Як російські окопи перетворилися на пастку для найманців-білорусів

Українська військова розвідка повідомила БРЦ, що понад тисячу білорусів уклали контракт із російським Міністерством оборони і вирушили воювати проти українців. Частина білорусів-найманців пройшла через пункт набору контрактників у Москві, на вулиці Яблочкова, 5. Ми отримали доступ до деяких даних про зареєстрованих там і зателефонували двом десяткам із них. Серед співрозмовників – колишні силовики, люди, судимі за важкими статтями, різноробочі і навіть високопоставлений військовий, який поділився планами білоруського Генштабу.

Матеріал підготовлено БРЦ  у співпраці з українським розслідувальним проєктом “Слідство.Інфо”, за підтримки білоруських хактивістів “Кіберпартизани”, українських KibOrg і BelPol.

“Підтягнувся до свого коріння”

“Чотири наші друзі (на жаль, один уже не з нами), і ось ми прийняли рішення всі разом піти й усе-таки допомогти, і якийсь свій внесок внести в те, щоб не було надалі ось цього неподобства, ось цього фашизму, нацизму та знущання з мирних жителів”, – так пояснив свою мотивацію добровільно піти на війну проти України 48-річний уродженець Пінська Олексій Хлищев. З ним журналістка БРЦ спілкувалася майже 20 хвилин. За цей час чоловік розповів про те, як вирішив “підтягнутися до свого коріння” (батько Олексія – російський офіцер), як урізали виплати за участь у так званій СВО, і поскаржився на те, що для тих, хто повернувся з війни, немає програм реабілітації.

В Олексія Хлищева двоє дітей. У минулому – робота на білоруських будівельних підприємствах, овочевій фабриці та відмітка про судимість за хуліганство. У 2017-му він переїхав до РФ, а після повномасштабного вторгнення в Україну підписав контракт із російською армією.

Чоловік відповідав на запитання БРЦ, бо був упевнений: спілкується зі співробітницею московського Єдиного пункту призову на військову службу. Так представлялася журналістка контрактникам, до яких вдалося додзвонитися. БРЦ записав 19 розмов із такими ж добровольцями-білорусами, як Хлищев: і з тими, хто опинився в окопах, і з тими, хто згодом відмовився йти на війну. Їхній список (відомості витоку з Єдиної медичної інформаційно-аналітичної системи РФ) ми отримали від російських колег із видання “Важные истории”. Згідно з цими даними, за 14 місяців, із квітня 2023-го до початку червня 2024-го, Єдиний пункт призову на військову службу відвідав 71 громадянин Білорусі.

Під час роботи над матеріалом журналісти БРЦ вивчили

кілька списків білоруських контрактників, серед яких витік із московської медичної бази (ЕМІАС), список найманців, отриманий від української розвідки, а також списки з відкритих джерел (наприклад, список, складений проєктом “Хочу жити”). Крім того, для верифікації даних ми використовували такі джерела:

1. відкриті дані (відомості про загиблих і поранених, їхні соцмережі, новини, сайт “Миротворець”);
2. дані BELPOL (судимості, борги, розшук);
3. дані “Кіберпартизан” (виписки з документів, відомості про роботу);
4. телефонні дзвінки фігурантам списку – ми дзвонили всім і записали 19 розмов.

Білоруси за росіян

Пункт вербування на війну проти України відкрили в Москві на вулиці Яблочкова, 5, у 2023 році. Це сталося після того, як ЗСУ відкинули росіян із Київської, Сумської та практично всієї Харківської області і забрали назад Херсон – єдиний обласний центр, який російські війська РФ встигли захопити під час спроби бліцкригу в перші місяці війни. Кремль зробив ставку на контрактників.

Добровольців стали заманювати високими зарплатами й одноразовими виплатами. У середині 2023 року заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв говорив про 134 тисячі контрактників, найнятих за пів року в російську армію. До кінця того ж року, за даними Міноборони РФ, їх набрали вже вчетверо більше – 540 тисяч.

