НАТО не стане відповідати РФ 5 статтею, але може тихо передати Україні далекобійні ракети - Мельник

Росія намагається діяти "нижче порогу війни", щоб уникнути прямої кваліфікації своїх дій як агресії. Тому Польща ініціює консультації за статтею 4.

Вночі 10 вересня під час масованої атаки на Україну російські війська порушили повітряний кордон Польщі безпілотниками щонайменше 19 разів протягом кількох годин. Внаслідок цього країни НАТО вперше застосували силу проти російських БПЛА та задіяли для їх збиття авіацію, внаслідок чого на території були знайдені уламки семи дронів і навіть частини ракети.

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск назвав інцидент "безпрецедентною провокацією", після чого НАТО офіційно активувало 4 статтю НАТО для консультацій у межах Альянсу.

В інтервʼю Главреду співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник розповів, яку відповідь НАТО готова дати на агресію РФ, чому росіяни уникають прямих атак та яким є задум Кремля.

Якою була мета Росії в атаці на Польщу, чого вона цим хотіла домогтися?

Виходячи з тієї кількості дронів, про які повідомлялося, це, на відміну від попередніх інцидентів, скоріше за все, – не випадковість. Один чи два епізоди ще можна було б пояснити технічними проблемами або протидією РЕБ. Але цей випадок виглядає як цілеспрямована та спланована акція.

Чого намагається досягти Росія? Перш за все, вона постійно, хоч і не завжди прямо, наголошує, що воює з НАТО. Її стратегічна мета — зруйнувати Альянс. Адже пряме зіткнення не залишає Росії жодних шансів: воно або завершиться її поразкою, або призведе до ядерної катастрофи. Тому всі подібні дії — лише один із прикладів ширшої тактики. Можна згадати й інші провокації: втручання в GPS, інциденти у британських водах, підводні диверсії тощо. Це все належить до так званої війни нижче порогу (below the threshold of war).

Сенс таких дій — поставити під сумнів позицію НАТО і втягнути союзників у дискусію: чи слід це вже розглядати як акт агресії, чи ще ні. Таким чином Росія намагається внести розкол усередині Альянсу. Адже очевидно, що країни, які відчувають безпосередню загрозу (Польща, країни Балтії), будуть наполягати на тому, що це вже акт агресії і треба реагувати.

Інші країни можуть підтримувати протилежну точку зору, і саме ця розбіжність призводить до підриву довіри до колективних гарантій. Це ж класичне питання: хто готовий помирати за Нарву? А тепер може постати нове — хто готовий помирати за Жешув?

Тобто це і є ключова мета Росії на даному етапі. Якщо подібна провокація залишиться без належної реакції, тоді спрацьовує інший механізм: зроблено перший крок — нічого не сталося, значить можна робити наступний. І тоді вже можлива спроба завдати удару, наприклад, по об’єктах на території Польщі (наприклад, логістичний хаб для потреб України у Жешуві), щоб перевірити межу допустимого.

Щодо реакції НАТО, то, найімовірніше, вона виглядатиме так: спершу — тривала дискусія серед союзників, потім — спроба уникнути ескалації. Тобто намагання переконати Польщу погодитися з російською версією, що це нібито "випадковість" або "помилка". А вже подальші наслідки я частково описав, відповідаючи на першу частину питання.

Польща заявляє, що це була провокація, натомість НАТО, наскільки можна зрозуміти, не розглядає це як безпосередню загрозу. Водночас з’явилася інформація, що Польща попросила про застосування четвертої статті Статуту НАТО, а не п’ятої.У чому полягає різниця між цими статтями? І, відповідно, якщо говорити про подальшу реакцію Євросоюзу та НАТО загалом, наскільки варто очікувати серйозних кроків?

Йдеться про те, що це не є явним актом агресії. Хоча Польща і заявила, що це агресія, формально ситуація виглядає інакше. Адже мова йде навіть не про порушення повітряного простору. Для прикладу: якби атака була здійснена на повітряне судно чи на корабель (які вважаються територією держави), тоді це вже однозначно підпадало б під визначення акту агресії — і, відповідно, під дію статті 5 Статуту НАТО.

У даному ж випадку Росія намагається діяти "нижче порогу війни", щоб уникнути прямої кваліфікації своїх дій як агресії. Тому Польща ініціює консультації за статтею 4. У їх межах країни-члени НАТО повинні досягти консенсусу: чи розглядати цей інцидент як акт агресії, чи трактувати його як окремий випадок, який можна врегулювати дипломатичними засобами.

На чию реакцію більше розраховувала Росія — європейців чи американців? Чи, можливо, вона хотіла показати щось Китаю після нещодавнього візиту Путіна? Як Росія може цим скористатися?

