Український наступ на російську інфраструктуру: три напрямки ударів та їх наслідки

З початку року Україна завдала щонайменше 96 успішних дронових ударів по російській інфраструктурі. Чверть із них припали на січень 2025 року, потім інтенсивність атак різко знизилася, проте з початку липня до 7 вересня відбулося 43 успішних удари.

Різке зростання їхньої інтенсивності та результативності дозволяє говорити про специфічний “інфраструктурний” наступ України, або про виникнення “інфраструктурного” фронту у війні, зазначає аналітичний проєкт RE:RUSSIA.

Українські удари зосереджені на трьох типах цілей. Перший – нафтопереробка. З початку року відомо про 37 результативних ударів українських дронів по 16 нафтопереробних заводах. Другий напрямок – транспортування нафти, а також інфраструктура залізничного та авіаційного транспорту.

З початку року завдано щонайменше 20 дронових ударів по інфраструктурі транспортування та зберігання нафти, шість ударів по залізничній інфраструктурі, а загроза аеропортам призвела до більш ніж 500 випадків їхнього тимчасового закриття. Протягом липня щонайменше двічі ці закриття набували форми транспортного колапсу. Нарешті, третій напрямок – підприємства військово-промислового комплексу. По них було завдано щонайменше 33 удари з початку року.

Головними особливостями і головними новаціями “інфраструктурного” наступу стали розширення його географічного охоплення і тактика багаторазових ударів, яка не дає змоги повністю відновити роботу підприємств. Так, Рязанський НПЗ атакували шість разів, Волгоградський і Сизранський – по чотири рази, нафтопровід “Дружба” – вісім разів, а КБ приладобудування ім. Шипунова – вісім разів, а КБ приладобудування ім. Шипунова – шість разів. Шипунова – тричі.

Достовірно оцінити масштаб збитків досить складно. Російська влада не тільки його не розкриває, але й прагне приховати і применшити втрати. Очевидно, що найбільш значним і резонансним став збиток, нанесений російській нафтопереробці. З соціального погляду, аеропортові колапси в розпал відпускного сезону виявилися не менш значущими: занепокоєння ними висловили 76% респондентів липневого соцопитування. Непрямим наслідком “інфраструктурного” наступу стали й повсюдні шатдауни інтернету та мобільного зв’язку, що також перетворилися цього літа на масове явище (ними також стурбовані понад 70% опитаних).

Системний виклик “інфраструктурного” наступу полягає в тому, що поки не існує ефективних методів протидії. Специфіка дронової війни полягає в тому, що традиційні засоби захисту за допомогою систем ППО в рази перевершують за вартістю ціну арсеналу атаки. Питання полягає в тому, чи вдасться українській стороні зберегти досягнутий у серпні рівень інтенсивності та ефективності ударів (28 уражених об’єктів за місяць). Перші вісім днів вересня були ознаменовані шістьма ударами, тобто поки що відповідають серпневій динаміці.

Український наступ на російську інфраструктуру: загальна характеристика і таймінг

Наступ російської армії влітку 2025 року поки що не призвів ані до обвалу українського фронту, ані до захоплення ключових міст на північному сході Донбасу. На тлі позиційних боїв і смертоносних, але вже звичних російських повітряних ударів по українських містах ледь не головним сюжетом кінця літа стала хвиля дронових атак України по російській нафтовій, транспортній і промисловій інфраструктурі. Хоча такі удари українська армія завдавала і раніше, у 2025 році і особливо в останні два місяці вони перетворилися на системний фактор російсько-української війни і обернулися реальними проблемами і для російської економіки, і для мільйонів росіян.

Загалом з початку року Україна завдала щонайменше 96 успішних ударів по російській промисловій і транспортній інфраструктурі (станом на 7 вересня). Зокрема 37 – по 16 нафтопереробних заводах, 20 – по об’єктах транспортування і зберігання нафти і нафтопродуктів, 6 – по транспортній інфраструктурі (не враховуючи численні атаки, що спричиняли зупинку роботи аеропортів) і щонайменше 33 – по промисловим підприємствам (див. таблиці зі списками ударів у Додатку).