На контракт у російську армію приймають не тільки росіян, а й громадян інших країн. Білорусів серед них від початку повномасштабного вторгнення налічувалося 1031 особа, такі дані БРЦ отримав від української військової розвідки. Перший контракт підписано в липні 2022-го, найсвіжіший – 15 липня цього року. Кількість білоруських найманців різко підскочила у 2023-му. Якщо роком раніше було лише шість контрактників, то 2023-го – уже 235, а 2024-го – 517. Цього року їхній приплив сповільнився: на початок липня – 157 осіб. Ще у 116 добровольців не вказана дата підписання контрактів. Майже половина списку (498 осіб) – рядові, тобто мають найнижче військове звання. Прапорщик у списку один.

БРЦ, використовуючи отриману за Єдиним пунктом призову на військову службу інформацію, розділив добровольців-білорусів на кілька умовних категорій: загиблі (підтверджених – п’ятеро, один зниклий безвісти), робітники (люди, які до війни заробляли на життя фізичною працею), із судимостями (майже половина списку), силовики (колишні працівники правоохоронних органів і військові). Розмовляючи з деякими з них, серед іншого ми спробували зрозуміти, що рухає цими людьми.

“Мене мобілізували в Донецьку”

Робітники – найчисленніша група, 52 людини зі списку працювали в різних сферах, не пов’язаних із військовою справою: 11 у будівництві, 6 водіями, 7 у колгоспі тощо. Один із них – 31-річний Федір Галамба, колишній працівник Климовицького хлібокомбінату.

“На людські права і мораль усім наплювати, бо йде війна, а на війні всі засоби хороші”, – поділився він своїми роздумами з журналісткою БРЦ;

За даними “Кіберпартизан”, Галамба сирота, родом із Могильовської області. Закінчив Костюковичський професійний ліцей № 8 (тепер УО “Костюковичський державний коледж”). У 18 років пішов працювати на хлібокомбінат. У 2016-му на сторінці Галамби в “Однокласниках” з’явилися його фотографії зі зброєю і прапором так званої ДНР.

Галамба каже, що застряг на війні: його мобілізували як громадянина РФ. Але на той момент, зі слів чоловіка, у нього ще не було російського паспорта.

“У мене з минулою військовою частиною є проблеми, тому що мою попередню військову частину розформували, ось. А в мене контракт до цього часу вже закінчувався, і вони мене замість того, щоб звільнити, вони мене мобілізували. Мобілізували мене в Донецьку. Уже триває слідство, але, як каже адвокат, я на той час не був громадянином Російської Федерації”, – розповідає Галамба.

За словами правозахисника Володимира Яворського, один із варіантів для білорусів, які бажають вирватися з російської армії, – самовільне залишення частини: “Я думаю, що вони намагатимуться займатися дезертирством. У таких людей, у принципі, складна історія. Їм нікуди бігти. Тому що їх у ЄС не приймуть, вони там ніхто, а в інші країни їх, якщо це країни, дружні до Росії та Білорусі, то їх, відповідно, видадуть”.

Федір Галамба ще не вирішив, чи готовий підписувати новий контракт, якщо вдасться розібратися з незаконною, на його думку, мобілізацією. Контрактники, на відміну від мобілізованих без контракту, отримують ще й одноразові виплати.

Ризик переслідування – мінімальний

Відмітки про судимості в нашому списку – у 31 людини. Серед них: 21 найманець, троє контракт так і не підписали, двоє планують. Із сімома зв’язатися не вдалося.

Фігурант списку Артур Козлов відбув термін за вбивство. Олександр Бєльський – отримав 8 років у колонії суворого режиму за те, що побив табуретом жінку, а потім її зґвалтував.

Чи підписали з Козловим і Бєльським контракти, БРЦ не відомо. А ось уродженець Гомельщини, 52-річний Олег Такмаков, судимий за зґвалтування і крадіжку з рецидивом, відбір на контракт зі збройними силами РФ пройшов успішно, незважаючи на Федеральний закон, який виключає таку можливість.

