"Союзнички", на яких ми заслужили? Синдром страусів підкосив партнерів України

На початку повномасштабного вторгнення Україна не вистояла би без західної допомоги, і це факт. Але якби у 2022-2025 роках ця допомога була більш своєчасною та об'ємною, війна могла би бути вже завершена. Нині партнери України підтримують нашу державу, але знову-таки – недостатньо.Коаліція охочих, коаліція спроможних, коаліція рішучих… Як правильно назвати союз європейських держав, які зголосилися підтримувати нас на четвертому році війни? Здається, правил тут немає, тому назва і варіює. І це показовий момент. Проблеми з найменуванням даються взнаки для тих українських видань, які досі мають російськомовну версію. "Коалиция желающих" чи "коалиция могущих"? Мимоволі згадується одне радянське кіно, де був відомий тост "Так вип'ємо ж за те, щоб наші бажання співпадали з нашими можливостями!".Дональд Трамп заледве відбув інавгурацію, а європейські партнери України вже передбачили, що у питанні російсько-української війни він просто умиє руки. 2 березня 2025 року прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер запропонував "сколотити" спілку, яка допомагатиме нашій державі вистояти. Як альтернативу американській допомозі та як запасний варіант – на випадок, якщо ця допомога припиниться.Назва об'єднання походить від заклику президента Чехії Петра Павела до створення "широкої коаліції рішучих" для протидії російській агресії. Щодо рішучості мова йтиме далі, а щодо широти, то до коаліції входять: Австралія, Бельгія, Болгарія, Канада, Чехія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ісландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Іспанія, Швеція, Туреччина та Велика Британія.При цьому ключову роль в організації та діяльності союзу відіграють Франція та Велика Британія.Обговорення того, що робитиме коаліція для України, відбувалося й відбувається на трьох головних треках. Перший – про те, що треба забезпечити просто зараз. Тут йдеться про матеріально-технічну допомогу, включно зі зброєю, а також допомогу фінансову та розвідувальну. Другий трек – це те, до чого треба прагнути у найближчому майбутньому, зокрема, дипломатичних зусиль з досягнення миру. І, нарешті, третій трек – це більш віддалена перспектива, з категорії "після війни". Тут передусім – про відправку до України миротворчого контингенту. Отже, по часу йшлося про сьогодні, завтра та післязавтра. А по суті – про зброю, гроші, розвідку, логістику та іноземні війська на лінії розмежування. Все це – дуже різні категорії, і члени коаліції відразу почали "підписуватися" на щось "своє".Польща, приміром, заявила, що з неї вистачить бути логістичним хабом для перевалки в Україну всього того, що йде із Заходу. Після цих слів до Польщі завітали російські дрони – мабуть, не без наміру примусити її відмовитися навіть від такого скромного завдання.Зрозуміло, що в ситуації, коли кожен обирає собі "роботу по душі", найважчі та найбільш витратні напрямки залишаються нічийними. Так сталося й у випадку нашої коаліції.Бо коаліція рішучих рішуче спіткнулася на питанні миротворців. Провал конкретно цього рішення ще більше підкреслив нічим не виправданий оптимізм президента Франції Емманюеля Макрона. Перед останнім самітом коаліції, який, до речі, відбувся 4 вересня у Парижі, Макрон перебільшив спочатку число його учасників, а потім – результативність форуму.35 держав, казав французький очільник, долучаться до консультацій. Насправді ж їх було менше, а фізично до Парижу прибули лише п'ятеро гостей з Бельгії, Нідерландів, Данії, Фінляндії та Польщі. Шостим офлайн-учасником був сам Макрон, а решта перемовників спілкувалися з колегами онлайн.Макрона як господаря та приймаючу сторону можна зрозуміти – амбітному французу хотілося підвищити значимість міжнародного заходу. Котрий, до того ж, мав перебити бридкий післясмак від обіймів Трампа і Путіна та Алясці. Але коли французький лідер озвучив другу – м'яко кажучи – неправдиву цифру, стало зовсім сумно."Сьогодні 26 країн формально взяли зобов'язання (а інші – висловили інтерес. - Gazeta.ua) щодо надсилання контингенту в Україну або ж щодо надання засобів для забезпечення безпеки на морі або в небі", – заявив президент Франції. Ніхто не став вчитуватися у його цитату, вхопившись за головний інформпривід – винести у заголовки цифру "26" і пояснення: саме стільки країн готові направити до Києва свої війська.