На графіку 1 добре видно таймінг цих атак і розподіл за типами цілей. 23 удари припали на січень, при цьому вони завдавалися по цілях усіх трьох основних типів – по об’єктах переробки, транспортування і зберігання нафти та по промислових підприємствах. Потім інтенсивність ударів різко знизилася. Проте за перші три місяці року ЗСУ 20 разів вражали російські нафтопереробні заводи (НПЗ).

Однак, як повідомляла The Financial Times, наприкінці березня американська влада попросила Київ припинити удари по російській нафтовій інфраструктурі через побоювання дестабілізації світового ринку нафти (насправді – у зв’язку з підготовкою американо-ізраїльської операції проти Ірану). У квітні удари не завдавалися зовсім (за винятком удару по Рязанському НПЗ 29 квітня), а в травні-червні завдавалися майже виключно по промисловим підприємствам. З липня починає наростати нова хвиля атак (11 ударів за місяць), яка досягла піку в серпні.

Якщо враховувати також перший тиждень вересня, то з початку липня Київ завдав 43 успішних удари по російській інфраструктурі – це майже половина (45%) від загального числа ударів з початку року. Інтенсифікація ударів за останні два місяці, вочевидь, пов’язана з призначенням Роберта Бровді, “Мадяра”, головою Сил безпілотних систем України, яке відбулося 5 червня. А їхній масштаб дозволяє говорити про формування нового специфічного “інфраструктурного” фронту в російсько-українській війні.

1. Українські удари по російській промисловій і транспортній інфраструктурі, 2025 рік

Головними новаціями нинішнього етапу війни на “інфраструктурному” фронті стали як її територіальний розмах, так і тактика багаторазових ударів по одних і тих самих об’єктах, що не дає змоги їм повністю відновитися. Від українських дронів найчастіше страждали НПЗ Самарської області та Краснодарського краю (по вісім атак), Рязанської області (6), а також Волгоградської області (4).

Рязанський НПЗ метою успішних ударів ставав уже шість разів, Волгоградський і Сизранський – по чотири рази, Ільський, Саратовський і Афипський – по три, а Куйбишевський, Новокуйбишевський і Новошахтинський – по два. Вісім разів об’єктами ударів ставала інфраструктура трубопроводу “Дружба”. Серед промислових об’єктів удари двічі завдавалися по “Алексинському” і “Невинномиському” хімкомбінатам і “тричі” – по “КБ приладобудування ім. Шипунова”. Шипунова.

Три напрямки ударів

Загалом з початку року Україна успішно атакувала російські НПЗ 37 разів (з них 16 припали на останні два місяці). Це найголовніший напрямок ударів, який привернув до себе найбільше уваги коментаторів і ЗМІ.

Рязанський НПЗ потужністю 17-18 млн т нафти на рік (6,9% всієї російської нафтопереробки) – найбільша ціль ЗСУ, яку їм вдається вражати регулярно. Із шести успішних атак на завод щонайменше дві призвели до припинення його роботи: 26 січня і 2 серпня. В останньому випадку дрони вдарили по установках АВТ-3 і АВТ-4, в результаті чого потужність підприємства скоротилася вдвічі, повідомляв Reuters.

5 вересня удар завдано по установці первинної переробки нафти АВТ-6 потужністю приблизно 6 млн т/рік. На другому місці за кількістю прильотів – інший великий НПЗ, у Волгограді (15 млн т/рік, 5,8% російської нафтопереробки). Цього року дрони влучали в нього чотири рази: внаслідок останнього з цих ударів, 14 серпня, було пошкоджено два трубопроводи і установку первинної переробки нафти, а завод призупинив роботу, повідомляв в іншому матеріалі Reuters.

