Анна Бабінець: Я не вважаю, що ШІ — це якесь зло, але ми працюємо без нього. Бо потім у суди доведеться ходити нам

Припинення американського фінансування вплинуло на весь ринок українських незалежних медіа. Влітку «Детектор медіа» публікував серію матеріалів про регіональні редакції та організації, які надають їм підтримку (першу частину огляду читайте тут, другу — тут, третю — тут). Тепер розповідаємо, як українські центри журналістських розслідувань адаптувалися до нових реалій: як припинення американської допомоги вплинуло на команди, контент, чи з’явилися нові джерела монетизації. У першому матеріалі циклу — історія «Слідства. Інфо».

Керівниця агенції Анна Бабінець розказала «Детектор медіа», як вдалось втримати команду, знайти нове фінансування, а також чи можуть проєкти журналістських розслідувань вижити без донорської підтримки.

— Анно, як вплинуло на роботу «Слідства. Інфо» припинення фінансування з США?

— Коли в лютому 2025 року стало відомо про те, що заморожується фінансування від американських донорських організацій, «Слідство. Інфо» досить сильно постраждало. Тому що на той момент понад 80% нашого бюджету складалося саме з американських грошей. Ми були у досить скрутному становищі. Зупинили роботу з оновлення сайту, оцінювали наші можливості закінчити фільм про вбивство Вікторії Рощиної в російському полоні, який на той час був в роботі. Далі ми, звісно, почали швидко шукати інше фінансування. Скоротили витрати, зменшили кількість відряджень, виробляли менше контенту. Але вже влітку вдалося залучити європейських донорів та іноземні приватні фонди.

— З яких країн?

— Північна Європа. У нас зараз є гранти з Данії, Швеції, Норвегії. Дехто надавав короткотермінову підтримку для проєктів розслідувань. Потім деякі американські донори розморозили свої кошти і якусь частину фінансування ми від них отримали. Зараз у нас є довготермінові гранти, ми відновили наші потужності, маємо оновлений план розвитку.

— Чи є для журналістів-розслідувачів в Україні інші можливості монетизації, крім грантового фінансування?

— Ми монетизуємо контент на ютубі й інших платформах. Це дуже зрозуміла схема: ми зробили продукт, який подивилися сотні тисяч людей — і ютуб нам нарахував монетизацію. Таким чином ми отримуємо додаткові кошти, які можемо вкласти у роботу.

— Як багато можна заробити в ютубі на розслідуваннях?

— Колись ми купили за ці кошти камеру. Можна покрити витрати на оренду офісу, можна виплатити одну-дві зарплати в колективі цими коштами. Якщо, звісно, мати стабільні перегляди. Це чисті, чесно зароблені гроші, які ми отримали за свою журналістську діяльність.

Інший спосіб монетизації — донати. Але під час повномасштабки це неоднозначне питання. До вторгнення ми активно розробляли кампанії для розвитку спільноти. Ця робота тривала кілька років. Аудиторія, яка дивиться і фінансує продукт, завжди виступатиме в підтримку медіа. Це той шлях, на який варто спрямовувати зусилля. Під час війни ми цю роботу призупинили, але, звісно, ми відновили збір після ситуації з USAID. І завдяки цим коштам доробили розслідування про Вікторію Рощину. Стрічка фінансувалася коштом фонду «Відродження» та «Інтерньюз», але частина фінансування (від «Інтерньюзу») припинилася — і зрештою завершити її вдалося завдяки пожертвам, донатам від аудиторії. Ми не могли залишити цю роботу, бо вона була для нас суперважливою.

Є більш комерційні способи отримання грошей. Це залучення рекламодавців і продаж контенту. Але комерційні медіа можуть засвідчити, що рекламний ринок зараз ледь виживає. Рекламодавців небагато. До того ж ми робимо для них не дуже комфортний контент: пов’язаний з війною, корупцією тощо. Ті, хто рекламує зубну пасту чи брендовий одяг, не хочуть таких негативних асоціацій, які викликають розслідування. До того ж наші матеріали можуть торкатися певних бізнесів. Тому  розслідуванню дуже важко заробити на рекламі. До всього, частина донорів не підтримує рекламну монетизацію проєктів, які вони фінансують.

