ОТУ «Каракас»

На карибському напрямку формується ситуація, що дедалі більше нагадує передвоєнну. Оскільки я дуже люблю слідкувати за такими речами, поділюсь спостереженнями і тут.

Американські морпіхи з 22-го експедиційного загону поступово відпрацьовують висадку морського й повітряного десанту на полігоні в Пуерто-Ріко. Це 800 кілометрів від Каракаса. Додатково туди перекидають десять F-35 із офіційним завданням «боротьби з наркоторгівлею».

Дуже хороша мета, якщо дивитись у сухому залишку. Щоправда, сама логіка навчань свідчить про інше: це не стільки антитерористична риторика, скільки відпрацювання сценаріїв реальної операції проти режиму Мадуро. Такий собі Far Cry 6, але максимальної складності.

Один експедиційний юніт виглядає занадто скромною силою для атаки навіть на саму столицю Венесуели. Штурм Каракаса, захоплення адміністративних будівель і ліквідація керівництва під будь-яким приводом — завдання надзвичайно складне.

Тим паче, не лише через протидію регулярних військ. Гляньте не на політичну карту, а на ту, де позначено рельєф і висоти. Венесуела має досить непросту географію, щоб можна було легко прорватись. Надто висока густота населення, щоб можна було нишком перекинути танкову колону. Незважаючи на бідність, держава достатньо озброєна, щоб перетворити будь-який рейд своєю територією на пастку.

Про спробу «заглибитися» в країну і взяти її під контроль навіть говорити не доводиться. Це завдання рівня повномасштабної війни. А у нас, нагадую, хіба німий не торочить про боротьбу з наркотиками як основний мотив.

Тому обидві сторони грають м’язами. Американський есмінець «Jason Dunham» уже випробував на собі готовність супротивника: його змусили змінити курс венесуельські F-16. Зараз корабель у Пуерто-Ріко.

Каракас також не сидить без діла. У морі вперше зафіксовано іранські катери Peykaap III, що свідчить про реальне посилення співпраці з Тегераном. Це малі ракетні катери з дальністю ураження до 90 км. Не так складно здогадатись, що це створює для США і союзників серйозний ризик у прибережній зоні.

Такі платформи підходять для асиметричної війни на морі. Вони швидкі, маневрені, малопомітні. Те, за що ми любимо українські дрони-катери. І це саме те, що ускладнює будь-які плани «вільного доступу» до берегів Венесуели.

Днями Військово-повітряні сили Венесуели підняли авіацію (Су-30МКВ та F-16A), патрулюючи простір навколо бази Лібертадор. Судячи з усього, Каракас готується відбивати удари навіть на підступах до столиці. Також Венесуела швидко розгортає елементи ешелонованої оборони.

Цілком можливо, так виглядає відповідь слабшої сторони на тиск наддержави. Венесуела не в змозі рівноцінно воювати в повітрі й на морі. Краще робити будь-яке втручання занадто дорогим.

А як на все це реагують США? Вони не лише катаються корабликом уздовж берегової лінії. У них ідуть кадрові зміни, про які я хочу написати структурно. Стежте, хто куди рвонув.

Білий дім зробив велику ротацію в армійському керівництві. Чіпали лише ключові командні посади у стратегічному, морському, космічному та кібернетичному напрямах — тих сферах, де сили можуть знадобитися для протистояння Китаю та його посіпакам.

Віцe-адмірал Річард Коррелл очолив Стратегічне командування (USSTRATCOM) замість генерала Ентоні Коттона. Раніше був заступником командувача.

Інший віцe-адмірал — Джордж Уікофф (не Уіткофф, не плутайте!) — призначений командувачем ВМС США у Європі та Африці. Раніше командував 5-м флотом у районі Перської затоки.

У Корпусі морської піхоти США новим заступником командувача став генерал-лейтенант Бредфорд Герінг, який раніше відповідав за авіаційну компоненту. Він змінив на посаді генерала Крістофера Махоуні, бо той іде на підвищення у Пентагоні — якщо все узгодять, буде заступником голови Об’єднаного комітету начальників штабів.

Контр-адмірал Гайді Берґ була призначена керувати Кіберкомандуванням ВМС США, 10-го флоту та Космічного командування флоту. Вона змінила віце-адмірала Крейґа Клеппертона, який керував із 2022 року.

У Космічних силах США також є навіть не кадрові, а структурні зміни. Колись об’єднана посада заступника начальника штабу зі стратегій, операцій і програм буде розділена. Генерал-лейтенант Девід Міллер відповідає за планування. Генерал-лейтенант Дуг Шіс — за оперативну діяльність.

У розвідувальній сфері генерал-лейтенант Мішель Бреденкамп очолить Національне агентство геопросторової розвідки. Вона змінює на посту віце-адмірала Френка Уітворта.

На керованість американської армії було багато скарг. Зараз їх вирішили однією пачкою призначень. Наче футбольний тренер зробив потрійну заміну (тільки тут їх ще більше). А чи це спрацює, зможемо переконатись уже за результатами бойових дій за участю новачків. Венесуела — ідеальний полігон і точно ворог №1 у регіоні.

Головне, щоб керівництво не марило боротьбою з наркотиками та картелями там, де потрібні армійські маневри. Шановні, у вас тут не штаб здорового способу життя. У вас потенційне ОТУ «Каракас». Навіщо самих себе обманювати?

Це важливо і для нас. Якщо хтось звик вважати, що війна — це лише про Україну, нинішні події демонструють інше. Глобальна політика накопичила надто багато нерозв’язаних конфліктів. Усі вони врешті зводяться до силового сценарію.

Клаузевіц ще двісті років тому сформулював просту істину: війна — це продовження політики іншими засобами. А політика мирними методами не змогла вирішити жодного питання у жодній гарячій точці. Тимчасові перемир’я лише відкладають неминуче.

Що ж, тимчасові перемир’я наша цивілізація точно навчилась виробляти у промислових масштабах. Тепер лишилося витримати наслідки такої «далекоглядної» політики впродовж десятиліть.

Карибський басейн знову ризикує стати полем битви великих держав і їхніх союзників. США показують зуби. Венесуела демонструє готовність ці зуби, як мінімум, прорідити. Іран охоче підкидає дрова у вогонь. І все це — не десь у віддаленому майбутньому, а тут і тепер.