Припинення вогню, перемир’я чи договір про закінчення війни — який документ прийнятний для України?

Усе пішло не за планом.

Після кількох раундів переговорів на початку серпня представники України, Росії та США за посередництва ісламських держав спільно підготували «Рамкову угоду про припинення бойових дій і початок процесу досягнення стійкого миру між сторонами конфлікту за посередницьких зусиль і гарантій безпеки з боку Сполучених Штатів та європейських партнерів».

ZN.UA мало змогу ознайомитись із цим невеликим за обсягом документом.

У рамковій угоді, де навмисно розмито формулювання, є лише два конкретні положення. Перше: Україна і Росія з певного моменту припиняють бойові дії. Друге: вони також створять контактні робочі групи, які розроблять механізми підтримки стійкого режиму припинення вогню й почнуть працювати над мирним договором. Решта — це наміри, в реалізації яких провідну роль відведено Сполученим Штатам.

Так, США сприяють політико-дипломатичному врегулюванню територіального та інших питань між Україною й Росією. Стежать, щоби Москва виконувала свої зобов’язання в межах міжнародного гуманітарного права щодо захисту цивільного населення. Сприяють компенсації шкоди Україні через спільні програми відновлення та поступового зняття санкцій, але з можливістю їх швидкого повернення в разі порушення домовленостей. Врешті-решт, сприяють зменшенню «взаємних стратегічних занепокоєнь сторін» через досягнення домовленостей Вашингтона з Москвою та Києвом за умови збереження без’ядерного статусу нашої країни й надання їй гарантій безпеки з боку США та їхніх європейських партнерів.

Рамкова угода також передбачає, що після її підписання сторони конфлікту готові припинити вогонь на суші, на морі й у повітрі, розпочати обмін військовополоненими за принципом «усіх на усіх» і повернути всіх цивільних осіб, включно з дітьми.

За великим рахунком, цей документ є лише вступом до режиму припинення вогню. Про це чітко сказано в самій рамковій угоді. Інакше кажучи, це меморандум про наміри, який можна легко порушити. Водночас у документі закладено кілька небезпечних положень.

По-перше, в рамковій угоді йдеться про врегулювання територіального та інших питань, що виникли внаслідок воєнних дій, а також про зменшення «взаємних стратегічних занепокоєнь сторін». Це може дати росіянам можливість широко тлумачити положення документа й нав’язувати Україні свій порядок денний. По-друге, Росія прямо не згадується ні в контексті компенсації шкоди Україні, ні зняття санкцій, що формально дає Москві змогу ухилитися від цього.

Та все це — ціна компромісу з росіянами, які погодилися на такий варіант документа. До того ж у рамковій угоді є позитивні сторони для України й окрім припинення бойових дій.

Наприклад, якщо в документі згадано про без’ядерний статус нашої країни, то нічого не сказано про її позаблоковість і нейтралітет. Окрім того, йдеться й про компенсацію шкоди, завданої нашій країні. А цього питання Москва воліла уникати. Та головне те, що ця рамкова угода про припинення вогню є першим кроком до перемир’я та мирного договору між Києвом і Москвою.

От тільки в Анкориджі Путін вирішив перетасувати досягнуті тристоронні домовленості й припинити війну на власних умовах, запропонувавши відразу укласти мирний договір. Вочевидь, він хотів би, щоб у цьому документі за Росією було закріплено окуповані нею українські території, а за Україною — зобов’язання щодо статусу російської мови й прав УПЦ (МП), а також зафіксовано особливий правовий статус нашої країни — без’ядерний і, бажано, позаблоковий і нейтральний.

Путін зумів переконати Трампа прийняти його позицію. До Анкориджа той зосереджував зусилля на тому, щоб Київ і Москва спершу припинили стріляти, а вже потім домовлялися. Тепер американський президент публічно запевняє, що «найкращий спосіб закінчити жахливу війну між Росією й Україною — це укласти пряму мирну угоду, яка покладе край війні, а не просту угоду про припинення вогню, яка найчастіше не витримує перевірки часом». Він також стверджує, що мирний договір між Україною і Росією можна укласти, навіть якщо війна триває…

Але ж мирний договір кардинально відрізняється від угоди про припинення вогню.

Угода про припинення вогню (ceasefire) — це тимчасовий захід воєнного й технічного характеру, який лише фіксує паузу в бойових діях, визначає лінії розмежування та механізми контролю, але не завершує саму війну: з юридичного погляду, конфлікт триває. Найчастіше такі документи підписують навіть не політики, а військові.

Мирний договір, навпаки, є повноцінним міжнародно-правовим актом, який офіційно завершує стан війни й закріплює новий формат відносин між сторонами, зокрема питання кордонів, статус окупованих і анексованих територій, гарантії безпеки, репарації та відповідальність за воєнні злочини. Його підписують глави держав і урядів, а потім — ратифікують у парламенті.

Інакше кажучи, якщо угода про припинення вогню — це інструмент тимчасової стабілізації та підготовки до переговорів, то мирний договір — це остаточне політико-правове урегулювання збройного конфлікту.