Деякі медіа намагаються робити івенти, платні заходи, але по правді вони не здатні замінити донорське фінансування. За моїми підрахунками, 70—80—90% бюджетів центрів розслідування йде від донорів. Якщо хтось здатен самостійно перекрити 10—30% монетизацією, яка не конфліктує з цінностями журналістів-розслідувачів, то це вже успіх.

— Які кошти дає продаж контенту на канали та платформи?

— Така дистрибуція була в нас до повномасштабного вторгнення. Зараз більшість каналів недофінансовані, деякі мають серед власників людей із певних бізнесів. Одне наше розслідування їм сподобається, а інше — ні. Раніше ми співпрацювали з Суспільним і це нас влаштовувало, бо цінності збігалися.

З платформами ми теж намагалися комунікувати. Але річ у тім, що наші розслідування виходять на ютубі, і ми не можемо їх притримувати, щоб заробити гроші й надати ексклюзив якійсь платформі. Мета журналістики розслідувань — знайти щось, що намагалися приховати, й показати все доказово та максимально швидко. До того ж це досить невелика монетизація. Тому платформа — це не вихід для нас, і платформа не сильно зацікавлена мати в себе продукти, які вже є у ютубі.

— Які у вас плани на цей рік?

— Розслідування. Запланована певна кількість корупційних розслідувань і певна кількість  розслідувань воєнних злочинів. Також до кінця року ми хочемо нарешті закінчити оновлення сайту. У планах — запуск нового тематичного спецпроєкту. Також ми хочемо підсилити команду і провести спільно з міжнародною мережею OCCRP школу журналістських розслідувань.

Ми вже робили такий проєкт два роки тому. Це офлайн-школа, яка пройде у Києві. На неї ми запрошуватимемо молодих журналістів, які хочуть працювати над розслідуваннями. Після навчання відібрані учасники отримають можливість стажування у редакціях розслідувальних медіа і матимуть на цілий рік стипендії від OCCRP (цього разу це буде близько 1000 доларів щомісяця). Ми готуємо кадри і для себе, і для інших організацій, бо їх зараз бракує скрізь. При цьому на цілий рік редакції отримують  співробітників безплатно, бо зарплата оплачується донорами. У наших планах навчати молодих перспективних журналістів.

— Чи багато випускників попередньої школи залишилися працювати у розслідуваннях?

— Два роки тому близько 10 студентів після школи потрапили в різні медіа. Частина з них у нашій редакції стала постійними працівниками. Сподіваюся, що цього року ми зможемо підсилити не тільки себе, а й ринок завдяки авторитетній міжнародної мережі OCCRP.

— Кого ви зараз шукаєте у команду?

— Нам завжди не вистачає журналістів-розслідувачів. Тобто ми завжди знайдемо робоче місце і гідні умови для якісних, натхненних розслідувачів. Також у нас не вистачає людей для роботи з адміністративною частиною. Наш програмний менеджер Саша Волошин був мобілізований. Тому зараз нам трохи бракує людей, які б займалися звітами, документообігом. Також нам не вистачає людей, які займаються перевіркою інформації, бо такі фахівці дуже важливі в інфраструктурі розслідувань. Такими людьми хотіла б підсилитися кожна редакція.

Ще нам, як і всьому ринку, не вистачає відеографів — тих, хто і знімає, і монтує. Частина відеографів у нашій редакції була мобілізована. Раніше цією роботою займалися здебільшого чоловіки. Зараз професія стає популярною серед дівчат. Ми хочемо, щоб наші продукти виглядали якісно, з красивим відео, тому такі фахівці дуже затребувані.

— Окрім школи, де ви ще знаходили розслідувачів для себе у команду?

— Насправді це дуже важко. Ми оголошуємо конкурси, відбираємо резюме, спілкуємося з людьми. Але здебільшого кадри потрібно готувати. Ми багато викладали, проводили тренінги, спільно з MDF організовували тренінги, навчання. Але слід розуміти, що журналістика розслідувань — це ремесло. І його треба вчитися. Бажання і талант — це частина успіху. Його недостатньо. Адже потрібно вчитися працювати з реєстрами, розуміти, де знайти інформацію, комунікувати з джерелами. За моїми розрахунками, щоб журналіст-початківець, який базово розуміє основи журналістики, вміє добути інформацію, зміг зробити повний цикл розслідування, він має працювати щоденно упродовж 2—3 років. До нас інколи приходять перспективні молоді люди, але не всі можуть пройти цей шлях. За 2—3 роки вони виснажуються, втомлюються, змінюють життєві пріоритети. Я вже не кажу про війну, яка впливає на життя кожного. Тому основний шлях — це тренінги та школи.

