11 трильйонів мрій і пріоритети з паралельної реальності

Стратегічна інвестиційна рада, що складається з членів уряду, схвалила розроблений урядом же портфель публічних інвестицій (ППІ) на 2026 рік, якого уряд точно не виконає і на який в уряду точно нема грошей. Адже його загальна орієнтовна вартість — 11,4 трлн грн — це майже три річні бюджети країни, яка взагалі-то веде повномасштабну війну.

Треба постаратися, щоб аж так відірватися від реальності.

Звісно, чиновники уточнили, що мова про «кошторисну вартість ініціатив, а не про план фінансування лише на 2026 рік», тут питань немає. Тим не менш потрапляння проєкту або програми до ППІ — це можливість отримати повне або часткове фінансування із державного бюджету як у наступному, так і у подальших роках, а отже, було б непогано розібратися, на що ж таке термінове уряд напланував.

Планів гора

До портфеля включено 149 ініціатив (60 програм і 89 проєктів). Віддаємо належне — раніше перелік перевалював за вісім сотень і за рік реалізовувався зрештою десь відсотків на п’ять від запланованого. Скорочення портфеля до півтораста ініціатив давало слабку надію на хоча б 50-відсоткову їхню реалізацію, якби не абсолютно незбагненна кінцева сума видатків, в рази більша за будь-які попередні мрії.

Зрозуміло, що у воюючій четвертий рік країні є сфери, які конче потребують фінансування, як-от енергетика чи житлове будівництво.

Зрозуміло, що є у цій країні сфери, фінансування яких востаннє обговорювалося на засіданні пленуму. Там і до війни, і без війни все розвалювалося.

Однак, по-перше, коли як не під час війни чітко визначати пріоритети, по-друге, коли це ми розвернулися від «скорочення держави в економіці» та «децентралізації» до «давайте подякуємо уряду за лавку у сквері»?

Здавалося б, на пріоритетах навіть зупинятися не треба, але ніт — досі далеко не всі в уряді розуміють, що нам тут не до жиру.

Усе зароблене держава мусить витрачати на фронт, а решту фінансувати з коштів партнерів: насамперед захищені статті, інші — за залишковим принципом. Тримати фронт треба буде бозна-скільки, і навіть завершення гарячої фази війни (якщо серед нас є такі оптимісти) не зменшить цих видатків. Географія — це вирок, і армію треба буде підтримувати у боєздатності та достатній чисельності, і озброєння накопичувати, і внутрішню безпеку пильнувати роками.

Поточна політика економічного розвитку точно не наближає нас до омріяного моменту, коли на все це Україні вистачало б власних коштів. На жаль, сподіватися на те, що партнери будуть роками донатити Україні «скільки треба», теж не виходить. У нас фінансування вже на наступний рік із дірою у 20 млрд дол., або 820,5 млрд грн. Та і цей рік поки не закінчився.

За даними джерела ZN.UA, перше питання, яке новий міністр оборони Денис Шмигаль підняв на Ставці, було про те, що для покриття видаткових статей до кінця цього року Міноборони не вистачає орієнтовно 650 млрд грн. А перше рішення проблеми, яке спало на думку поважним державникам, — попросити НБУ надрукувати стільки, скільки не вистачає. Бо нам же мало поточної інфляції та двозначної облікової ставки — давай ще!

Ми відправили офіційні запити до Міноборони, Нацбанку та Мінфіну, щоб з’ясувати, що ж у нас не так із плануванням, якщо можливі діри аж такого розміру. На діалог пішло тільки Міністерство фінансів, сухо зазначивши, що 400 млрд грн уже нашкребли по засіках і, якщо треба буде, шукатимуть решту. По-перше, це означає, що якісь інші видаткові статті, на секундочку, схудли на 400 млрд і не будуть уже цьогоріч профінансовані. По-друге, десь 230 млрд грн фінансування ще треба знайти. По-третє, всі якось спустили на гальмах, що попереднє керівництво Міноборони допустило діру такого розміру, та ще й мовчало про це. І на довершення — уряд не кинувся щось виправляти, заощаджувати, переплановувати, розбиратися.

Він намалював інвестиційних планів на 11 трильйонів. Всі — потрібні.

Наприклад, «Модернізація інфраструктури закладів вищої освіти шляхом впровадження заходів з енергозбереження, та підвищення рівня енергоефективності», на секундочку — 12,5 млрд грн. Не те щоб без цього не прожити. Не те щоб заклади вищої освіти не мали контрактних форм навчання, а значить, комерційної складової у своїй діяльності. Та й судячи зі строку реалізації у роки, проєкт нетерміновий і не є відповіддю на енергетичні виклики сьогодення. Тоді навіщо він у переліку от прям зараз? А разом із ним будівництво урбан-парків у громадах, наче в громадах своїх грошей нема, а суспільство конче потребує саме урбан-парків.

Не менш дивно виглядає модернізація водогону у Чернівцях «з впровадженням альтернативних джерел енергії». Чернівці — обласний центр із власним бюджетом, з якого бізнес не біжить, радше, навпаки, і в якому за всю повномасштабну зафіксований аж один приліт. Якщо вже чернівчанам треба альтернативної енергетики у водопостачанні, чому цим має опікуватись уряд, а платити за це має держбюджет?

