/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F7bf3eb24722b5bb38ac5ee5a189b2560.jpg)
"Україна зникає безвісти": Кремль задумав нову цинічну спецоперацію – розслідування
Військовий полон у сучасній війні проти України це більше, ніж просто позбавлення волі. Це багаторівневий інструмент впливу, яким російські спецслужби користуються не лише для фізичного знищення або психологічного зламу полонених, а і як складову інформаційно-психологічної війни проти суспільства. Особливо цинічною є практика, коли наших бійців утримують поза статусом полонених: Росія відмовляється визнавати їх у полоні, тим самим унеможливлюючи їхню офіційну верифікацію, а для української сторони ці люди залишаються в статусі зниклих безвісти. Тим часом самі полонені зазнають катувань, їх примушують до співпраці, знімають постановочні відео, які згодом публікуються в анонімних Telegram-каналах. Деякі полонені можуть погоджуватись на співпрацю, але в основному їх примушують силою. Через ті ж канали встановлюється контакт із родичами з метою психологічного тиску, вербування, шантажу. Усе це елементи добре продуманої ІПСО, що реалізується з особливою системністю. Російські спецслужби ведуть цю операцію цілеспрямовано, використовуючи інструменти цифрової комунікації, емоційні важелі болю і надії, створюючи викривлену реальність, де жертва беззахисна, а агресор ховається за екранами. Полон у цій війні це не лише фізичне обмеження, а й інструмент масового знеособлення, маніпуляції, дестабілізації суспільства.
До редакції 24 Каналу потрапили матеріали, що свідчать про проведення інформаційно-психологічної спецоперації російською військовою розвідкою, відомою як ГРУ. У цьому матеріалі ми розповімо про конкретний приклад впливу на українське суспільство через використання військовополонених, спроби вербування їхніх родичів, наслідки таких дій та способи, як убезпечити себе і своїх близьких від подібних маніпуляцій.
Від обіцянок до диверсій: вербування через рідних полонених
Використання військовополонених Росією давно вийшло за межі класичного уявлення про обмін як гуманітарну процедуру. Для російських спецслужб полонений це не просто об’єкт, а інструмент тиску: на українське суспільство, на рідних, на бойових побратимів.
Одним із найнебезпечніших механізмів є політика "невизнаних полонених". Частину наших захисників російська сторона свідомо не вносить до офіційних списків, заперечуючи сам факт їхнього утримання. Формально вони "зниклі безвісти". А насправді вони стають фігурами у цинічній грі: з ними працюють під тиском, змушують зніматися в постановочних відео, а їхніх родичів намагаються завербувати через маніпулятивні повідомлення.
Усе це частина багатоетапної інформаційно-психологічної операції – "Україна зникає безвісти". За даними джерел 24 Каналу, у рамках плану був знятий пропагандистський фільм у період із 20 вересня до 20 жовтня 2024 року за участю 35 військовополонених ЗСУ, стрічку запустили в масове розповсюдження вже 26 жовтня. Її головна мета деморалізація українського суспільства, дискредитація державних інституцій, зокрема військово-політичного керівництва, а також розпалювання недовіри між державою та родинами військовослужбовців.
Матеріали фільму поширюються через десятки платформ: відкритий доступ на Google Drive та Яндекс.Диск, масова розсилка в месенджери (WhatsApp, Viber, Telegram, TikTok), а також таргетоване розсилання відеофрагментів на абонентські номери українців, зокрема понад 400 номерів діючих військовослужбовців. Активно створюються короткі кліпи із навмисною маніпулятивною подачею: монтаж висловлювань президента України у зв’язці з розповідями полонених, вставки закликів до капітуляції, маніпулятивні цитати начебто від імені українських родичів.
