Ян Юрчец: Клозе дотримувався тих самих принципів, що й Ван Леувен

Криворізький Кривбас пройшов значне оновлення минулого літа. У клубі завершилася трирічна епоха Юрія Вернидуба, на зміну йому прийшов Патрік ван Леувен і після поразки у стартовому турі від Колосу (1:2), команда почала набирати форму: у трьох наступних матчах Кривбас набрав 9 очок, по черзі здолавши Металіст 1925 (2:0), Зорю (3:2) та Оболонь (2:1).

Одним з гравців, який відіграв усі ці матчі був хорватський захисник криворізького клубу Ян Юрчец. В інтерв’ю Football.ua він розповів про підготовку до матчу 5-го туру із Поліссям, свої враження від поточного чемпіонату, війну в Україні та її вплив на футбол, а також досвід роботи із видатним німецьким футболістом Мірославом Клозе.

"Постійна ігрова практика мотивує мене працювати ще більше"

– Яне, позаду пауза на міжнародні матчі. Як особисто ви провели цей час, чи вдалося відновити сили?

– Так, у нас було чотири вихідних, і багато іноземних гравців, які живуть ближче до України, поїхали додому або подорожували. Я теж використав цей час — трохи побув удома в Загребі, а також провів кілька днів із дівчиною в Будапешті. Відпустка була дуже доречною, щоб ненадовго відпочити від футболу, тренувань і матчів, і перезарядитися перед насиченим графіком, який нас чекає.

– Поки ви відіграли усі матчі за Кривбас у поточному сезоні. Задоволені ігровим тонусом?

– Так, дуже радий, що зміг взяти участь в усіх матчах цього сезону. Це дає мені особливу впевненість у собі, адже це означає, що я добре підготувався і якісно працюю на тренуваннях. Це мотивує мене працювати ще більше. У п’яти останніх матчах ми здобули чотири перемоги і зазнали однієї поразки — три перемоги в лізі та одна в Кубку. Першу гру програли Колосу, але після цього показали стовідсотковий результат. Для мене команда завжди на першому місці, але й особисто вдалося відзначитися двома асистами — один у УПЛ і один у Кубку. Почуваюся все краще від гри до гри і вірю, що моя форма ще зростатиме.

– Попереду матч проти Полісся, досить амбітного клубу, який представляв Україну у Лізі конференцій. Що вам відомо про цю команду зараз?

– Полісся — це амбітний і відносно молодий клуб, у складі якого багато якісних гравців. Той факт, що цього року вони представляли Україну в єврокубках, багато про що говорить — як про клуб, так і про їхні амбіції.

– Останній матч минулого чемпіонату ви грали якраз проти Полісся. Нічия 1:1 тоді була закономірним результатом?

– На жаль, ми не змогли тоді перемогти — якби це вдалося, саме ми грали б у кваліфікації Ліги конференцій, а не вони. Думаю, у першому таймі ми були кращими, у другому — вони. Тож підсумковий результат, мабуть, був справедливим.

– Попри складні умови, в яких живе Кривий Ріг, люди приходять на стадіон і підтримують команду. Чи усвідомлюєте ви, що матчі Кривбасу для місцевої аудиторії — це дещо більше, ніж просто футбол?

– Так, я дійсно хочу подякувати всім нашим вболівальникам, які приходять на стадіон у великій кількості, навіть на виїзні матчі. Вони — наш 12-й гравець. Це дуже важливо для нас, футболістів, відчувати підтримку з трибун. Дуже приємно бачити на трибунах багато сімей з маленькими дітьми — у ці важкі часи їхні усмішки й радість після перемог надихають. Сподіваюся, вони продовжать нас підтримувати.

— Хорватія наприкінці 1980-х та початку 1990-х теж жила в умовах війни. Ваші батьки чи родичі розповідали вам про той період?

— Так, у 90-х колишня Югославія розпалася, і в Хорватії почалася війна — дуже важкий період для моєї країни. Війна тривала з 1991 по 1995 рік. Я ще не був народжений, але знаю багатьох людей, які тоді жили. Всі історії, які я чув, — здебільшого сумні. Не хотів би, щоб щось подібне знову сталося в будь-якій країні. Війна — це найгірше, що може бути у світі, і я щиро сподіваюся, що війна в Україні якнайшвидше завершиться.

— Хто з хорватських футболістів для вас найбільший авторитет?

– Якщо потрібно вибрати одного — це, без сумніву, Лука Модріч. Володар «Золотого м’яча», легенда Реалу та збірної Хорватії. Його шлях був дуже непростим, і для кожного хорватського футболіста він — приклад того, як завдяки праці та наполегливості можна досягти всього.

"Клозе грав з нами у футбол і був найкращим"

— В австрійському клубі Райндольф Альтах ви працювали із Мірославом Клозе. Чим він вам запамʼятався?

– Так, я працював із ним, коли грав в Австрії. Він — легенда світового футболу, найкращий бомбардир чемпіонатів світу і збірної Німеччини. Дуже добра людина, яка сильно вплинула на мою кар’єру. Завдяки йому я став кращим гравцем і кращою людиною. Я дуже йому вдячний і бажаю успіхів у його нинішньому клубі — ФК Нюрнберг.

– Пригадую, що Клозе святкував свої голи за допомогою сальто. Хтось з ваших партнерів по Альтаху просив його навчити таким трюкам?

– На жаль, він нікого не навчив робити сальто (сміється – прим.ред.). Але іноді він грав із нами у футбол під час тренувань — і був найкращим. Клас є класом, як то кажуть :).

– Патрік ван Леувен, ваш нинішній головний тренер, відомий дисципліною та вимагає фізичної витривалості команди. Чи звикли ви вже до цих вимог?

– Так, тренер вимагає від нас дисципліни і старанної роботи. І я думаю, що саме це нам потрібно, бо ми — друга за віком наймолодша команда в лізі. Особисто мені було легко адаптуватися до такого стилю, бо мій попередній тренер, Мірослав Клозе, дотримувався тих самих принципів. Це була чудова пригода, і ми продовжимо дотримуватись дисципліни та слухати вказівки тренера.

– У Кривбасу зараз багато латиноамериканських легіонерів. Чому з не футбольних речей ви у них вже встигли навчитися?

– Зараз у нас справді багато гравців із Південної Америки. Я грав з багатьма легіонерами ще в Австрії, тож це для мене не нове. Атмосфера в роздягальні чудова — усі мотивовані, працюють на максимум. Від них я навчився, що вони мають сильний характер і темперамент. Усі добре адаптувалися. Ми справді чудово ладнаємо, багато сміємося в роздягальні. І ще — в нас постійно грає іспанська музика (сміється – прим.ред.).