— Після припинення американського фінансування чи вдалося вам втримати команду?

— Так. Але на той час ми попрощалися з кількома людьми, наш програмний менеджер був мобілізований, тому коли виникла ситуація з USAID, ми не заповнювали ці вакансії. Робота тих людей, із якими ми попрощалися, лягла на плечі інших членів команди. Найняти нових людей ми не могли, доки не повернулися до стабільного фінансування. Тому виходить, що ми нікого не звільняли, але не одразу змогли замінити вакантні посади.

— Ви згадували, що у зараз у команді у пріоритеті антикорупційні та розслідування воєнних злочинів. Чи є вимоги донорів щодо тем? І чи завжди вони збігаються з вашими?

— Є певні донори, які, наприклад, підтримують антикорупційні ініціативи. Очевидно, що у них у фокусі боротьба з корупцією. І якщо ми подаємося на таке фінансування, то вказуємо прийнятну кількість продукту, який ми готові виробити. Окрім корупції, займаємося злочинами росіян. Ми робимо розслідування про звільнених із полону, про вбивства. Тобто воєнні злочини росіян далі залишаються в нашому фокусі, плюс репортажі з лінії фронту. Раз на місяць ми публікуємо репортаж із фронту. Ні на воєнні злочини, ні на корупцію, ні на ситуацію на фронті ми заплющити очі не можемо, тому намагаємося балансувати. Аудиторія на це відгукується.

Але ми системно не займаємося зараз темою відбудови. Свого часу була частина грантів на цей напрямок. Але поки не завершилася війна, я не бачу можливостей для масштабної відбудови. Після неї ми за це візьмемося з натхненням.

— Чи використовуєте ви ШІ у своїй роботі? І яким чином?

— Час від часу ми використовуємо такі інструменти. Наприклад, для розшифровок. Я не вважаю, що ШІ — це якесь зло, але в інших напрямках ми працюємо без нього. Просто наша робота потребує перевірки доказів, формулювань, інших речей. І ми не можемо віддати цю роботу ШІ. Бо потім у суди доведеться ходити нам. Останнім часом ми неодноразово бачили, коли після виходу наших розслідувань в інших медіа з’являлися новини, написані ШІ на їх основі. У нас навіть були публічні суперечки з цього приводу. Бо ШІ подивився наш сюжет, додав художнього домислу і зробив коротку новину, яка вже не збігалася з тими доказами, що ми наводили. Там були неточності, які порушували один із головних принципів розслідування — доказовість, точна передача інформації, цитат і всього іншого. Тому я закликала новинні ресурси, які беруть наші розслідування, «не перетравлювати» їх за допомогою ШІ. У нашій сфері, на мою думку, дуже невеликий відсоток роботи можна передати роботам.

— Яке ваше розслідування за час війни ви вважаєте найбільш важливим? Можете назвати кілька.

— Кілька назвати легше. Насамперед це матеріал про Вікторію Рощину. Добути інформацію з Росії дуже складно, але нам вдалося поспілкуватися з людьми, які її бачили, знайти докази та деталі злочину. І це була дуже серйозна робота. Також згадаю низку розслідувань, які ми робили про високопосадовців СБУ. Це закінчилося тим, що на нашого журналіста тиснули з боку ТЦК. Але нам вдалося все зафіксувати й показати те, як людей у військовій формі використовують як помсту журналісту. Такі речі слід показувати, щоб влада не загравалася під час війни.

І ще один матеріал, який хочу згадати, — про підлітків із Херсона. Зараз дуже багато дітей утримують у Росії — і повернути їх на підконтрольні території важко. Ми знайшли двох дівчат і допомогли їм із маршрутом, оплатили поїздку — й вони змогли повернутися на підконтрольні Україні території. Дівчата були дуже щасливі бути в Україні. Наш фільм показували в американському конгресі США. Це була важлива історія.

Фото: фейсбук-сторінка Анни Бабінець