Найбільших збитків від одного українського удару зазнав, імовірно, Новошахтинський НПЗ у Ростовській області потужністю 5 млн т/рік (1,9% російської нафтопереробки), на якому внаслідок атаки 20 серпня було знищено шість резервуарів і частково пошкоджено ще два. Пожежу на заводі загасили лише на шостий день, писало українське інформагентство УНІАН з посиланням на дані супутникових знімків.

Влітку найбільше постраждали три НПЗ у Самарській області (Сизранський, Новокуйбишевський і Куйбишевський, сумарний обсяг виробництва яких сягає 25,2 млн т/рік, або 9,5% переробки) – їх вражали п’ять разів. Найсерйознішої шкоди з них зазнав, імовірно, Сизранський НПЗ, у якого внаслідок атаки 24 серпня було пошкоджено установку первинної переробки нафти АВТ-6, установку вторинної переробки нафти Л-35-6 і насосну станцію, зазначає видання ASTRA.

Утім, надійної інформації про масштаб пошкоджень немає – російська влада приховує її і прагне применшити. Так, хоча влітку українські дрони регулярно вражали в Краснодарському краї Ільський, Афіпський і Краснодарський НПЗ (до 16,6 млн тонн на рік, або 6,4% загального нафтоперероблення), завдані їм збитки невідомі, а також жоден із заводів, судячи з доступної інформації, роботу не призупиняв.

Друга група цілей українських ударів – інфраструктура транспортування і зберігання нафти. У відкритих джерелах є відомості про 20 успішних ударів на цьому напрямку. У січні у ЗСУ користувалися популярністю російські нафтобази, по них було завдано сім ударів.

Однак потім військові зосередили свою увагу на складніших об’єктах. Так, вузли трубопроводу “Дружба” в Брянській області були атаковані цього року (як уже згадувалося) вісім разів, при цьому за серпень було тричі успішно вражено нафтоперекачувальну станцію “Дружби” “Унеча”, що щонайменше у двох випадках (12-13 серпня та 21 серпня) призвело до припинення постачання російської нафти до Угорщини та Словаччини.

Експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Сергій Вакуленко наголошує на вразливості та важливості “Унечі” для російського нафтового експорту: з одного боку, вона розташована на відстані лише 47 км від кордону з Україною, з іншого – тут трубопровід розгалужується на південну (у бік Угорщини та Словаччини) і північну (у бік Білорусі, Німеччини та Усть-Луги) гілки.

Ще однією знаковою подією літньої української дронової кампанії став удар по терміналу “Новатек” 24 серпня в географічно віддаленому від України порту Усть-Луга в Ленінградській області. У результаті було уражено установку фракціонування і перевалки газового конденсату, і у вересні порт може втратити до половини експортних потужностей, пише Reuters.

До цього ж “транспортного” напрямку ударів ми відносимо і атаки проти інфраструктури залізничного транспорту. За словами полковника ЗСУ в запасі Романа Свитана, вони покликані “знищити логістичні ланцюжки, особливо в тилах на глибині до 500 км”. Але поки що розмах цих ударів виглядає досить скромним.

У липні та серпні ЗСУ вразили шість залізничних об’єктів, зокрема два на території Росії (у Ростовській і Воронезькій областях), інші – на окупованих територіях. У чотирьох випадках це призвело до порушення залізничного сполучення – після ударів по станції Ліски у Воронезькій області (17 серпня), станціях Джанкой (21 серпня) і Урожайне (21 серпня), а також по станціях Джанкой (21 серпня); серпня) і “Урожайна” (26 серпня) в Криму, а також після знищення 19 серпня складу з цистернами з ПММ на перегоні між станціями “Урожайна” і “Токмак” у Запоріжжі. Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко, коментуючи останню атаку, написав, що “російського залізничного сполучення через окуповане Запоріжжя більше немає”.