Фото внутрішнього звіту щодо ІПСО / 24 Канал
Фото внутрішнього звіту щодо ІПСО / 24 Канал
Фільм та ролики просуваються через "TikTok"-акаунт, створений спеціально під кампанію, який вже зібрав сотні тисяч переглядів. Для підтримки активності обираються популярні коментарі українських користувачів із великою кількістю підписників, аби створити враження народної підтримки й достовірності. Особливу роль відіграє експлуатація образів родичів полонених: наприклад, організована історія з жінкою з Німеччини, яка нібито впізнала брата у фільмі, і вся родина на відеозв’язку дякує Росії за "людяне ставлення".
Фото внутрішнього звіту щодо ІПСО / 24 Канал
Ця кампанія є добре структурованим механізмом російської пропаганди, яка комбінує фейки, тиск на рідних, соціальні мережі й відвертий психологічний шантаж. Усі обіцянки, які супроводжують поширення фільму: можливість побачити рідного, шанс на повернення з полону, приватні домовленості – не мають під собою жодної реальної основи. Це маніпулятивна модель, де полонених свідомо не вносять до обмінних списків, а замість правових механізмів пропонують емоційний шантаж і фальшиві "виходи".
Реальність така, що існує декілька спосіб для того, аби з'ясувати статус полоненого: офіційні списки обміну, Міжнародний Червоний Хрест (який, на жаль, фактично самоусунувся), і російські пабліки – контрольовані майданчики ІПСО. Останні й використовуються як головний канал впливу, де будь-яка поява українського полоненого стає елементом вербування і його, і його близьких.
Росія дуже часто намагається приховати від української сторони факт перебування у полоні тих чи інших військовослужбовців. Інформацію про наших захисників та захисниць, які попали в неволю до агресора, офіційному Києву доводиться збирати по крупицях.
За словами речника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петра Яценка, Україна має спеціальну інформаційну систему для пошуку військових та цивільних, яких окупанти кинули за ґрати.
"Росія ніколи не надає офіційної інформації, не поширює чіткі дані полонених. Ми шукаємо, де саме утримують ту чи іншу людину, користуючись як базами різних відомств, так і даними, що отримуємо з різних джерел. Наприклад, багато можуть розповісти ті, хто вже звільнився з полону. Тому, коли ми вимагаємо віддати людину, а росіяни кажуть, що її у них немає, ми можемо розказати, в якій колонії чи тюрмі злочинці її утримують. Із номером казарми, поверху тощо."
Оскільки ж тема військовополонених є вкрай чутливою для України загалом та для родичів, росіяни постійно намагаються використати її для проведення інформаційних спецоперацій. За словами Яценка, представники Координаційного штабу регулярно спостерігають подібні кампанії з боку ворога.
Різноманітні ІПСО, метою яких є родичі полонених, тривають ще з початку вторгнення. У 2022 році росіяни намагалися спровокувати людей до якихось масових акцій протесту, розхитування внутрішньої ситуації в Україні. Зараз цей тренд змінився. Тепер окупанти використовують банальний шантаж: дають рідним бранців якісь обіцянки, від яких вкрай складно відмовитися, а згодом починають вимагати конкретних дій, наприклад палити автомобілі, стежити за стратегічними об’єктами тощо.
За словами речника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
Якщо людина має статус "зниклий безвісти", це означає, що вона перебуває в активному розшуку. Статус "зниклий безвісти" дійсний доти, поки не будуть знайдені надійні докази про перебування в полоні або збіг ДНК близьких родичів зі знайденим тілом.
