Росія програє цю війну, але не на полі бою, — інтервʼю з депутатом Європарламенту

Перед Європою стоїть завдання одночасно підтримувати Україну та посилювати власні оборонні можливості. Дискусії зосереджені довкола гарантій для Києва, фінансових важелів проти Кремля та готовності суспільств жити в умовах затяжної конфронтації.

Про нові виклики для ЄС, роль заморожених російських активів та уроки країн Балтії для всієї Європи — в інтерв’ю "Телеграфу" розповів депутат Європейського парламенту від Латвії Мартіньш Стакіс (Група "Зелені/Європейський вільний альянс").

Дружини та матері штовхають росіян на війну. Чому агресора треба зламати економічно

— Під час пленарної сесії парламенту ми почули дебати щодо гарантій безпеки для України. Як вважаєте, чи буде їх достатньо, аби запобігти російській агресії у майбутньому?

— Залежить від того, про які саме гарантії ми говоримо. Бо якщо йдеться про гроші, тоді, звісно, Європа вже інвестувала у спільну безпеку 170 мільярдів, із них 60 мільярдів — це військова підтримка [України].

Це триватиме й надалі. Хороша новина — Росія вичерпує свої фінанси, але погана — так само Україна і Європа.

Я вважаю, що зараз справді настав час почати залучати резерви, а саме — заморожені російські активи. Це те, що, на мою думку, ми як Європейський парламент маємо дуже наполегливо просувати далі. Як ви знаєте, є держави-члени, які вагаються.

Щодо деяких гарантій безпеки для забезпечення миру в майбутньому — я не можу це коментувати, але радий чути, що існує "Коаліція рішучих", і ми, безумовно, будемо її частиною. Є деякі хороші новини про те, що США можуть долучитися, але інформації досі дуже мало, тому важко сказати, як усе розвиватиметься.

— Гарантії безпеки, наскільки я розумію призначені для післявоєнного часу. Але ми, на жаль, далекі від цього через неготовність Росії до переговорів. Як на неї натиснути?

— Варто розуміти, що, скажімо, НАТО існує не для наступу, а для оборони та забезпечення миру. Я цілком переконаний, що Росія програє цю війну, але не на полі бою, а в економіці.

Зараз час тиснути на них в економічній площині. Якщо США долучаться, це станеться досить швидко, адже бюджетний дефіцит РФ величезний. У них немає грошей, щоб його покрити. Їхній стабілізаційний фонд порожній. Населення починає виводити гроші з банків. Ми мали таку ситуацію під час надвеликих фінансових криз.

Коли в Росії закінчаться гроші, їй буде дуже важко фінансувати цю війну.

На полі бою, на жаль, це може тривати роками. Гадаю, найбільшим сюрпризом для всіх нас стало те, що, очевидно, для росіян участь у війні здається більш привабливим варіантом, ніж життя в самій Росії.

Бо якщо пригадати Афганістан, матері та дружини тих, хто воював, фактично штовхали уряд припинити війну. Тут же ми бачимо зворотну ситуацію: дружини, а іноді навіть матері фактично підштовхують чоловіків йти на війну.

— Для них вигідніше йти на війну, бо вони живуть у бідності. Це російська реальність.

— Так, вони живуть у боргах. І це вихід із ситуації, який вони бачать. Вони навіть люблять бути у війні, бо бачать у цьому поліпшення свого повсякденного життя. Це, звісно, трагічно.

Знову ж таки, нам потрібно перш за все тиснути на Росію економічно.

Надія — не стратегія. Ми перейшли на новий рівень

— Ви згадували, що для цього потрібні спільні зусилля ЄС та США. Як вважаєте, чи все ще Європа та США рухаються в одному напрямку у цьому?

— Кожного тижня ми отримуємо різну інформацію.

Європу часто критикують за те, що ми ухвалюємо рішення занадто повільно і завжди мусимо шукати консенсус. Але позитив полягає в тому, що коли ми домовляємося і визначаємо курс, це як величезний корабель — він ніколи не поверне різко ліворуч чи праворуч. Тож Україна може розраховувати на те, що Європа не змінить курс наступні роки.

