Олексій Середа - про підтримку батька з фронту, адреналін 10-метрової вишки та мрію життя

Український стрибун у воду Олексій Середа знову довів, що він один із світових лідерів у своєму виді спорту. Він став срібним призером чемпіонату світу у стрибках з 10-метрової вишки. Медаль додалася до скарбнички з трьома золотими, завойованими на чемпіонаті Європи 2025 року. Сам спортсмен зізнається: до європейського золота вже звик, хочеться більшого.

Про свої плани, думки та захоплення соцмережами спортсмен розповів в інтерв'ю журналісту Коротко про.

З «десяточки» стрибати цікавіше, ніж з лайтової «п’ятірочки»

– Ви виграли срібло на ЧС з водних видів спорту у стрибках у воду з 10-метрової вишки. Що для вас означає це досягнення?

– Головний підсумок – це прогрес у кар'єрі. Тренування дають плоди, і я не стою на місці. Ми стараємося, бачимо результат, і це мотивує мене особисто та мого тренера. Ну і не хочу наврочити, але чемпіонат світу – це можна порівняти з Олімпійськими іграми. Тут збираються найкращі. Результат означає, що у нас будуть шанси на медаль. А я, у свою чергу, буду ще більше працювати, щоб збільшити ці шанси.

– 10-метрова висота - це чимало. Чи відчуваєте приплив адреналіну в момент виконання стрибка? І з якими емоціями взагалі все це проходить?

– Насправді буває страшно. Особливо на змаганнях. Там величезна відповідальність перед тренером, країною, батьками, перед самим собою. Хочеться показати результат і зробити все якнайкраще. Намагаюся максимально боротися зі страхом і нервами, фокусуватися виключно на стрибку. Але в той же час це дає адреналін, і мені це подобається. Скажімо так, складні стрибки з «десятки» мені цікавіше стрибати, ніж «лайтові» стрибочки з «п’ятірки» чи «трійки».

– Якщо підбивати підсумки сезону, то чим задоволені, а чим - ні?

– Я завоював срібну нагороду в індивідуальних змаганнях на ЧС. Скажімо так, ця нагорода врятувала весь сезон. Якби її не було, я був би менш задоволений. На ЧЄ я показав класний результат, там є три золоті медалі. Але все одно у мене мрія - стати олімпійським чемпіоном, тому я розумію, що бути чемпіоном Європи – цього недостатньо для того, щоб моя мрія втілилася в життя. Медаль наприкінці сезону підняла мені настрій і трохи підзарядила.

– Представники водних видів спорту - одні з небагатьох, хто під час війни демонструє сильні результати на міжнародній арені. На вашу думку, чому так?

– Я особисто знаю багатьох синхроністок, вони показували і показують дуже хороші результати. Як і ми. І що можна спільного виділити між нами: по-перше, дуже важливу роль відіграє наш президент федерації Ігор Володимирович Лисов. Він дуже сильно допомагає мені особисто і нашій збірній. Він підтримує нас. У нас ідеальні умови для тренувань. У нас один з найкращих басейнів у Європі, в якому ми постійно тренуємося. Він створює всі необхідні для нас умови і дає все, що нам потрібно. І в хороших умовах ми готуємося до змагань. І, звичайно, тренери – вони з нами працюють, підтримують, скрізь подорожують, завжди поруч. І самі ми теж стараємося як можемо.

Тато з фронту допомагає як може

– У вашому рідному Миколаєві було обстріляно басейн, в якому ви тренувалися. У якому він стані? Як це сталося?

– Чесно кажучи, не знаю, в якому він зараз стані. Мені відомо, що з нього повилітали вікна. Мені було дуже прикро – це твій рідний басейн, ти в ньому виріс, робив свої перші кроки. І тут його ці собаки обстрілюють, а потім ще допускають російських спортсменів на змагання і говорять, що це нейтральні спортсмени. Хоча, як бачимо, ці нейтральні спортсмени руйнують наші міста, не дають нам нормально жити.

– Як будинок вашої сім'ї в Миколаєві? Він не постраждав за цей час?