Ми зателефонували Такмакову 30 червня. Чоловік повідомив, що перебуває на “СВО”: “Контракт мій закінчився, мене ніхто не відпускає. Я служу просто вже без контракту”. Він не може повернутися додому, бо крім білоруського має російське громадянство. За указом Володимира Путіна, контракт із громадянином РФ діє до закінчення періоду часткової мобілізації;

З відміткою про судимість і Олег Скачков-Бочуров, а ще він – колишній працівник виправної колонії. Контракт із чоловіком підписали, але на фронт він не потрапив. Не через судимість, а за станом здоров’я.

“28 березня мене списали за станом здоров’я. У мене інфаркт був. <…> У Білорусі працював у місцях позбавлення волі оперативним”, – розповів Скачков-Бочуров. На запитання журналістки, чи цікавить його все ще співпраця з Міноборони РФ, чоловік відповів ствердно.

Андрій Ягодов, судимий за крадіжку та ухилення від призову, після візиту на Яблочкова воювати не наважився.

“Ви розумієте, що може бути якась… переслідувати кримінальну відповідальність”, – каже він;

Але на практиці ризик переслідування білорусів за участь у війні на боці Росії – мінімальний, пояснює юрист Народного антикризового управління Михайло Кирилюк;

“Є стаття “Найманство”, згідно з якою можна притягнути до відповідальності особу, яка служить за гроші в приватних формуваннях іноземної держави без узгодження з владою тієї держави, без громадянства тієї країни та постійної реєстрації за місцем проживання (у нашому випадку в РФ). Коли всі ці умови збігаються, можна притягати найманця до відповідальності. Формально кажучи, під це підпадають ті білоруси без паспорта РФ, які, наприклад, підуть воювати у “Вагнер””, – пояснює Кирилюк.

“Ти ж росіянин, давай до перемоги”

В отриманому списку ми знайшли дев’ятьох колишніх працівників силових відомств Білорусі (умовна група “силовики”). Шестеро – точно підписали контракти;

Один із них – 61-річний Сергій Бурнейко.

У 1999 році він командував відділенням воєнізованої пожежної служби УВС Вітебського району. “Я завжди за Росію. Це раз. Я пробув на передовій. Я його (контракт, – ред.) закінчив півтора року тому”, – розповідає Бурнейко.

Вважаючи, що спілкується з представницею Єдиного пункту призову, він надіслав журналістці БРЦ копію свого контракту. З нього стає зрозумілим, чому деякі білоруси отримують російське громадянство перед підписанням документів: на відміну від іноземця, російський найманець отримує військову іпотеку, безкоштовну медицину, страхування. Але звільнитися вкрай складно. У Бурнейка вийшло через вік.

“Вони спеціально їм дають спрощене громадянство. Тобто, це механізм заманювання людей і, звичайно, вони їх трошки обманюють у цьому сенсі, це очевидно. Тому що їм потрібно шукати ресурс не зі своїх громадян”, – пояснює український правозахисник “Центру громадянських свобод” Володимир Яворський.

Ще один з умовної групи “силовики” – Максим Серіков, колишній інспектор дорожньо-патрульної служби в Білорусі. [*] Серіков теж отримав російський паспорт і тепер скаржиться, що не може звільнитися після закінчення контракту. А ще – на дискримінацію: служить на сержантській посаді, хоча в Білорусі отримав звання капітана.

“Ситуація в тому, що коли зручно, то я – білорус, і звання не присвоюють, тощо. А коли звільнити, припустимо, після закінчення контакту – ну, ти ж росіянин, давай до перемоги… Я зараз стою на сержантській посаді, отримую сержантську зарплату”, – розповідає Сєріков.

Олександру Матвієнку – 54 роки.

Він колишній військовослужбовець військової частини 52280. Але вирішив не сидіти на пенсії в Білорусі, а піти на війну. Знову. “У мене Чечня – перша, друга. І зараз [Україна]”, – каже Матвієнко. Його контракт закінчився в грудні 2024 року. Але, як і Серіков, Матвієнко має російський паспорт і воює далі: не дозволяють піти.

Складно звільнитися зі служби і тим білорусам, у яких паспорт тільки однієї країни. Ми поспілкувалися з найманцем Петром Жабицьким. Він розповів, що є громадянином тільки Білорусі, підписав контракт першого червня 2024-го на рік. Але вже три місяці не може звільнитися – через бюрократичну тяганину.