Але швидко країна за країною почали виступати соло і говорити: ні, ми не це мали на увазі. Ні, особисто ми нашу армію нікуди не відправлятимемо. Ні, з трьох наявних опцій ми обираємо не миротворців, а – "висловити інтерес". Або ж "забезпечення безпеки", що б це не означало…Польща не відправить війська, бо вона – хаб, про що вже йшлося вище. Румунія теж хоче бути хабом, готова навіть надати цілу авіабазу як склад для західної зброї. Німеччина не відправить війська до України, бо вже розмістила бригаду у Литві, і дойче зольдатен у неї закінчилися.Британія не відправить своїх бійців через "високі ризики", як пише про це The Times. А Італія не відправить їх… просто тому, що не відправить. Красуня Джорджа Мелоні зовсім не схожа на товстуна Портоса з роману Дюма, але формулює свою відмову приблизно по-портосівськи: ні, бо ні.Словом, говорили-балакали, і добалакалися до того, що ідея миротворчого контингенту поступово виродилась у… фізичну неприсутність європейських військових на території України. Тобто у такий собі контингент Шредінгера – по аналогії зі знаменитим котом, котрий є чи то живим, чи то мертвим…Тепер, наскільки можна судити з висловлювань офіційних осіб, йдеться про моніторинг демілітаризованої зони між Україною та Росією. Її згодні контролювати наші партнери, але звіддаля, без наближення до ризикованої смуги. Але навіть і таке рішення не фіналізоване, що й зрозуміло: війна не завершена, а демілітаризованою зоною навіть і не пахне.То що, запитаєте ви, від коаліції (не)рішучих немає жодної користі? Відповімо так: дивлячись, що розуміти під словом "користь". У липні Німеччина передала Україні значну кількість зброї, в тому числі дві системи протиповітряної оборони Patriot. А у серпні країни північної Європи – Швеція, Норвегія та Данія – спільно виділили близько 5 млрд норвезьких крон ($486 млн) на ініціативу НАТО з постачання Україні американської зброї.Ініціатива ця називається Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), і в рамках її Нідерланди вже оплатити пакет допомоги, також на пів мільярда доларів. А на підході ще декілька таких пакетів – від інших країн. І це те, що можна назвати реальною допомогою, яка, однак, здійснюється у рамках PURL, а не "коаліції рішучих".З іншого ж боку, країни-учасниці PURL є одночасно країнами Євросоюзу, або, якщо говорити ширше, державами одного континенту та однієї спільноти. Тож, напевно, не має великого значення, якими коліями рухається до нас допомога, якщо вся залізниця називається "європейською".З іншого боку - постійні хитання, страхи та комплекси європейських союзників, їхнє балансування між "хочу" і "можу", між "обіцяю" та "роблю" є доволі негативним явищем. Персонаж, який влаштовує українцям емоційні гойдалки – від надії до безнадії, і далі по колу – вже є, і це – президент США Дональд Трамп. Не хотілось би, щоб ще й європейські лідери пішли його шляхом.Тим паче, що за (не)спроможністю Європи пильно спостерігають у Москві. І потирають руки, коли Захід позичає у Сірка очі та й каже, що ніякої атаки російських дронів на Польщу не було. Просто стався якийсь "інцидент", не вартий ані знаменитої п'ятої статті з положення про НАТО, ані навіть четвертої.І все-таки, аби не завершувати на мінорній ноті, згадаємо, що минула зустріч "коаліції рішучих" започаткувала розмову про гарантії безпеки для України. А вони, ці повоєнні гарантїі, є ширшими і за миротворчий контингент, і за моніторинг демілітаризованої зони. Американці погодилися обговорювати "security guarantees", і це вперше, коли в їхньому дискурсі з'явився подібний термін.Є певний прогрес і у санкційних питаннях. Принаймні, за даними Bloomberg, з'явилася надія на те, що санкції носитимуть трансатлантичний характер – як би активно цьому не протидіяв Трамп.…Так вже склалося, що у тоталітарних країн, не зв'язаних мораллю та емпатією, виходять кращі ситуативні союзи, аніж у країн демократичних. А останні борсаються між небажанням вплутуватися у чужу війну і усвідомленням, що тоді ця війна стане твоєю."Нам потрібна справжня запобіжна політика щодо Росії, яка б оберігала від неї європейську стратегію щодо сусідів", – сказав польський депутат Європарламенту Яцек Сарюш-Вольські. Ця цитата має дату: березень 2014 року. Саме тоді у Європі обговорювали перші санкції проти Росії, котрі, до речі, запровадили раніше, ніж в Україні.Тож не списуймо з рахунків наших сусідів по континенту. Вони – як Божі млини – мелють помалу, але дрібно. В кожному разі, іншої Європи для нас із вами просто нема.