Останній розстріл в Україні: як найвищу міру покарання виконували в Харкові

У 1997 році було розстріляно харків’янина Михайла С. Із великою ймовірністю можна стверджувати, що він був останнім в Україні, до кого була застосована найвища міра покарання – розстріл

Смертна кара дісталася Україні у спадок від СРСР разом із Кримінальним кодексом 1961 року. А 1995 року за кількістю смертних вироків Україна мала один із найвищих показників у світі. У 1994 році розстріляли 60 осіб і винесли 143 смертні вироки. За 6 місяців 1995 року на смерть засудили 74 особи. Яку кількість людей стратили, невідомо. При цьому в апеляції скасували 25 вироків, помилували 20 осіб. У 1996 році, за 6 місяців, виконали ще 85 смертних вироків, нагадує харківське видання “ДУМКА“.

Навесні 1997 року злочинна спільнота Харкова була буквально шокована звісткою про те, щодо Михайла С., відомого у певних колах як Мишко “Гусь”, було виконано смертний вирок. “Гуся розміняли” гудів кримінальний Харків. Про те, що 1996 року йому було винесено смертний вирок, знали багато, але що дійде саме до виконання, ніхто не вірив. Навіть старожили не пам’ятали такого з п’ятдесятих років, щоби стратили професійного злочинця з Харкова.

Михайло “Гусь” не мав особливого авторитету і не був знаменитим злочинцем. Як системний ін’єкційний наркоман, він був постійно в пошуках грошей на чергову дозу. А тому був досить активним у кримінальній діяльності. У тандемі з подільником Вадиком “Оладем” він хапався буквально за все. В основному займалися дрібними вуличними аферами, “підкидом” та “крамом”. Часто з’являлися на вокзалі, де підробляли “на станках” – наперстках і рулетці. Не гидували і банальним гоп-стопом, тобто грабунком, на Салтівці, звідки обоє були родом. По можливості “Гусь” міг залізти і в кишеню громадянину, що зазівався.

Отримати “вишку”, згідно з Кримінальним кодексом 1961 р., можна було за умисне вбивство з обтяжливими обставинами, диверсію, зазіхання на життя державного діяча, представника іноземної держави, суддю чи працівника правоохоронного органу.

“Гуся” знали як флегматичну і слабохарактерну людину, яка повністю перебувала під впливом свого “напарника” “Оладдя”. Він навіть розповідав, що саме Вадик “Оладь” уперше дав спробувати йому наркотики та “присадив на ширку”.

Влітку 1995 року вони приїхали за наркотиками “на точку” в районі приватного сектору на Москалівці, не маючи наміру та плану, але з недостатньою кількістю грошей і, як завжди, “на кумарі”, тобто у стані абстинентного синдрому, ломки. У цьому будинку вони бували регулярно, іноді і двічі-тричі на день протягом року. Тому господиня, літня циганка, без побоювання пускала їх і дозволяла “вмазатись”, тобто вколотися, у будинку чи дворі. І “Гусь”, і “Оладь” знали, що господиня майже завжди була вдома сама, і приблизно припускали, де знаходяться наркотики та гроші.

Через добрі стосунки з торгівкою, вони сподівалися отримати по дозі в борг, як уже бувало. Але циганка чомусь саме цього разу категорично відмовила. Виник конфлікт, внаслідок якого Мишко “Гусь” вдарив жінку похилого віку кулаком в обличчя. На крик жінки з дому вийшла десятирічна онучка господині. На суді говорили, що рішення “вбивати обох” ухвалив саме “Гусь” (ті, хто добре знав цю парочку, в цьому сильно сумнівалися).