Крім цього, нальоти дронів завдали значної шкоди російському авіаційному сполученню. За даними “Медузи” станом на 22 липня, з початку 2025 року обмеження на вильоти з російських аеропортів вводилися щонайменше 469 разів і зачіпали 43 аеропорти (за весь 2024 рік було лише 100 закриттів, які охопили 26 аеропортів). За підрахунками Re:Russia, що доповнюють підрахунки “Медузи”, в останній тиждень липня (після 22-го числа) аеропорти закривалися 24 рази, протягом серпня – 130 разів, а в перший тиждень вересня – ще 17. Разом 171 випадок за останні півтора місяця.

Нарешті, третім напрямком стали удари по промислових об’єктах, насамперед по підприємствах військово-промислового комплексу. Зібрати достовірні дані про кількість таких атак ще складніше. Російська влада, як уже згадувалося, намагається приховувати відомості про успішні українські удари. Щодо нафтових і залізничних об’єктів це зробити важче, військово-промислові підприємства, навпаки, часто є режимними або розташовані в закритих зонах, що полегшує збереження завіси невідомості над “ударами” і вибухами, які чутно звідти.

Так, наприклад, у ніч на 5 вересня (коли було успішно атаковано вшосте Рязанський НПЗ) вибухи чути було також у районі Єльця (Липецька область). Там розташовується ПАТ “Енергія”, вже атаковане українськими силами в травні. Відомостей про те, чи була нинішня атака успішною і чи призупинило роботу підприємство, немає.

Загалом нам вдалося зібрати відомості про 33 українські удари по російських промислових підприємствах з початку року. Основними цілями атак ставали хімічні виробництва, підприємства зі збирання мікроелектроніки, а також місця виробництва і зберігання дронів (див. відповідну таблицю з переліком підприємств у Додатку).

Наслідки: нафтопереробка і паливний ринок.

Скільки-небудь коректно оцінити загальний масштаб шкоди від дій України на новому “інфраструктурному” фронті неможливо. Можна охарактеризувати лише основні чинники наслідків. При цьому найбільшу кількість коментарів і суперечок викликали наслідки ударів по нафтопереробній і нафтотранспортній інфраструктурі.

Росстат не публікує дані про обсяги нафтопереробки в Росії з весни 2024 року, проте їх загальна оцінка за 2024 рік – 266 млн т. За оцінкою Reuters, в серпні середній рівень простою первинних нафтопереробних потужностей склав 6,4 млн т. Це понад 20% загального обсягу. Втім, частина потужностей простоює через планові ремонтні роботи (вони традиційно відбуваються в цю пору року) та інші причини. Крім того, випуск у підсумку скоротився не так значно – за даними Reuters, лише на 5% від звичайного рівня, за даними джерел “Коммерсанта” – на 10%.

Проте в серпні ситуація на паливному ринку наближалася до кризової. Це, однак, стало результатом накладення двох чинників – традиційної напруженості на ринку палива в Росії в цей період і українських атак. Наприкінці кожного літа сезон максимального споживання на початку жнив, що збігається з плановими ремонтами на нафтопереробці, спричиняє стрибки цін і іноді – дефіцит на ринку. Щоб уникнути дефіциту, влада вже кілька разів вводила ембарго на вивезення нафтопродуктів. Цього року воно також було запроваджено – спочатку до 31 серпня, а потім – до кінця вересня для виробників та до кінця жовтня – для всіх інших.

Формально літній стрибок цін у 2025 році був навіть меншим, ніж у попередні два роки (див. графік 2). Однак у річному вираженні картина виглядає інакше. У серпні 2023 року ціна бензину зросла на 9,7% до серпня 2022 року, у серпні 2024 року річний приріст становив 5,8%, а в серпні 2025 року – 9,5%.

Як видно на графіку 3, ціни на бензин цього року, на відміну від попередніх, помітно зростали протягом усього осінньо-весняного періоду. При цьому зміцнення рубля мало сприяти стабілізації цін (при зміцненні рубля доларова ціна проданого на внутрішньому ринку бензину зростає навіть без зростання рублевої ціни). Судячи з усього, зростання цін визначалося загальним високим інфляційним фоном і, цілком імовірно, додатковими витратами, яких зазнали нафтопереробники внаслідок як минулорічних дронових атак, так і хвилі атак у січні-квітні.