Мотивація господаря Білого дому та хазяїна Кремля є очевидною. Для Трампа швидкий мир означає лаври миротворця, що наближають його до Нобелівської премії миру. Для Путіна ж це спосіб у ситуації військового й дипломатичного тиску на Україну зафіксувати сьогодні найсприятливіші умови миру для Росії. Адже якщо буде укладено документ про припинення вогню, не факт, що Росія матиме змогу дипломатичними та військовими засобами домогтися виконання програми-максимум за рік чи десять.

Одним з аргументів Трампа є такий: угода про припинення вогню найчастіше не витримує перевірки часом, а всім потрібен міцний мир. Та хіба підпис Росії під документами колись заважав їй порушувати домовленості, меморандуми, договори? Москва знехтувала власними зобов’язаннями, зафіксованими в Гельсінському заключному акті, Будапештському меморандумі, великому україно-російському договорі…

Водночас росіяни наводять сотні казуїстичних аргументів, чому Москва не порушує взятих на себе зобов’язань. Знаєте, як глава МЗС РФ Сергій Лавров пояснює, чому Росія не порушила Будапештського меморандуму? Виявляється, у межах цього документа Москва мала гарантувати тільки невикористання ядерної зброї проти без’ядерної держави. І все. А от щодо поваги до територіальної цілісності й суверенітету, то такі гарантії, за його словами, меморандумом не передбачено.

Проте ці слова відверто суперечать пункту 1 Будапештського меморандуму. Там прямо зазначено: «Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України».

Українські дипломати, з якими ZN.UA обговорювало ситуацію з гонитвою за укладенням мирного договору, яку влаштовують Трамп із Путіним (із деким — на умовах анонімності), впевнені: не можна поспішати з його підписанням. Насамперед через те, що позиції Києва й Москви занадто різні. Дуже важко уявити, що сьогодні Путін серйозно готовий відійти від своїх запитів, а Київ — на них погодитися. Так само й для Росії нині є неприйнятною позиція України.

Водночас колишній посол України в США та РФ, ексспостерігач у складі миротворчих сил ООН у колишній Югославії Володимир Єльченко зазначив у коментарі ZN.UA, що ми маємо усвідомлювати: нашу позицію, яка включає компенсацію шкоди, покарання воєнних злочинців, використання заморожених російських коштів тощо, категорично не приймають росіяни. І, можливо, цих пунктів і не буде в мирному договорі. Та про це слід вести розмову.

З огляду на всю специфіку мирного договору, Київ не може складати й підписувати його поспіхом: у такому разі легко припуститися всіх мислимих і немислимих помилок. А нас хочуть загнати в глухий кут, щоб ми прийняли цей алгоритм дій якнайшвидшого підписання мирного договору. Та якщо Україна на це піде, то, з урахуванням якості нашої переговорної команди, результатом стане капітуляція, яку нам, українцям, почнуть продавати як перемогу. Наслідки такого «мирного договору» доведеться розгрібати багатьом поколінням українців. Приблизно як нам тепер — наслідки Переяславської ради…

Утім, джерела ZN.UA стверджують: нині американці розглядають варіант, аби Україна й Росія підписали угоду про перемир’я, що займає проміжне місце між тимчасовим припиненням вогню та повноцінним мирним договором.

На відміну від угоди про припинення вогню, перемир’я — більш формалізована й деталізована угода: вона укладається на тривалий строк, фіксує лінії фронту, порядок відведення військ, правила поведінки сторін і механізми контролю, фактично заморожуючи військовий конфлікт. А на відміну від мирного договору, перемир’я не припиняє стану війни в юридичному сенсі й не вирішує корінних політичних і територіальних питань. Мирний договір, навпаки, остаточно завершує війну й визначає новий правовий режим відносин між сторонами.

Перемир’я (armistice) — це тривала, але все-таки тимчасова форма припинення бойових дій, яка може стати або сходинкою до миру, або засобом затягнути конфлікт.

Той варіант, який нині просувають американці, — не те, чого хочуть у Києві, де кажуть про припинення вогню, і не те, чого прагнуть у Москві, де бажають одразу підписати мирний договір на власних умовах. Але варіант із перемир’ям може стати компромісом, улаштувати і нас, і росіян. А Трампу принести таку бажану Нобелівську премію миру. Зрештою, можливо, договір про мир узагалі ніколи не буде підписано. Адже досі немає мирного договору, наприклад, між Південною та Північною Кореями, Японією та Росією — країнами, які десятиліття тому підписали угоди про перемир’я.

У світовій історії чимало прикладів, коли перемир’я ставало лише відстроченням нової війни. У розмові із ZN.UA ексміністр закордонних справ Вадим Пристайко неодноразово згадував, наприклад, Паризьку угоду про припинення війни та відновлення миру у В’єтнамі. Ворогуючі сторони неодноразово порушували підписані домовленості, оскільки механізм контролю над їх виконанням був недостатнім.

Щоб не повторювати чужих помилок, Україна має вимагати чіткого й жорсткого механізму контролю над припиненням вогню, що включає міжнародних спостерігачів. І автоматичної відповідальності за його порушення. Тільки тоді тимчасове перемир’я зможе стати міцним фундаментом майбутнього миру.