На жаль, ми бачимо, що в інших країнах, у США в тому числі, курс може змінюватися кожного тижня. Звісно, ми сподіваємося, що вони дотримуватимуться лінії, [спільної з ЄС]. Але надія — це не стратегія. Я знаю, що на дипломатичному рівні ми працюємо дуже активно, щоб це забезпечити.

— Водночас Європа зміцнює власні оборонні спроможності через програму Readiness 2030 та кредити SAFE. Чи цього достатньо наразі?

— Що стосується військової промисловості та запасів боєприпасів для нарощування наших спроможностей — це хороша новина, у цьому немає сумнівів. Мене ж більше турбує воля до боротьби та стійкість суспільства.

У Латвії воля та стійкість громадян дуже високі. Ми — одні з лідерів у Європі за цим показником. Але поставте таке саме запитання у Франції чи Бельгії…

Тож, є речі, які можна купити за гроші, наприклад, інвестуючи у військову промисловість. Але найважливіше — це менталітет, а в цьому ми справді відстаємо, бо бракує ефективності. Багато політиків тут підтримують Україну, коли ми щодня обговорюємо це у комітетах та інших форматах.

Але коли вони спілкуються зі своїми виборцями, ми бачимо певні труднощі, назвімо це так. Формування стійкості суспільства — це те, що потребує значно більших зусиль, ніж просто гроші.

— Люди в Латвії добре знають трагічну історію наших країн, радянську окупацію та весь той терор, який відбувався.

— Так, це важливо, але справа не лише в історії. Я почну з 2004 року, коли Латвія стала членом НАТО. Багато людей у нашому суспільстві розслабилися. Ми сказали: "Окей, війни більше ніколи не буде". Бо ми ж члени НАТО та Європейського Союзу.

Але 2014 року, коли Росія окупувала Крим, наші громадяни розуміли, що війна може статися, і вона зовсім близько. Тож багато людей, включно зі мною, стали добровольцями в армії. Але навіть тоді ми не могли відкрито і вільно говорити з суспільством про стійкість.

Тож ми говорили про цивільну оборону: що суспільство має бути готовим не до війни, а до будь-яких надзвичайних ситуацій, наприклад, пожеж, повеней чи інших катастроф, бо це цілком можливо.

І після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року ми вже могли відкрито говорити про війну та підготовку до неї. Ми перейшли на наступний рівень.

Моя відповідь багатьом європейським політикам і лідерам, які хочуть підвищити стійкість суспільства, але бояться говорити про війну, — це цивільна оборона. З військової точки зору це дуже хороший сценарій, бо немає великої різниці між тим, коли треба залишити свій дім через удар дрона або через вибух газу. Та сама процедура.

Візьміть сумку з необхідним, допомагайте сусідам тощо. Я вважаю, що ми, як члени парламентів балтійських країн, можемо розповідати ці історії та допомогти Європі йти цим шляхом.

Європа починає прокидатися

— Чула вашу промову на засіданні оборонного комітету в Брюсселі, і ви згадували, що Європейська Комісія не приділяє достатньої уваги безпеці балтійських держав у рамках програми Readiness 2030. Чому так?

— Ми, звісно ж, маємо підтримку і від НАТО, і від Європейської Комісії.

Підтримка ще не остаточно визначена, але ми подали заявку на інструмент SAFE, і хороша новина в тому, що якщо ми вкладемо 0,4% загального європейського бюджету, ми отримаємо щонайменше вчетверо більше, спеціально для потреб оборони. Тому критики щодо Європейської Комісії немає. Я вважаю, що Європа починає прокидатися.

Європа не є однією суцільною країною, і ми іноді про це забуваємо. Є Південна Європа — там один наратив, Центральна Європа — інший, а у нордичних країнах — третій.

Але мій заклик такий: якщо, наприклад, Іспанія не хоче підвищувати військові витрати до 3,5% від ВВП, та суспільство категорично проти, рішенням може стати відправка частини армії до балтійських держав.

По-перше, ви робите свій внесок, а по-друге, ваша армія здобуде досвід на території, яка так близько до Росії, у регіоні з високим рівнем безпекових загроз. Це справді може бути рішенням.