2. зміни роздрібних цін на бензин, місяць до місяця, %

3. Динаміка роздрібних цін на бензин, січень 2022 року = 100%

Однак роздрібні ціни на бензин – загалом, не найкращий показник ринкової кон’юнктури в Росії: уже багато років уряд і нафтопереробні підприємства демпфірують літні бензинові кризи за допомогою спеціального механізму (його будову детально розбирав нещодавно Сергій Вакуленко). У оптових цін (виробники зобов’язані продавати на біржі не менше 15% від обсягу виробленого бензину) динаміка більш різка.

2 вересня середня ціна тонни Аі-95 під час торгів на Санкт -Петербурзькій міжнародній товарно-сировинній біржі становила 80,9 тис. рублів – це більш ніж на 17% більше, ніж 1 липня. Однак, як і за радянських часів, за умов регулювання цін (нехай і часткового) найважливішим показником реальної ринкової ситуації та зазору між фактичними та ринковими цінами є дефіцит. Наприкінці серпня в десятці регіонів – зокрема, в Примор’ї, Алтайському краї, Криму,фіксувалася фізична нестача бензину на АЗС.

Підсумки бензинової кризи сьогодні підбивати ще рано. Терміни поставок палива незалежним продавцям (які не входять до вертикально-інтегрованих паливних компаній) становить від 30 до 45 днів. Співрозмовники “Комерсанта” на паливному ринку пояснили газеті, що перебої з паливом на роздрібному ринку в Сибіру можуть розпочатися якраз у вересні, коли його брак відчуватимуть незалежні постачальники.

Втім, уряд також стурбований цим питанням, про що свідчить проведена паливним віце-прем’єром Олександром Новаком нарада з нафтовиками 25 серпня. За словами джерел “Інтерфаксу”, там обговорювали можливість наситити ринок бензином з резервів, які компанії формують на випадок подібних криз. Втім, цього року резерви виявилися низькими через високі кредитні ставки, уточнюють джерела “Коммерсанта”.

Поки говорити про те, що українські повітряні атаки здатні викликати повноцінну кризу на паливному ринку, рано. Водночас їхній ефект, судячи з усього, накопичується, і якщо інтенсивність атак найближчим часом не знизиться, то, найімовірніше, ми, найімовірніше, побачимо напругу на ринку далеко за рамками традиційної кризи, яка не спадає, і, найімовірніше, ми побачимо, як не спадаюча напруга на  ринку далеко за рамками традиційного кризового періоду з липня по вересень, а ціни цьогоріч, як і минулого року, ймовірно, продовжать зростання в непіковий осінньо-зимовий період: паливні компанії компенсуватимуть втрати, розмазуючи зростання цін по року. Так чи інакше, українські удари по бензиновій інфраструктурі стали соціальним чинником: населення схильне зараховувати на їхній рахунок проблеми з паливом навіть більшою мірою, ніж це є насправді.

Наслідки: системний виклик і відлуння шатдаунів

Ще одним соціальним чинником цього літа стали шатдауни аеропоротів, також пов’язані з українськими повітряними атаками. Справжній колапс цивільного авіасполучення мав місце 5 і 6 липня внаслідок масового нальоту дронів, який призвів до паралічу трьох великих аеропортів у європейській частині Росії – Шереметьєво, Пулково і Стригіно (Нижній Новгород). У підсумку було скасовано кілька сотень рейсів і перенесено близько 2 тис. За оцінками опитаних “Комерсантом” експертів, втрати російських авіакомпаній унаслідок порушення авіасполучення тільки в ці два дні можуть становити 20 млрд рублів. За даними Мінтрансу, з 19 по 22 липня в аеропортах Москви і Санкт-Петербурга знову було скасовано 517 рейсів, на яких повинні були летіти 75 тис. пасажирів.