І куди ж без вічної класики: Бортницька станція аерації, СІЗО в селі Мартусівка, третя лінія метрополітену у Харкові й купа інших «метро на Троєщину», які вже понад десять років кочують із програми в програму без будь-якого прогресу.

Десь п’ята частина ППІ — це проєкти, які є в планах кожного українського уряду з кінця 2010-х років. Звісно, коньячна витримка цих проєктів — «досягнення» попередників, але вдячні наступники чи то від нестачі власних ідей, чи то суто машинально тягнуть їх до рота, не розбираючись, це камінець чи кака.

На Бортницьку станцію, наприклад, 2015 року Японія виділила майже 100 млрд єн (за тодішнім курсом 826 млн дол.), та якось співробітництво не склалося, але проєкт досі щороку вписують скрізь, де можуть, і навіть періодично рапортують, що от-от і буде прогрес.

Угода про співфінансування добудови харківського метро була підписана з ЄБРР 2017-го й теж особливо не просунулась. От тільки пріоритети самого Харкова, думаю, наразі дещо змінилися, і, певно, харків’яни радо переспрямували б майже 16 млрд грн із метро на більш нагальні потреби, але ні, цей трамвай не зійде з рейок.

Результатів катма

Загалом, якщо якийсь інвестиційний проєкт упродовж десяти років нікуди не рухається, не можна автоматом його переносити у кожен наступний перелік. Як мінімум варто з’ясувати, що стало на заваді прогресу, хто винен у нульовому результаті та чи лишається цей проєкт актуальним, чи зберіглася його пріоритетність для громади?

Власне, дуже дивні пріоритети уряду — це наслідок давно згадуваної нами проблеми: неймовірної поверхневості що Кабміну Шмигаля, що КМУ Свириденко, їхнього впертого небажання дивитися в очі реальності, в якій цьогоріч нам не вистачає чверті трильйона, а наступного року — трьох чвертей. У якій економіка скорочується, люди їдуть, дефіцити зростають, а перспективи щодень зникають. Звісно, саме зараз нам конче не вистачає урбан-парку.

Немає кращого способу оцінити реалістичність планів на майбутнє, як аналіз виконання планів минулого. Тим паче що новим цей уряд є лише формально і навряд чи додасть у продуктивності після переставляння міністерських стільців.

Так, попередній план був ще амбітнішим за нинішній, але половина його проєктів мала завершитися наприкінці цього року, чого, як ви розумієте, і близько не сталося. Уряд спромігся профінансувати лише 6% із запланованих 2,9 трлн грн видатків. Уявіть, яка доля спіткає 11 трильйонів.

Грошей не знайшлося навіть на такі безумовно пріоритетні ініціативи, як спорудження укриття в обласній дитячій лікарні та ремонт житла для вимушених переселенців. Причому в обох випадках мова не про мільярди, тим паче не про трильйони, не вистачило кількасот мільйонів.

Проте уряд, замість концентрації на першочерговому, і надалі множить сутності.

Вдумайтеся, вже у оновленому та скороченому плані паралельно існують і претендують на окреме фінансування: Програма з відновлення України, Надзвичайна програма для відновлення України, Програма швидкого відновлення України і Програма комплексного відновлення населених пунктів. І вовком на них дивляться конкуренти — Відновлення населених пунктів і Відновлення багатоквартирних будинків.

Усі вони зрештою відщипуватимуть крихти від наявного скромного фінансування для реалізації жалюгідних відсотків запланованого і гарантовано не дістануться фінішу. Але що ж це за проєктний портфель без проєктів?! Має бути багато!

Успішність однієї з цих програм, а саме пілоту з комплексного відновлення, ми детально аналізували — відновити вдалося лише 8% від запланованого. І то дякуючи зразковим результатам селища Ягідного, які буквально витягли загальну статистику з прірви. Аналізувати її результативність будуть, але не урядовці, а західні експерти. Нашим нема коли — стільки програм ще не сплановано.

Власне, те, що якраз зараз, у розпал припадку урядової неспроможності, до нас прикуто увагу західних донорів, — найбільша небезпека. Адже здебільшого це на їхні гроші банкет, і вони точно зауважать масштабні проблеми не лише із плануванням чи реалізацією, але і з аналізом причин, які до них призводять. Апетит у десятки трильйонів узагалі має порушити питання про адекватність членів чинного КМУ.

Та не спішіть списувати все, що відбувається, на колективний сказ, кожен прожект пані Свириденко, попри економічну безглуздість, електорально привабливий. Вона робить заголовки. Здобрює ґрунт, на якому Банкова планує виростити передвиборчу кампанію. Погодьтеся, 11 трильйонів інвестицій — звучать, і хто там розбиратиметься, про що саме мова. Біда в тому, що поки влада зайнята електоральними мріями, безжальна воєнна реальність нікуди не зникла. Сумніваюся, що країна, в якій вони планують перемогти, їх зрештою потішить.