– За час повномасштабної війни постраждав. На самому початку "повномасштабки" прилетів снаряд. Пробило 2 поверхи. Була у нас діра в даху та ванній кімнаті. Слава богу, вдалося все це залатати. Тато цим займався самостійно. Все відремонтували. Слава богу, членів сім’ї в ту ніч не було вдома, так що всі вціліли, і це головне.

– Ваш батько зараз служить у лавах Сил оборони України. Як часто бувають ситуації, коли довгий час немає з ним зв'язку? І як ви взагалі працюєте над подоланням стресу в такій ситуації?

– Так, це правда. Його перевели ближче до «передка». Він знаходиться в Херсонській області. Живе в окопі. І з ним я вже не бачився дуже давно. Але зв'язок з ним є, ми часто спілкуємося. Тато хоч і каже мені, що у них «тихо і спокійно», а я розумію, що «долітає» в ті місця, де він служить, часто. Просто він так говорить, щоб ми з сестрою не хвилювалися і думали, що все гаразд.

Під час тренувань намагаюся про це не думати. Напевно, сам тато в цьому і допомагає. Він молодець, на позитиві. Іноді дзвоню йому, а там лунають вибухи. Тато каже, що все нормально, це далеко. А ви самі розумієте, якби це було далеко, то я б їх так у слухавку не чув. Він допомагає впоратися з цим. У нього завжди гарний настрій.

– В яких умовах вам доводиться тренуватися?

– Складно, у першу чергу, психологічно. Через повітряні тривоги у нас постійно перериваються тренування. Ми змушені спускатися в бомбосховище. Але у нас дуже класний басейн. Зараз там вже завершується реконструкція, і він буде ще кращим.

Мені важливо, щоб у відпочинку був «адреналінчик»

– Зараз у вас відпустка. Як проводите її? З якими думками відпочиваєте?

– Спочатку побував у Миколаєві, трохи відпочив на батьківщині. Потім поїхав до Києва. Скоро поїду до Одеси. Локально – в Україні. Намагаюся переключитися, не думати про стрибки, проводжу час з друзями. Буває, на картинг ходжу. Люблю більш активний такий відпочинок.

– Ви продовжуєте бути дуже активним у TikTok. Що це для вас? Спосіб емоційно-психологічної розрядки? Чи бажання мати власний медіамайданчик?

– Там зібралася активна жива аудиторія. Людям контент цікавий. Підписники - не всі, але багато хто - цінують, спостерігають. Для мене це такий спосіб спілкування зі світом. Мені по приколу викласти якийсь відос у TikTok. Я це роблю на пам’ять, щоб були якісь спогади зі змагань. Зі зборів. З відпочинку. Є і просто відео стрибків. Люблю їх переглядати. Ну і мотивує, що у мене з’являються шанувальники, підписники і глядачі. Тому що TikTok у мене з 2018 року. Я там ще з тих пір. А популярності такої у мене не було. А зараз буває таке, що люди впізнають на вулиці і кажуть, що бачили мене в TikTok.

– Що надихає вас поза спортом?

– Я б не сказав, що мені сильно потрібна мотивація. У мене стиль життя – постійно тренуватися і працювати. Ось коли я не працюю, я почуваюся якось ніяково, відчуваю себе «ледарем», який, вибачте, профукує своє життя.

– Все життя ви провели в басейні. А як щодо відпочинку? Любите відпочивати на морі чи біля будь-якої води? Чи більше до вподоби інші види відпочинку?

– Насправді, інші види відпочинку більше до вподоби. Тому що коли ти щодня в басейні, вода - будь то річка, море чи озеро – вона вже не притягує. Від неї хочеться відпочити. Мені дуже подобається сноуборд. Це класно, це «вайб», це адреналін. Мені важливо, щоб у відпочинку був «адреналінчик». Ось щоб поїхати на море, полежати там, випити якийсь коктейльчик – це не для мене. А ось спробувати на морі серфінг – це так, прикольно. Так само і в горах, просто помилуватися краєвидами – це не моє. А якщо там на чомусь покататися – це круто.

– Про що мрієте зараз?

– Як і всі українці – про мир. А ще з самого дитинства я мрію про золоту медаль Олімпійських ігор. Це моя глобальна мрія – стати олімпійським чемпіоном.