Український журналіст три роки пробув у полоні: він розповів про знущання та віщий сон

Дмитро Хилюк

Дмитро Хилюк— кореспондент новинної агенції «Уніан». Вже в перші дні росіяни зайшли в його село, а вже за два тижні везли полоненого Дмитра в тюрму. Звільнити його вдалось лише в День Незалежності.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Мар’яни Бухан.

«А мені ще до полону приблизно раз в п’ять, три роки один і той самий сон був. Що десь отут впав літак, в мене поламаний паркан. Ну нема паркану. І що в хаті чужі люди, я не можу їх вигнати. Думаю, що вони тут роблять. І це до війни було. Ну воно власне справдилось. Це не було прив’язано, що буде війна. У мене аж мурахи по шкірі. Реально, тому що тут паркану не було, а тут танк стояв. Таке снилось, ні сіло, ні впало. Це ще десять років тому. Навіть до 2014 року, до цих подій», — згадує Дмитро Хилюк.

Нині Дмитро Хилюк зовсім не дивується своєму тоді віщому сну. Ми гуляємо його рідним селом Казаровичі на Київщині. Востаннє ось так вільно він ходив ним понад три з половиною роки тому — на самому початку повномасштабної війни.

«Це був цілковитий шок і нерозуміння ситуації, що своє село, свій край, свій куток, я завжди вважав абсолютно безпечним місцем», — каже він.

Так Дмитро згадує 3 березня 2022 року. Тоді росіяни вже зайшли в його населений пункт, українська армія, обстрілюючи їх, випадково влучила і в будинок Дмитра. А потім окупанти забрали його з батьком. І привели на виробниче підприємство, яке в той час облаштували під тимчасову в’язницю

Тут же росіяни дізнались, що схопили українського журналіста. Два тижні полону Дмитра окупанти перевозили з в’язниці до в’язниці в різних населених пунктах Київщини. Але саме перша — в рідному селі йому запам’яталась найбільше.

«У Козаровичах перших три дні це — найбільше пекло було. Там деякі люди були зв’язані, руки, ноги взагалі. Руки за спиною, ноги, вони їх в туалет навіть за три дні не виводили. Тобто там було найтяжче і найстрашніше», — каже Дмитро Хилюк.

Вже в середині березня його з іншими полоненими перевезли в сусідню Білорусь. Перед цим Дмитро мав розмову з одним з росіян, після якої зрозумів, рідний дім він побачить не скоро.

«Він був з відкритим обличчям, поговорить якась за життя. І він нам казав, ну, може вас випустять, може не випустять. Сказав, що якщо вас будуть викликати співробітники ФСБ, то ви просіться, щоб вас відпустили. Мене це дуже насторожило, я зрозумів, що якщо просіться, щоб ви відпустили, то це значить, що швидше за все не відпустять», — каже Дмитро Хилюк, звільнений з полону журналіст.

На підтримку Дмитра останні три з половиною роки українські журналісти, правозахисники й просто його друзі виходили на акції та згадували про його полон на різних міжнародних майданчиках. А вдома на Діму чекали батьки.

Пана Василя, тата Дмитра, окупанти відпустили після дев’яти днів полону. Всі ці довгі роки він не знав — де його син і в якому стані. Адже за весь час полону родина отримала навіть не лист, а маленький клаптик з кількома словами.

Другу звістку батьки отримали рік тому, коли вийшов з полону тероборонівець, що сидів з Дмитром в одній камері в російській тюрмі.

Мама Дмитра ззовні ніби трималась краще за батька, з усмішкою приймала гостей і лише зрідка дозволяла собі сльози і гадала — як зустріне сина.

День звільнення Дмитра Хилюка стався в День Незалежності України. Він одразу зателефонував найріднішим.

Дмитро розповідає, три роки він не знав, чи живі батьки, чи цілий його дім. Росіяни лише навесні цього року віддали йому один з листів від рідних і колег разом з світлиною батьків. Він обходить власне подвір’я. Будинок, в який влучив снаряд, вже відремонтували. В одному з гаражів його машина. В іншому — побиті, але такі улюблені мотоцикли Дмитра. Їх він збирається полагодити. Але, каже, з першого погляду видно, що багато чого окупанти, що хазяйнували в його помешканні, викрали. Все це — Дмитра не сильно засмучує. Головне, каже, здоров’я. Лікування нині потрібне і йому, і батькам. Полон сина їх сильно надломив.

Діма вже знає, чим займатиметься після реабілітації. Каже, журналістику не покине, але найголовнішою темою його матеріалів буде саме полон і звільнення.

«Ти — нуль, в колонії ти — нуль, ти ніхто. А яка б не була велика небезпека, ти на свободі, ти можеш піти сюди, ти можеш піти в іншу сторону, ти можеш, захочеш — сховатися від цього обстрілу, можеш не ховатися, тобто ти вирішуєш свою долю. А там ти свою долю не вирішуєш. Свобода — це найголовніше на тому. Це важливіше, ніж хліб, це важливіше, ніж інші речі. Тому, що коли в людини немає свободи, в неї немає нічого», — каже Дмитро Хилюк.