Два Чернова, гіпнотичний Буданов, чудовий Цукренко. Про що говорять у ютубі

На одному з моїх улюблених мемів зображений хлопець із пустим бокалом, якому дорослий чолов'яга підливає спиртного. Хлопець підписаний «Я, якому залишилося спати три години», а підступний сомельє має підпис «Ютюб пропонує документалку про розпад Югославії».

Найчастіше я згадую цей мем, коли прилітає повідомлення про нове інтерв'ю із лідерами думок, що з'являються в ютюб пачками. Мені цікаво майже все, але перспектива хронічного недосипу вимагає  встановлення якихось розумних обмежень. За перший тиждень вересня я обрала п'ять (тому що мені подобається ця цифра) інтерв'ю, які, здавалося, точно не можна було пропустити. Спойлер: деякі все ж таки можна було.

Марафон розпочався з нового епізоду подкасту «СучЦукрМуз» музиканта Альберта Цукренка, що вийшов на ютюб-каналі Hromadske. Героєм півторагодинного випуску став лідер «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук. Формальним інформприводом для розмови став майбутній сольний концерт співака у Києві, що відбудеться двічі 4 та 5 жовтня. На початку Вакарчук пояснив, чого очікувати від сольника та чому обраний саме такий формат, але наскрізною тема не стала.

За тиждень відео подивилися 50 000 глядачів, що з огляду на середні показники подкасту виглядає непогано, але як для Вакарчука з його величезною армією прихильників – трохи замало.  Якоюсь мірою це відповідає бажанню самого співака. Наприкінці інтерв'ю Цукренко спитав у нього про пам'ять, яку б той хотів залишити після смерті. Герой відповів, що волів би, щоб його пам'ятали за творчість.

- Щоб пам'ятали не Святослава, який плохий, хороший, а пісні. Бо я заради цього живу, - сказав Вакарчук.

Ну ось, вже маємо ситуацію, коли композиції «Океану Ельзи» набирають мільйони переглядів, а розмови з їхнім автором – в десятки разів менше.

Треба віддати належне Цукренкові, що він взагалі вирішив поставити питання про смерть. Попри те, що в Україні вона ближче, ніж в інших європейських країнах, обговорювати власний фінал публічно в нас все ще не заведено.

Назагал це інтерв’ю  - той випадок, коли запитання ведучого цікавіші ти сміливіші ніж відповідей гостя. Наприклад, Цукренко зачитав доволі особисте повідомлення 12-річної доньки з враженнями від концерту Вакарчука, де дівчина називає того «бубочкою із дитячими очима» та елегантно проїхався по менеджменту співака через організацію інтерв’ю.

-  Ми з твоїм менеджментом домовлялися про інтерв’ю ледь не півроку. Як у тебе з часом? Чи ти є господарем собі? Чи тобі кажуть: завтра приході до того чувака у сукні… - спитав Цукренко.

- В філософському сенсі я не є власником своєї долі, ми всі залежимо від когось, від чогось. Особливо під час війни. Більше обов’язків, ніж бажань. Але на рівні, щоб мені хтось казав – прийдеш на інтерв’ю… Ні, такого не буде зі мною ніколи,- пообіцяв Славко. Який, очевидно, любить трохи побути філософом.

Ще гість багато розповідав про стосунки із мамою, ставлення до нової української музики, релігію, мету у житті, вплив штучного інтелекту на творчість та інші філософські питання. Це мало б бути цікавим для шанувальників Вакарчука, але, судячи з переглядів, ніт. Всім іншим й поготів. Тому я б це відео занесла у категорію «обов’язково для перегляду лише шанувальникам Цукренко», бо він, як завжди, прекрасний.

В ФБ було досить багато постів про інтерв’ю Марічки Падалки з режисером Мстиславом Черновим, що вийшло 3 вересня на її ютюб-каналі. За десять днів епізод, що триває 55 хвилин, набрав 45 000 переглядів.

Приводів поговорити з документалістом саме зараз більш, ніж достатньо, адже наприкінці серпня було оголошено, що його новий фільм «2000 метрів до Андріївки» представлятиме Україну на премії «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». У 2024 році, хто раптом забув, Чернов вже отримав золоту статуетку в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм» за фільм «20 днів у Маріуполі». Окрім того, «2000 метрів до Андріївки» вийшов у широкий прокат в Україні, що також є приводом для зустрічі із режисером.  

