Про фільм "Малевич": відверте інтерв'ю з акторкою Мариною Кошкіною

З 11 вересня у прокат виходить фільм "Малевич" – біографічна стрічка режисерки Дар'ї Онищенко про життя, творчість і боротьбу відомого українського художника Казимира Малевича. Він був авангардистом, засновником супрематизму та автором знаменитого "Чорного квадрата".

Роль третьої дружини Казимира Малевича, Наталії Манченко, виконала Марина Кошкіна. Напередодні офіційної прем'єри фільму редакція Кіно 24 поспілкувалась з акторкою театру та кіно у рамках проєкту "Інтерв'ю24".

Марина Кошкіна розповіла, як минула допрем'єрна презентація фільму у Харкові, поділилась деталями щодо своєї героїні, а також прокоментувала скандал навколо Костянтина Темляка.

Якою була допрем'єрна презентація фільму "Малевич" у Харкові?

Ви вже повернулися з Харкова, де презентували фільм "Малевич". Як минула ця подія і як харків'яни відреагували на стрічку?

У Харкові добре сприйняли фільм, люди дякували. Щоправда, було не дуже багато людей. Ми трошки засмутилися, чому так сталося. При цьому, це був такий чутливий момент. Ми хотіли представити цю історію, хотіли, щоб люди подивилися. Було інтимне коло людей, які прийшли. Ми вже звикли за цей час, що в театрах солдаут – на пів року, на рік наперед, а в кіно не так часто це буває. Це зовсім інші відчуття.

Я дуже давно не була в Харкові, але хотіла поїхати у тур саме туди. У всі міста, але в Харків найбільше. З іншого боку, я боялась, тому що слідкую постійно за новинами й всім тим, що відбувається. Наш Харків потрапляє під постійні обстріли. Я приїжджаю туди і бачу, яке місто живе, і як воно квітне. Я читаю: "Харків незламний".

В один момент, коли нас було не так багато на показі, кажу: мій ранок почався з "Харків незламний". У цьому і є наша незламність: збиратися навіть не такою великою кількістю людей, дивитися кіно, підтримувати культуру, дізнаватися про наших діячів культури, які колись так само боролися за те, щоб ми зараз були. І так само ми робимо зараз.

Чомусь згадала про період Розстріляного Відродження. Загалом, якщо прослідкувати наш історичний час, була невелика кількість людей, які десь збиралися, щось робили, щоб українська культура жила. Боролись за слово, культуру України. Це була невелика кількість людей, яких ми зараз знаємо поіменно. Хоч знаємо не всіх, бо у більшості всі ці люди віддали свої життя. Тому вчора я почала з цих слів і для мене це було трепетніше, я відрефлексувала все це. У цьому є така наша сила й незламність.

Про свою персонажку Наталію

У фільмі Малевич ви зіграли Наталію, третю дружину головного героя. Розкажіть про свою персонажку.

Чесно кажучи, не дуже люблю розповідати про своїх героїнь. Все-таки це щось моє. А коли людина приходить дивитися фільм, вона відчуває щось своє. Тому не надаю відповіді одразу: яка вона, хто вона.

З усім тим, це все одно історична персонажка, яка дійсно жила. Це жінка, яка була з Малевичем до кінця його життя. Вона молодша за нього на 23 роки. Я читала їхнє листування, як Малевич писав Наталії. Це досить ніжний персонаж. Це невелика роль, але я хотіла в цій історії розкрити свою Наталю. Хоча я не так багато про неї знаю, про неї не дуже багато інформації в інтернеті. Все одно я намагалась якось відштовхнутися від себе, від того, що я відчуваю в цій історії.

Вона із закоханої студентки стає його секретаркою, радницею. Це було інше кохання, ніж з Софією (друга дружина Казимира Малевича, – Кіно 24). Вона його дуже любила. Він для неї був у першу чергу генієм. Вона йшла за ним, хоч і теж була талановитою художницею.

Якщо у Софії та Казимира історія більше як чоловіка та жінки, то у Наталі історія як геніального митця, так його бачила Наталія, як на мене, і людини, яка вірить у цей талант і безумовно його підтримує. Такі союзи часто бувають. Не скажу, що в них було кохання. У Наталії була віра в нього і підтримка.

Марина Кошкіна у ролі Наталії / Фото з інстаграму Марини Кошкіної

Мені здається, що творчі люди – унікальні особистості, тому що ми живемо у якомусь своєму світі. Коли я працюю над ролями, то живу у своєму власному світі, і до мене інколи складно достукатися людям з реальності. Ті люди, які приймають нас такими як є, завдяки цим людям ми можемо творити.

На мою думку, Наталя була дуже потужною і великою опорою для Малевича, щоб він творив. Він дуже їй довіряв. (спойлер!) У фіналі, коли вона все розкидає, коли каже йому: "Тебе за це розстріляють", – це ж мова про сильну любов, про бажання його вберегти, його життя. Коли він йде до кінця і розуміє, що його дійсно розстріляють. І вона це розуміє. Це крик такого відчаю, болі. Але при цьому вона розуміла всередині: а хто, якщо не він? І що саме такі люди творять історію, саме такими вчинками, саме такими жертвами, на жаль.

Але тим, хто поруч з такими людьми, дуже складно і дуже боляче це все проходити. Але повторюсь, завдяки таким людям творці, по-перше живуть, по-друге, живуть у цьому реальному світі. Бо є хтось справжній і земний, на кого можна опертися. Мені здається, Наталія була якоюсь такою людиною.

В одному з подкастів ви сказали, що "кожна роль робить кращу версію тебе". Як це проявилось у ролі Наталії?