Він зазначив, що ситуація за останні роки змінилася:
Якщо у 2022–2023 роках до третини тих, кого повертали з полону в кожному обміні, мали статус зниклих безвісти, то тепер цей відсоток значно зменшився. Так сталося тому, що ми провели величезну роботу і з’ясували дані про сотні наших військовослужбовців, яких утримує та приховує в ізоляції країна-агресор. Завдяки проведеній роботі у 2025 році дуже невеликий відсоток тих, хто повертається з полону, є особами зі статусом зниклих безвісти – близько половини відсотка. У більшості випадків про полонених вже є інформація. Родинам не потрібно проходити жодних додаткових процедур, оскільки всі, хто має статус "зниклий безвісти", автоматично включаються в пропозиції для обмінних процесів. Робота триває в кожному випадку. Це довгий і складний процес, але ми продовжуємо знаходити людей. Координаційний штаб за дорученням президента України, під керівництвом Кирила Буданова і за участі Головного управління розвідки, використовує всі доступні ресурси, включно з унікальною інформаційною системою, щоб встановити місце перебування людини, зібрати необхідні дані і почати переговори з опорою на вже наявну інформацію.
"Україна зникає безвісти" – це не гуманітарна ініціатива, а системна психологічна зброя, спрямована на те, щоб посіяти паніку, дискредитувати українське командування і підштовхнути людей до здачі або до відмови від служби.
Обміни полоненими не відбуваються не тому, що Україна не готова, а навпаки – саме Росія блокує процес, вилучаючи частину осіб з офіційних списків. Водночас з'являються "посередники" й обіцянки нібито домовленостей для подальшого обміну. Українських родичів заманюють у пастки співчуття й фальшивої надії, змушуючи вступати в прямий контакт зі спецслужбами Росії, що надалі призводить до виконання ними завдань. На стадії вербування звучить простий посил: "Ти зроби – і ми його подамо на обмін". Але насправді головний меседж інший: щойно ти виконаєш хоча б одне завдання, твого рідного чи знайомого не подадуть на обмін, доки не виконаєш ще одне, і ще. Якщо ж людина після того, як зрозуміла, що щось зробила не так, намагається відмовитися, їй починають погрожувати знущаннями з полоненого або тим, що "здадуть" її українським спецслужбам, адже вона допомагала ворогу. Так людина опиняється на гачку – близький залишається в полоні, а від неї вимагають дедалі більше. Російські спецслужби змушують виконувати завдання: збирати інформацію про пересування техніки, розміщення СОУ, об’єктів військово-промислового комплексу або навіть готувати диверсії.
Якщо ж рідні не погоджуються на це, їм пропонують "легші" варіанти, наприклад поширювати пропагандистські ролики та інші матеріали ІПСО. На перший погляд, це може здатися не протиправним, і люди погоджуються "заради допомоги" полоненому, але фактично стають частиною системи тиску й маніпуляцій.
Завдання щодо поширення ІПСО від полоненого за вказівкою ГРУ: дивіться відео
Завдання щодо поширення ІПСО від полоненого за вказівкою ГРУ: дивіться відео
Ще одним із важелів тиску на особу є в цілому життя полоненого. Будь-яке завдання можна змусити виконати через погрозу вбивства рідної людини.
Приклад погроз родичам полоненого з боку ГРУ / 24 Канал
"Усе залежить від тебе": реальні історії як ГРУ Росії використовує родичів полонених українців у спецопераціях
Тамара та Христина (імена змінені) ніколи не були знайомі між собою. Але обидві стали жертвами однієї з найцинічніших форм гібридної війни Росії – психологічної операції із залученням родичів українських військовополонених. Через чат, телефон, обіцянки та шантаж їх намагалися зробити частиною диверсійної роботи, прикриваючись любов'ю до близьких.
Тамара спілкувалась із чоловіком, який перебував у полоні.
Але його голос – це вже не він. Під диктовку офіцера ГРУ, він передавав меседжі, розроблені для тиску. Вперше начебто все щиро: слова підтримки, обіцянки зустрічі. Та швидко риторика змінюється.
"Не переживай, нічого ніде не прилетить", "То просто сфотографуй і все", "Там нічого, ніяка ракета не прилетить, не бійся", "Можеш зразу скинути і потім видалити" – наш полонений спонукає до протиправних дій близьких йому осіб. І все це за вказівкою російських спецслужб.