Відразу скажу, що в емоційному плані це було найважче інтерв’ю з усіх, які я подивилася для цього тексту. Відповідальність, що лежить на режисері, та його болючий досвід, отриманий в бойових умовах, відчуваються через екран буквально фізично.

Вже на перших хвилинах Чернов «завис» і спробував уникнути відповіді на доволі невинне запитання ведучої «Що найрадіснішого й найсумнішого сталося протягом останнього місяця». А в середині бесіди вдався хоч і до вкрай інтелігентної, але все ж суперечки. Він не хотів розмовляти про свої почуття — вважає це некоректним на тлі того, що відбувається на війні.

— А чого ми говоримо про мою небезпеку? Поговоримо про небезпеку інших людей, військових, які зараз на передовій. Мені некомфортно говорити про мою небезпеку, коли ми з тобою тут сидимо. Мені некомфортно! – пояснив Чернов.

Марічка була наполеглива.

- Це некомфортно, тому ти кажеш, що не думаєш про свої почуття, а думаєш про почуття інших. Ти не думаєш про свою безпеку, а думаєш про безпеку інших. А хто думає про твою безпеку? Associated Press? – спитала вона.

І тут сталося диво: Чернов  наче видихнув і розповів, що турбота про інших є способом подолати страхи і діяти раціонально.

- Страх не корисний, він тебе зупиняє. Я страшенно боюся смерті, болю, боюся за своїх друзів, - сказав він.

Попри подекуди супротив гостя, Марічка встигла обговорити з ним величезну кількість тем. Там було і про рідкісне ім’я режисера, і про рідний Харків, і про арешт у М’янмі, і про Білий дім. А ще – про роль журналістики та кіно у сучасному світі.

- Журналістика втрачає свою силу. Вона вже не дістає до серця людей, цей простір зайнятий емоціями. Кіно ще має цю функцію, ще може дістатися серця. Взяти людину і показати їй правду, - вважає режисер.

Назагал я б радила подивитися це інтерв’ю будь-якому українцю незалежно від того, чи збирається він дивитися «2000 метрів до Андріївки». Хоча фільм варто б було зробити обов’язковим для перегляду.

Ну і для тих, кому мало Чернова у Марічки Падалки, є ще один Чернов – у Сергія Жадана. 45 хвилинне інтерв’ю вийшло 5 вересня на ютюб-каналі «Радіо Хартія», та майже за тиждень набрало 31 000 переглядів.

На відміну від Падалки, Жадан набагато більше уваги присвятив створенню фільму «2000 метрів до Андріївки» та обговорив з режисером весь шлях від народження сюжету до проблеми естетизації смерті, яка постала на монтажі. А потім розмова торкнулася кіно про війну взагалі – хорошого та поганого, документального та художнього, українського і, неочікувано, російського.

Назагал бесіда вийшла більш спеціалізованою, ніж у Марічки і значно легшою за настроєм. Чому саме так, гадки не маю. Можливо, у героя був у кращому гуморі або він ще не знав, що його знову висунуть на «Оскар» (принаймні у Жадана він про це не згадував) і його не притиснуло новою відповідальністю. Завдяки цієї полярності інтерв’ю доповнюють один одного і їх бажано подивитися обидва, але якщо б постав вибір чогось одного, то  я б все ж обрала розмову з Марічкою Падалкою. З одного боку, через ведучу, яка змогла поговорити із гостем на складні для нього теми, з іншого – тому що відповіді режисера відгукнулися мені особисто.

В проміжку між двома інтерв’ю з Черновим на каналі Ukraїner Q вийшов черговий випуск проєкту «Що далі?» з ведучою Юлією Тимошенко. Її гостем був колишній голова українського інституту пам’яті, а нині очільник Центру прав людини та меморіалізації війни у Київській школі економіки Антон Дробович. Бесіда набрала за майже десять днів лише 22 000 переглядів, але, сподіваюсь, з часом люди розгледять цей якоюсь мірою епічний випуск. Бо він триває понад 3,5 години та охоплює купу тем, які виникли ще задовго до війни та збережуть актуальність тривалий час після. І хоча формат проєкту, що присвячений обговоренню майбутнього України, не передбачає наявність інформаційного приводу, цього разу частина бесіди була присвячена дуже актуальному питанню – україно-польським відносинам, які паплюжаться, скажімо так, на очах.