Найбільш імовірно, що зараз Москва просто спостерігатиме за розвитком подій. Не можна виключати, що цей інцидент спровокує розкол усередині польської влади, адже там доволі напружені стосунки між президентом, його політичними силами та прем’єр-міністром. Якщо замість того, щоб об’єднатися і відкласти політичні суперечки, вони почнуть звинувачувати одне одного, то російські стратеги можуть поставити собі "плюсик" за досягнення ще однієї мети — внутрішнього ослаблення Польщі.

Друга площина — рівень НАТО. Тут теж очікуються дискусії. Росія уважно стежитиме, якою буде реакція Білого дому. Адже, попри те, що всі члени Альянсу формально "рівні за столом", на політичному рівні саме США залишаються головним гарантом.

Важливо згадати, що за всю історію існування Північно-Атлантичного альянсу стаття 5 була активована лише один раз — після терактів 11 вересня 2001 року. І навіть тоді це була нетипова ситуація, адже агресія походила не від держави, а від терористичної організації. Зараз Росія намагатиметься використати цей прецедент у своїй пропаганді, мовляв, стаття 5 працює тільки тоді, коли атакують США, а всі інші союзники нібито "забуті".

Тобто йдеться про підрив довіри до колективної системи безпеки та до самого Вашингтонського договору. Росія спостерігатиме за дискусіями і всюди, де можливо, підживлюватиме інформаційний фон — у тому числі через свою явну й приховану "п’яту колону" всередині НАТО.

Раніше заяви генсека НАТО та окремих лідерів держав про те, що Альянс "уже перебуває під атакою Росії", часто сприймалися як залякування. Тепер це стає конкретикою. Але головне питання — чи вистачить політичної волі Заходу, якої завжди бракує, бо саме зараз для союзників настав серйозний тест.

Якщо західні партнери безпосередньо не відреагують на цю російську провокацію, чи може Європа почати активніше допомагати Україні, зокрема в завданні далекобійних ударів по російських об’єктах? Адже ми чули на Рамштайні про те, що окремі країни погодилися допомагати із цим.

Найімовірніше, зараз НАТО та союзники обдумують варіанти реакції. У цьому спектрі можуть бути як висловлення занепокоєння, дипломатичні ноти — тобто досить слабкі публічні відповіді, — так і практичні дії.

Мова йде про симетричну або асиметричну відповідь. Я практично на сто відсотків виключаю варіант прямої військової відповіді союзників. Якщо є спосіб відповісти на це, то хай це буде глибоке занепокоєння у публічній площині. Там мають бути дипломатичні ноти. А в непублічній площині Україні тихенько надали те, чим вона може завдати ударів по відповідних об’єктах, тобто реально вразити спроможності Росії робити подібні речі.

Тобто йдеться не лише про ППО для України, а й про далекобійні засоби, якими можна вразити місця виробництва, зберігання та запуску безпілотників чи ракет. Тут уже також важлива майстерність комунікації. Це можна або робити абсолютно тихо, не оголошуючи публічно, або зробити Росії натяк, бо вона любить сигнали. Наприклад, коли говорили про удар РФ по Кабміну, то позиціонували це як "певний сигнал". Тут можна послати Росії сигнал, що її дії не залишаться без відповіді. Але не виносити це на рівень офіційних заяв, а передати це по лінії розвідслужб та спецслужб, як це доволі часто практикується.

Публічно такий сигнал Путін, як я розумію, сприйме лише від Трампа. Але є варіанти, що його публічної реакції може і не бути, так?

Це ще один варіант відповіді, на мій погляд, найменш бажаний — це черговий твіт або допис у соцмережах, де пишуть дуже грізно з погрозами, але після цього нічого не відбувається. Саме цей сценарій — найгірший. Коли ми згадуємо Китай, Північну Корею чи Іран, це теж один із прикладів того, на що розраховує Росія: багато заяв, але без жодних практичних дій.

Росія показує всім своїм партнерам: хочете атакувати Тайвань? Дивіться, нічого не буде. Хочете запустити ще кілька ракет у бік Японії? Теж нічого. І це підтверджує основну ідею: слова нинішнього господаря Білого дому для Росії нічого не значать. Вона робить усе, щоб підривати Західний альянс і встановлювати свій так званий порядок, який по суті є контрольованим хаосом.

Щодо реакції Трампа, під час критичної ситуації пауза лідера держави (а Трампу, зазвичай, є що сказати) є цілком прийнятною. Адже проблема сучасної політики в тому, що політики живуть в умовах постійноїінформаційної напруги, коли вони часто вимушені ухвалювати рішення без повної підготовки або з недостатньо зібраною інформацією.

Якщо б Трамп швидко дав відповідь, це була б ознака класичної реакції в умовах інформаційного тиску. Але того, що він не відповів, можна трактувати по-різному: або ж це його заскочило зненацька, або ж він та його команда усвідомили серйозність ситуації і вирішили взяти паузу, щоб обдумати подальші дії.