У списку відвідувачів Єдиного пункту призову ми знайшли людину, яка особливо привернула нашу увагу. Це – заступник начальника головного організаційно-мобілізаційного управління Генштабу Білорусі Юрій Кузьмін.

У нас не було сумнівів, що на відміну від інших, він не збирався піти добровольцем на фронт. Щоб зрозуміти, чим там у 2023 році займався полковник, нагороджений Олександром Лукашенком за зразкову службу, який останній десяток років курирував призов строковиків у Білорусі, ми зателефонували Кузьміну. Використали ту саму легенду, що і з контрактниками: журналістка представилися співробітницею московського Пункту призову на Яблочкова.

“Я сам великий чиновник, начальник військовий, так, між нами кажучи. Просто не називаю свою посаду. Був у складі делегації. Тоді, значить, це було рочки, напевно, два роки тому, ми були на цьому пункті відбору, так, на Яблочково, по-моєму, так… Ми були там з екскурсією, ознайомленням. Нам показували, ми у вас переймали досвід, білоруси, ось із цих питань: щодо порядку укладення контрактів, залучення іноземних громадян”.

Кузьмін заявив, що в Білорусі планують створити подібну до російської систему набору, зокрема іноземців, на контракт – через спеціальні пункти.

“Ми взагалі плануємо цю систему створити в себе, плануємо саме, щоб вона була незалежна. У нас зараз командир набирає, ви розумієте, так? А ми хочемо незалежно. Це перспектива. Тобто ми у вас цей досвід побачили”, – додав Кузьмін.

Спираючись на інформацію з відкритих джерел, ми порахували: наприкінці 2024 року в Білорусі служило щонайменше 44 тисячі контрактників (приблизно 4000 із них – жінки). У 2021-му контрактників було близько 27 тисяч. Основне зростання чисельності – у півтора раза – припало на 2023 рік. Будувати контрактну армію за досвідом ПВК “Вагнер” наказав Олександр Лукашенко: “Я хочу залишити цих хлопців (бійців ПВК “Вагнер” – ред.) у Збройних силах нашої країни. І, відштовхуючись від них, більш активно створювати контрактну армію”, – сказав він два роки тому, продовжуючи коментувати підсумки бунту глави російських найманців (докладно про них ми розповіли в аналітичному матеріалі “Не Україною єдиною, або Шлях бунтівного варлорда”).

Загинув майже кожен п’ятий

Пункт призову на військову службу в Москві – не єдине місце, звідки білоруси можуть потрапити на російсько-українську війну. Нашим українським колегам із видання “Слідство.Інфо” вдалося поспілкуватися з білорусом Миколою Журавльовим. Він підписав контракт 17 лютого 2025 року в Твері, а наприкінці квітня потрапив у полон на території Харківської області.

“У Білорусі працював. Потім у Росію поїхав працювати… Прочитав, що робота за контрактом. [Я] патріот двох держав – Білорусія і Росія”, – каже Журавльов.

На запитання наших колег про те, що він думає про протести в Білорусі 2020 року, полонений відповів: “Я не дивився таке”. Про Білорусь як про державу Журавльов відгукується позитивно: “Нормальна. Мирно живуть. Вони знають, що можна вийти на вулицю, їм нічого не прилетить. Президент такий у нас Білорусі: мирно живе, не воює ні з ким”.

Білоруси серед російських полонених – на четвертому за кількістю місці після узбеків, таджиків і непальців. Про це повідомили в Координаційному штабі з поводження з військовополоненими нашим колегам зі “Слідство.Інфо”.

За даними української військової розвідки, отриманими БРЦ, відомо про загибель 105 білоруських контрактників (це понад 10% від загальної кількості). Зникли безвісти – 84 (ще плюс 8%). Тобто, з великою ймовірністю, вже загинув майже кожен п’ятий білорус, який воює на боці Росії.

Автори: Юлія Радіонович, Максим Савчук 

Джерело: Білоруський розслідувальний центр (БРЦ)