Інтерв’ю вийшло до того, як російські дрони залетіли на територію Польщі, що спровокувало нову хвилю взаємних звинувачень українців та поляків, але воно містить відповіді на багато запитань з цього приводу. Чому та коли виникла напруга,  як нам реагувати, що робити та коли і за яких обставин ми зможемо порозумітися.

Дробович назвав Польщу «природнім союзником України», але описав стосунки доволі прямолінійно.

 - Україна готова говорити про складні сторінки історії, вибачатися і чекає на вибачення. Польща не готова, - завив Дробович.

До цього, на його думку, призвела купа причин, серед яких і політизація історії, і фіксація поляків на певних подіях, і російська пропаганда.

Водночас Дробович визнав, що ми мали б активніше протидіяти дезінформації Росії у польському просторі, адже могли б здогадатися, до чого це призведе.

Окрім україно-польських відносин, ведуча та гість поговорили про проєкт меморіалізації Голокосту, що, ймовірно, був операцією ФСБ, скандал із колишньою директоркою Музею Голодомору у Києві, деколонізацію, декомунізацію і національну ідентичність.

Тимошенко мала б отримати приз глядацьких симпатій, бо за понад три години вона жодного разу не втратила нитку бесіди, не перебила спікера, не сказала нічого зайвого і не поставила жодного нецікавого запитання.

За кількістю інформації та прикладному значенню це, напевно, найкраще інтерв’ю тижня.

Завершу підбірку новим випуском проєкту «Хід Тузова» та каналі Апостроф TV, в якому ведучий Дмитро Тузов поспілкувався із керівником Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Будановим. Епізод тривалістю трохи більше 50 хвилин вийшов 6 вересня і от нарешті ми маємо рекордсмена  — за сім днів відео набрало понад 548 000 переглядів.

Очільник ГУР – зовсім не рідкій гість та телебаченні та на діджітал-майданчиках. Окрім того, він не відрізняється багатослівністю. Але все одно легко збирає авдиторію у сотні тисяч. Можна, звісно, припустити, що керівник воєнної розвідки має гіпнотичні здібності, але ймовірніше глядачі за понад три з половиною роки війни навчилися розуміти військово-політичне керівництво з півслова.

Наприклад, Тузов спитав у гостя, чи можна розраховувати на те, що національні рухи в Росії, зокрема на Кавказі, розхитають ситуацію з середині.

- У Чечні та Дагестані ситуація стабільна, на жаль для нас, - відповів Буданов.

- І жодних змін не планується?

- Ні.

- Просто ні?

- Просто ні.

Далі буданівське «ні» можна розшифровувати в міру своєї заглибленості в тему. Аж до того, що Рамзан Кадиров, ймовірно, найближчим часом земні діла завершувати не збирається, а якщо й збирається, це не спричинить хаосу, адже владний клан все давно передбачив та проконтролює передачу повноважень.

Звісно, не можна сказати, що керівник ГУР постійно змушував глядачів щось домислювати – були в програмі й чіткі прогнози, й конкретні цифри. Втім Тузов, який охочіше переходив до нових питань, ніж ставив уточнювальні, додавав бесіді ефекту бліц-інтерв’ю.

Також у розмові трапилося декілька сумнівних моментів, на які по-різному відреагували гість та ведучий. Так, Буданов назвав російсько-білоруські навчання «Захід» щорічними, тоді як скрізь пишуть, що вони відбуваються раз на два роки та й то із перервами то на ковід, то на російсько-українську війну. Тузов за роз’ясненнями до співбесідника не звернувся. Але коли вже сам ведучий назвав воєнну розвідку військовою, Буданов провів йому короткий лікбез.

Наостанок Тузов чомусь заявив, що очільник ГУР підтримує Telegram.

- Я знаю, що ви були проти закриття російської, давайте чесно говорити, мережі Телеграм, - звернувся ведучий до гостя.

- Я проти? Я за її закриття, абсолютно! Точніше, я за систематизацію, коли канали дорівнюють ЗМІ. Написав, хто власник – хай пояснює, звідки інформація, платить податки, - відповів керівник ГУР.  

Назагал я б помістила це інтерв’ю в категорію «На любителя». Треба мати певну підготовку, щоб правильно розшифрувати меседжі Буданова.