Аеропортові колапси в липні – в самий розпал відпускного сезону – мали колосальний резонанс у масовій громадській думці. 76% респондентів липневого опитування “Левада-центру” (проводиться в останній тиждень місяця) заявили, що їх турбують закриття аеропортів і затримки рейсів, пов’язані з атаками українських дронів.

На сьогодні головне питання полягає в тому, чи відбудеться після серпневого наступу на російську інфраструктуру спад активності повітряних ударів, як це сталося в першій половині року, або ж серпнева інтенсивність стане новою нормою (за перші вісім днів вересня було здійснено шість успішних ударів, що відповідає динаміці початку серпня). В останньому випадку можна буде говорити, що новий “інфраструктурний” фронт став джерелом значної економічної та соціальної шкоди.

Системна проблема на сьогоднішній момент полягає в тому, що ефективного способу боротьби з подібними атаками не існує. Справа насамперед, як ми вже писали, в економічній асиметрії дронової війни: традиційні засоби захисту за допомогою систем ППО в рази перевершують за вартістю арсенал атаки. Наростити засоби ППО в достатньому обсязі просто неможливо.

Найімовірніше, російська влада поки що робить ставку на глушіння інтернету і сигналу GPS, щоб ускладнити управління дронами. Це, однак, породжує самостійну інфраструктурну проблему – масові шатдауни мобільного, рідше – стаціонарного інтернету і навіть мобільного зв’язку, які стали ще однією найважливішою прикметою російського життя цього літа. При тому що перебої в окремих областях, схильних до українських атак, спостерігалися вже давно, масове поширення цієї практики почалося в травні у зв’язку зі святкуванням перемоги;

У травні проєкт “На зв’язку” нарахував щонайменше 69 локальних шатдаунів (проєкт збирає повідомлення про перебої від користувачів і з відкритих джерел), але їх кількість зросла на порядок – до 662, а географія поширилася далеко за межі України; у червні їхня кількість зросла на порядок – до 662, а географія поширилася далеко за межі зон прильотів українських дронів. У липні кількість шатдаунів, за підрахунками проєкту, збільшилася ще в кілька разів – до 2099.

Хоча підсумкових даних за серпень проєкт поки не навів, щоденна серпнева динаміка близька до липневої: у середньому повідомлення про шатдауни надходять щодня з 65 регіонів країни, зокрема з Сибіру, Далекого Сходу і Камчатки. Деякі регіони залишалися без мобільного інтернету на кілька днів, а в деяких районах – упродовж двох місяців (наприклад, у районі скупчення оборонних підприємств у Нижегородській області).

Однак географію і частоту відключень неможливо пояснити поточними інтересами безпеки. Найімовірніше, йдеться про впровадження і тестування технологій мережевої сегментації, що дає змогу під час блокування зберігати доступ до ресурсів із заздалегідь складеного “білого списку”, який уже розроблено Міністерством цифрового розвитку. Утім, білий список не вирішить проблем із GPS.

Так чи інакше, практика масових шатдаунів стала ще одним інфраструктурним наслідком розширення “інфраструктурного” фронту російсько-української війни, яка суттєво змінила життя росіян цього літа. Згідно з серпневим опитуванням “Левада-центру”, 71% респондентів стикалися з вимкненнями мобільного інтернету (серед молодших вікових категорій, 18-39 років, – 81%). 53% заявили, що ці складнощі вплинули на їхнє життя (серед наймолодших – 18-24 роки – 67%). Таким чином, інтенсифікація дронової війни на “інфраструктурному” фронті призвела до того, що наслідки війни досягли більшості росіян на рівні повсякденного побуту.

Додаток

Українські удари по російських НПЗ, 2025 рік

Українські удари по російських промислових об’єктах, 2025 рік

Українські удари по російській інфраструктурі транспортування і зберігання нафти, 2025

Українські удари по російській залізничній інфраструктурі, 2025 рік

Джерело: RE:RUSSIA