Тиск на близьку особу з боку полоненого за інструкцією ГРУ: дивіться відео
Тамара відчувала: щось не так. Але страх, провина і надія – сильні важелі. У той самий час Христина, сестра військового, отримала інший тип завдання. Її брат у полоні, але спілкується з нею через акаунт, контрольований ГРУ. Повідомлення надсилає він сам, але під тиском, за інструкцією російського офіцера. Це не викрадений профіль і не фейковий аккаунт. Це живий полонений, який мусить писати своїй сестрі за наказом, спонукати її до дій, які є злочинами проти національної безпеки України. Це стимулюється обіцянками про те, що в разі виконання завдання її близькій людині покращать умови утримання або пришвидшать її обмін.
Розмова завербованої українки зі співробітником ГРУ щодо побоїв: дивіться відео
Російські офіцери не гребують нічим: ані брехнею, ані моральним знищенням, ані вербуванням українських жінок, які втратили все – крім віри, що їхній брат чи чоловік ще живий і зможе повернутись додому. Під виглядом турботи й допомоги, російські спецслужби змушують українських жінок брати участь у фотофіксації техніки, об'єктів інфраструктури, поширенні матеріалів ІПСО, а в окремих випадках – спонукають до диверсій, підпалів і передачі координат.
Інструкція до завдання від співробітника ГРУ: дивіться відео
Доповнення до завдання і коментарі нашого полоненого: дивіться відео
Це історії не про зраду. Це про складні моральні пастки, в які потрапляють ті, хто просто хоче повернути додому рідну людину. У ситуації, коли держава далеко, а ворог у чаті, психологічний тиск стає ефективнішою зброєю, ніж ракети. Україні потрібна не лише системна робота з обміну, а й механізми захисту родичів полонених від таких спецоперацій. Бо ворог працює не лише на передовій, він уже в особистих листуваннях, у голосових повідомленнях, у кожному "я тебе люблю", сказаному з-за ґрат за чужою вказівкою.
Розкриття маніпулятивної мети: як через любов і страх зламати довіру до держави?
Головна мета таких операцій не лише здобути інформацію чи залучити цивільних до співпраці. Російська військова розвідка діє набагато глибше: вона формує системну недовіру до української влади, деморалізує суспільство і перетворює особисту трагедію кожної родини на зброю проти держави.
Розмова з полоненим чи то через акаунт у месенджері, чи голосом у відео відбувається за чітко продуманим сценарієм. Родичу або близькому транслюється ключова теза: "Все залежить лише від тебе. Влада нічого не робить". Це підживлюється емоційним напруженням, страхом втрати, ефектом фальшивої надії. Паралельно ця комунікація, буцімто приватна, виноситься у публічний простір. Фрагменти листувань, відео, звернень, анонімні свідчення – все зливається в Telegram-канали, TikTok, YouTube, а далі підхоплюється псевдомедійними "волонтерами" або ботами.
Інструкція від співробітника ГРУ на випадок обшуку у свого агента: дивіться відео
Так формується викривлене інформаційне тло: однією рукою Росія блокує обміни полоненими, іншою вкидає наратив про те, що "ніхто їх не повертає", "влада покинула своїх", "єдиний вихід домовитись із ворогом". У коментарях під роликами полонених розгортається хвиля співчуття, яку поступово підміняють заклики до "капітуляції", "тиску на президента", "акцій під Банковою". Кожна емоція контрольована, кожен заклик це частина гри.
Особливо цинічною є експлуатація образу звичайної людини, яка "сама знайшла брата", "сама вийшла на контакт із росіянами" і "сама домоглася відео чи дзвінка". Ці історії зрежисовані й навмисно вкинуті у суспільство, аби посилити тиск на родичів інших полонених і викликати почуття вини: мовляв, "якщо ти ще не зв’язався з ворогом, ти просто не стараєшся". Все це додатково приправляється іншими інфоприводами та "вкидами" з боку російських спецслужб.
