відсутність цілеспрямованих заходів з відродження кредитування і фінансового посередництва в економіці, хронічно жорстка монетарна політика НБУ і отримання банками гарантованих відсоткових доходів від держави є основними причинами стиснення банківського кредитування та несприятливої структури банківських активів. Дія зазначених факторів накладається на дію високих безпекових ризиків у країні та мультиплікує негативні ефекти в економіці.

За даними Global Financial Development Світового банку (див. рис. 2), 2021 року із 127 країн світу середній показник співвідношення банківських кредитів і депозитів становив 89%. Тобто суми наданих банками кредитів у цих країнах відставали від сум акумульованих депозитів на 11%. В Україні, як зазначалося вище, відношення кредитів до депозитів на середину 2025 року дорівнювало 43%, тобто видані банками кредити були у 2,3 разу меншими від наявних у них депозитів.

На противагу цьому в таких країнах, як Вірменія, Нова Зеландія, Коста-Рика, Таджикистан, Парагвай, Грузія, Панама, Ісландія, Швеція, Колумбія, Норвегія, Узбекистан, Данія, В’єтнам і Китай, відношення банківських кредитів до депозитів перевищувало 130%. У найближчих сусідів України це відношення становило 64% у Молдові і Литві, 66 — у Болгарії, 67 — у Чехії, Румунії та Угорщині, 75 — у Польщі, 92 — у Білорусі та 109% — у Словаччині.

Значні обсяги депозитів в українських банках, які не трансформуються в кредити, постійно тиснуть на ціну депозитів — їхню відсоткову ставку. Адже банки просто не мають стимулів підвищувати чи утримувати на високому рівні депозитні ставки. Інтегральна відсоткова ставка за гривневими депозитами резидентів у банках у липні 2025 року становила 10,3% річних, а за гривневими строковими депозитами фізичних осіб — 12,9% річних. При цьому інтегральна ставка за гривневими кредитами резидентам дорівнювала 20,2% річних.

Зазначений рівень номінальних ставок за депозитами не забезпечує їхнього захисту від інфляції та генерує чисті втрати для власників заощаджень. Так, фізична особа, маючи депозит у гривні під 12,9% річних в умовах 14,3% темпів інфляції та зобов’язань із сплати ПДФО і військового збору, отримує чисту реальну ставку за депозитом величиною мінус 4,4% річних.

«Зайвість» депозитів фізичних і юридичних осіб для банків у поєднанні з олігополістичною структурою банківського ринку виливаються у високу банківську маржу. Розмір такої маржі (різниці ставок) за кредитами і депозитами резидентам у національній валюті в липні 2025 року становив близько 10%. Причому відсоткова маржа в діапазоні 10–12 в.п. утримується банками вже тривалий час.

Відсутність масових банкрутств банків і навіть їхня висока прибутковість при мінімізації кредитування реального сектору пояснюються масштабним субсидуванням банків державою. Йдеться передусім про створення специфічних джерел прибутку для банків — відсоткових виплат за депозитними сертифікатами НБУ і ОВДП уряду.

Зокрема, упродовж 2022-го — шести місяців 2025 року банки отримали майже 250 млрд грн відсотків за депозитними сертифікатами НБУ. На цю ж суму зменшився прибуток НБУ і його перерахування до бюджету. Додатково від уряду за цей же період банки отримали 276 млрд грн відсотків за ОВДП і 60,4 млрд грн відсотків за субсидованими урядом кредитами бізнесу.

Наявність гарантованих джерел доходів від держави пригнічує стимули банків кредитувати ризикові проєкти в реальному секторі економіки. Частка відсоткових доходів банків, отриманих ними від держави, в структурі сумарних відсоткових доходів сягнула 58% (за перше півріччя 2025-го). Показово, що 2020 року ця частка становила 30%, а 2021-го — 37%.

Водночас поточного року кредити, надані бізнесу, згенерували для банків лише 23% їхніх відсоткових доходів. За таких співвідношень важко назвати українські банки кредитними інститутами (мабуть, тому в статистиці НБУ вони фігурують як депозитні корпорації). Важко також очікувати від таких «депозитних корпорацій» і помітної активізації кредитної діяльності, допоки добробут їхніх акціонерів забезпечуватиметься державними коштами.

На майбутнє після завершення гострої стадії війни виникне об’єктивна потреба у повному використанні внутрішніх резервів на цілі відновлення, модернізації економіки та формування траєкторії стійкого розвитку. Вагомим джерелом фінансування при цьому мають стати ресурси, акумульовані банками, з піднесенням на новий рівень банківського кредитування.

Для його досягнення і подолання депозитно-кредитних розривів в українських банках насамперед необхідно перейти до стимулюючої монетарної політики, відмовитися від практики розміщення Національним банком строкових депозитних сертифікатів, запустити спеціалізовані інститути розвитку за участі НБУ і міжнародних донорів, пом'якшити вимоги фінансового регулювання для банків і запровадити цільові інструменти стимулювання кредитної активності банків.