“Гусь” почав душити стару циганку зірваною тут же білизняною мотузкою, а “Оладь” у цей час тримав дівчинку і закривав їй рота, щоб вона не кричала. Після того, як бабуся перестала подавати ознаки життя, “Гусь” (за офіційною версією) взявся за внучку. Ті, хто добре знав обох та встиг поспілкуватися з ними після злочину, розповідали, що все було навпаки. “Оладь”, колишній боксер, вдарив циганку. Потім наказав “Гусю” знайти мотузку та придушити її. А коли жінка померла, сказав добити дівчинку, а сам кинувся до хати шукати наркотики та гроші.

І в цьому була фатальна помилка: він залишив “Гуся” віч-на-віч з дитиною. І Мишко почав її душити тією ж мотузкою, а коли дівчинка знепритомніла, просто кинув її посеред двору і сам побіг у будинок за здобиччю, щоб “Оладь” щось не “скрисив”.

Дівчинка залишилася живою. І завдяки її свідченням лише за три дні їх “прийняли” на Салтівці, біля ресторану “Горизонт”. Суд визнав винними обох. Вадик “Оладь” отримав 12 років, Мишкові “Гусю” – розстріл.

Страта в СРСР та Україні

Як страчували, тобто розстрілювали у СРСР? Ця тема досі засекречена. У мережі гуляє багато доморощених версій. Але є опис, що заслуговує на довіру.

2003 року було опубліковано інтерв’ю колишнього начальника одного зі столичних слідчих ізоляторів. Але вже за кілька днів текст інтерв’ю було видалено, і знайти його стало неможливо.

Як стверджував колишній тюремник, радянський спосіб розстрілу був “найгуманнішим у світі”. Після винесення смертного вироку в суді на вирок подавалася касаційна скарга до Верховного Суду на помилування. Касація подавалася без відома та бажання засудженого. Іноді злочинці у стані каяття відмовлялися, але це робилося автоматично. Після цього засуджений жив якийсь час, щодня чекаючи на смерть.

Коли приходила відповідь на касацію, до смертника заходив конвоїр та вів його до кабінету начальника установи. У кабінеті перебували начальник, представник прокуратури та тюремний лікар. Смертнику зачитувалась відмова у помилуванні, і виводили з кабінету. Ось тільки вів його вже не конвоїр, а виконавець, кат. “Гуманність”, за словами колишнього начальника СІЗО, полягала в тому, що засуджений не знав, що він зараз помре. Він сподівався, що проживе ще, можливо, кілька днів або хоча б годин. Але його вели вмирати. Коли його заводили в ту саму камеру, конвоїр-виконавець без попередження стріляв у спину. Стріляли завжди виключно в серце, а не в голову, і завжди використовували табельний ПМ, пістолет Макарова.

Історію “Гуся” та “Оладдя” досі згадують деякі харків’яни не лише тому, що це був останній розстріл. Річ у тім, що з березня 1997 року у країні де-факто діяв мораторій застосування смертної кари. А в цій історії основна інтрига була в тому, що вбита циганка похилого віку була з дуже впливової родини і припадала матір’ю одному з наркобаронів Харкова того часу. У кримінальних колах говорили, що ромські авторитети “донесли мішки з грошима аж до Верховного суду”, щоб убивцю таки розстріляли. Спільник “Гуся” відсидів “від дзвінка до дзвінка”.

У лютому 2000 року Україна ратифікувала протокол №6 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари. Однією з причин скасування страти, крім дотримання прав людини, була ще можливість судової помилки, коли через помилки слідства невинну людину позбавляли життя. Наприклад, у справі серійного вбивці Чикатила за 12 років було розстріляно трьох невинних людей.

Час від часу у ЗМІ та з трибуни Ради закликають повернути страту. Так, у 2015 році депутат Сергій Каплін зареєстрував у Раді законопроект, який запроваджує смертну кару (шляхом розстрілу) за корупційні злочини. “Наслідком ухвалення законопроекту стане посилення відповідальності вищих керівних осіб держави перед суспільством”, – йшлося у пояснювальній записці до проекту закону. Але чомусь наші депутати такий законопроект не схвалили…