Одна фраза про польську мову у школі дитини полоненого в "приватній" розмові, зацікавила ГРУшника і той випитував додаткові відомості, що, найімовірніше, лягли в основу чергової інформаційної операції.
Приклад здобування інформації для майбутніх ІПСО: дивіться відео
Приклад здобування інформації для майбутніх ІПСО: дивіться відео
Потім викривлена інформація використовується як для внутрішньої аудиторії в Росії, так і для українців. Водночас офіційні канали мовчать не тому, що їм "немає чого сказати", а тому, що будь-яка спроба спростувати чи відповісти лише посилить інформаційну хвилю. Росіяни цим користуються: на фоні мовчання офіційних структур голос ворога звучить гучніше, емоційніше і для багатьох переконливіше. Як результат – дії на користь ворога та зламані долі людей.
Так спецслужби Росії будують багаторівневу пастку: родичів змушують сумніватися у власній державі, полонених погоджуватися на співпрацю, суспільство тиснути на керівництво, а обміни і далі блокуються. Це замкнене коло, в якому кожна емоція українця використовується проти нього ж.
Раціональність як щит: чому критичне мислення – найкраща відповідь на інформаційну агресію
Коли війна переходить у площину емоцій, головна зброя оборони – це тверезість. Українське суспільство сьогодні має бути не лише сміливим, а й критичним. ІПСО, побудовані на переживаннях, болю й надії, працюють лише там, де зникає довіра до процедур, фактів і відповідальних інституцій. Ворог цим користується, але саме ми визначаємо межі впливу.
У ситуації цілеспрямованої маніпуляції особливо небезпечна участь у поширенні непідтверджених "історій порятунку", спробах прямого "вирішення" через приватні контакти чи залучення до "ініціатив", що не мають офіційної підтримки. Емоційне втягування в гру, де від імені полонених озвучують меседжі спецслужб, це пастка. Погоджуючись на неї, ми несвідомо легітимізуємо наративи ворога.
Щоб не попастися на гачок воєнних злочинців, рідним полонених вкрай важливо не приховувати факт виходу на них російських спецслужбістів. В Україні є громадські організації родин полонених, СБУ, Національне інформаційне бюро, Координаційний штаб.
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими:
Номер для дзвінків з України 0 800 300 529 (безплатно).
Для дзвінків з-за кордону 044 390 43 90 (за тарифами оператора).
Об'єднаний центр з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при СБУ:
Контактна інформація: +38(044)321-11-21 +38(098)321-11-21.
Аккаунти у найпопулярніших месенджерах за номером: Viber, WhatsApp, Telegram +38(067)650-83-32.
Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб:
Гаряча лінія 1648 (цілодобово).
+38(044)287-81-65 (дзвінки з-за кордону).
info@nib.gov.ua
У будь-якій із цих структур можуть підказати, як правильно діяти, аби у такій ситуації не допомогти ворогу.
Ми знаємо, що членам родин військовополонених часто дзвонять то росіяни, то шахраї, які можуть і прямо погрожувати, і надавати купу обіцянок щодо швидкого обміну, покращення умов полону. Метою шахраїв є витягування грошей, а росіян – залучити людину до диверсійної діяльності. Хочу сказати всім: не бійтеся зв'язуватись із нами, розказувати про підозрілі дзвінки та спілкування з офіційними органами,
– речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.
Міжнародна спільнота не може залишатись осторонь. Україна повинна вимагати чіткого контролю з боку ООН та МКЧХ щодо забезпечення прав усіх утримуваних осіб. Але водночас кожен громадянин має стати бар’єром на шляху ворожої пропаганди: не ділитися емоційними "вкидами", не вестись на спокусу "легких рішень", не дозволяти болю затьмарювати розум. Це не означає відмову від співчуття, це означає захист. Захист тих, хто в полоні, і тих, хто на волі. Бо саме критичне мислення основа стійкості. Емоції сильні, але вони мають слугувати правді, а не сценаріям ворога.