Так. Почну навіть не з Наталії, а з самої історії. Коли ти починаєш працювати над фільмом, особливо якщо це стосується нашої історії, ти дізнаєшся більше про цих людей, які творили, що вони зробили, які це були особистості, як вони боролися за свободу попри те. Мене завжди це надихає.

Саме такі персоналії мене завжди надихали. Наприклад, Леся Українка, Тарас Шевченко, та й наші сучасники – Ліна Костенко, Сергій Жадан, Юрій Іздрик. Багато хто. У кожному історичному періоді є люди, які надихають. Я точно не назвала всіх. Нещодавно я познайомилась з письменницею Тамарою Горіха Зерня. Прочитала її "Доцю", "Принцип втручання", а зараз готуюсь до "Шептухи". Ці люди мене надихають.

Повертаючись до запитання, вони роблять мене кращою версією себе, тому що завдяки таким роботам, таким ролям, можу дізнатися більше про Україну, про себе. Я не граю хороших чи поганих людей. Як граю персонажа, як людину, яка має різні якості. Коли ти починаєш заглиблюватися у ці процеси, ти розкриваєш багато всього у собі, дізнаєшся про себе більше.

Мені здається, коли людина про себе більше розуміє, про всі свої якості, які б вони не були, і приймає їх або звертає на це увагу і щось змінює, це вже робить крок до кращої версії себе. Тому що ти знайомишся з самим собою і тим, хто ти є насправді. Це не про хороше-погане, а про чесність і прийняття або неприйняття якихось речей. Це теж нормально. Але це такий шлях. Всі герої, створені мною героїні, це такий мій шлях як людини до себе.

Це дуже глибинна психологія. Я в терапії, займаюсь з терапевтом щотижня. І щоразу я щось розбираю: чому я так відреагувала, чому я це відчуваю, що це означає… Це глибинний пошук себе. Мені це цікаво, тому що я точно знаю: чим глибше ти знаєш себе, тим кращим актором ти є.

Яким був знімальний процес фільму "Малевич"? Чи були якісь труднощі в процесі, і якщо так, то які?

Напевно, це те, що ми знімали вже у 2022 році, коли почалась повномасштабна війна, під час повітряних тривог. Це було складно емоційно. Загалом дуже гарний кастинг, команда і бажання всіх людей щось робити, творити. Робити цікаву історію. Тому якихось таких труднощів, окрім обставин війни, не було. На цьому тлі все здається не таким важливим.

Про скандал навколо Костянтина Темляка

У фільмі одну з ролей виконує Костянтин Темляк, якого звинуватили в домашньому насильстві. Як ви відреагували, коли ця ситуація набула розголошення?

Це стосується не тільки Костянтина. Я висловлюю свою думку щодо того, що відбувається і в театральній системі, в кіноіндустрії. Якщо це стосується будь-якого виду насилля, харасменту, коли це стосується жінок. Так само, як попередні історії з Білоусом, Висоцьким, Сомовим. З усіма тими людьми, які працювали в цій сфері й несли якісь потрійні стандарти. Моя позиція незмінна.

Я не так добре знаю Костю, але знаю його як прекрасного, талановитого актора. Але ми ж ніколи не знаємо, що там за закритими дверима у людей, які вони. Я знаю, що зараз він захищає нас, але, по-перше, це не виправдовує попередні вчинки людини. По-друге, це одна з історій, яка має, не те що нагадувати, а бути певним гаслом: що за всі свої вчинки в житті ти будеш рано чи пізно нести відповідальність.

Я дуже вдячна всім жінкам, які говорять. Мені хотілося б, щоб настали ті часи, коли насилля не було б. Коли жоден чоловік не думав не тільки про те, щоб підняти руку, але й знущатися з жінок емоційно. Це не тільки у сфері творчості, але й у житті не має такого бути. Наразі це все – безкарність. І страх вийти зі стосунків. Тому хочеться, щоб ці історії надавали сили всім тим, хто страждає від насилля. Щоб вони говорили, йшли з цих стосунків, йти до органів, які мають захищати. Завдяки цим відкритим і чесним історіям насилля стане менше, а люди будуть нести відповідальність.

Ви погоджуєтеся з рішенням режисерки не видаляти сцени з Темляком?

Це дуже складне запитання, чесно кажучи.

Я не можу сказати, що я погоджуюсь. Але й не можу сказати, що не погоджуюсь, тому що я не на її місці. Це все-таки кіно, він грає персонажа. Вирізати його і таким чином що? Вирізати його – це вирізати Дар'ю Творинович, Ірму Вітовську, всю їхню лінію та історію. Це ж було певне режисерське рішення. Я собі цього не уявляю.

Одна справа, якби це було раніше, до монтажу й до виходу фільму. Якби тоді сталась історія, можливо, Дарія зробила б по-іншому. Можливо, все це перезняли б. Але вирізати – просто неможливо. Що далі? Що це дасть, покарання Темляку? Воно має бути не таким. Є ще такий момент, що у нас немає інституту репутації, як на Заході. Це теж важливо.

У нас буде вручення "Золотої Дзиги" 13 вересня. Я номінована за роль у "Будинку “Слово". Там є сцена насилля. Хочу влаштувати певні зустрічі з колегами для того, щоб на майданчиках під час зйомок таких сцен був консультант, секс-коуч, який буде поруч з акторами, щоб все це відбувалось, а не так, як у нас відбувається. Мені здається, що ми маємо рухатися у цьому плані.

Марина Кошкіна у фільмі "Будинок "Слово" / Фото з інстаграму Марини Кошкіної

Вирізання ніяк би не повпливало на Костянтина, це б повпливало тільки на фільм. От що буде далі – як буде складатися його співпраця з індустрією? Мені здається, про це треба думати.