"Гордий за те, що ми зробили": інтерв'ю бійцем ДПСУ, який зняв останнє відео на Зміїному

Коли увечері 24 лютого 2022 року з'явилися трагічні й, на щастя, неправдиві повідомлення про нібито загибель усіх прикордонників на Зміїному, мережею розлетілися два відео. Перше – запис переговорів бійців ДПСУ та екіпажу крейсера "Москва", де і прозвучала та сама фраза про "русскій воєнний корабль".

Друге відео в ті дні було не менш популярним – це кадри з самого острова, на яких видно ту саму "Москву" і бійця ДПСУ, який і знімав це. Ці кадри зробив Олег Чернишов – прикордонник, який того дня був на острові. Згодом доля склалася так, що відео зі Зміїного було останнім, на якому крейсер "Москва" ще на плаву – наступні кадри ми з вами побачили уже у квітні того ж року, коли корабель палав після успішного удару двома ракетами "Нептун".

Олег Чернишов опинився у полоні, як і всі його побратими, та повернувся додому лише 31 січня 2024 року під час обміну. Зараз боєць на службі та намагається надолужити усе втрачене за майже 2 роки перебування у Росії.

У нас була нагода зустрітися з Олегом на березі Дунаю, на українському прикордонні. Боєць поділився з нами спогадами про оборону острова Зміїний, про те, як росіяни намагалися знайти автора легендарної фрази, про листи, які ніхто так і не отримав та не лише. Про все це читайте в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу.

Першим почув перемовини кораблів: як почалося 24 лютого на Зміїному

Перше питання, мабуть, буде банальним, але все ж – як ви стали прикордонником? Це була ваша дитяча мрія чи це трапилося якось інакше?

Фактично вся моя родина – військові. Тому і я теж пішов у військову справу. Дядько мій також прикордонник, то і я пішов – служу з 2010 року.

Ви від початку служили на Зміїному чи потрапили туди пізніше?

Я приїздив туди у відрядження з 2010 року. Тобто це були поїздки на кілька місяців, іноді – на рік.

А вже у 2019 році я перевівся у штат Зміїного і був там на постійній основі.

Як почався для вас день 24 лютого 2022 року на острові?

Я якраз був на чергуванні, пригадую. Тоді я почув, що російський військовий корабель виходить на цивільне судно. Це судно йшло з півдня, ймовірно, до Одеси.

Російський корабель вимагав у судна змінити курс, бо територія біля острова Зміїний замінована. Ми цю інформацію одразу передали начальнику застави.

Олег Чернишов першим почув перемовини "Москви" і цивільного судна 24 лютого 2022 року / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Про цей епізод згадував командир застави. Тобто ви були першим, хто почув ці переговори російського корабля з цивільним судном?

Так.

Як розвивалися події далі?

Ну далі в нас зразу був підйом по бойовій команді. Це звична практика, бо в нас щодня були тренування по бойовій підготовці. Команда "До бою!" була кожного дня.

Усі це спершу нормально сприйняли, бо не одразу розуміли, що це не навчальна тривога.

А в який момент стало зрозуміло, що все ж не навчальна?

Спершу ми передали нарядам, що тривога навчальна. Всі чекали, спостерігали за своїми секторами. А ближче до ранку побачили корабель. Тоді був туман, тому ми побачили його десь за 6 миль – це був 121-й номер, крейсер "Москва". Пізніше з’явився ще один – "Василій Биков".

Вони одразу ж почали виходити в ефір і включали свою шарманку: "Здавайтеся або будете знищені". Ну, ви це чули.

Росіяни довгий час погрожували. Як ви реагували на цей тиск?

Та спокійно. У мене був командир – як він щось скаже, то й будемо робити.

"Нам за це прилітало": про ту саму фразу з острова

Один із ваших побратимів не витримав того тиску і послав російський корабель. Ви чули це одразу?

Так, ми чули, але увагу на це не дуже звертали. Я взагалі не розумів, що там хтось когось послав. У нас тут ворожі кораблі, авіація бомбить… З "Москви" стріляли з крупнокаліберного кулемета, який просто розрізав будівлю. То увагу на цей епізод ми не звертали.

Це вже потім, коли ми потрапили в полон, то зрозуміли, що і до чого. Там це вже кожен розумів, бо нам за це трохи прилітало, хоча ми не дуже розуміли ще чому.

Тобто росіяни шукали автора фрази?

Так. Хотіли знати, хто це сказав. Казали, що якщо розповісти, то більше не чіпатимуть. Але все одно ніхто їм нічого не сказав.

Як прикордонник послав корабель: дивіться відео (обережно, присутня нецензурна лексика, 18+)

Я розумію, що точно по датах це не співставити, проте навесні 2022 року в нас з’явилася інформація, що корабель послав Роман Грибов, який повернувся одним із перших. Проте все ж коли ви перебували в полоні, було відчуття в певний момент, що росіяни більше не намагаються шукати автора фрази серед вас?

Вони фактично перестали шукати. Ще були такі, що питали далі про те, хто послав, але це було не так часто. Вони, я так розумію, знали, що ця людина повернулася і від нас відчепилися.

Вони дали вам спокій?

Ні, вони далі з нас знущалися, але це було не так, як тоді, коли вони шукали, хто ж насправді послав корабель.

Щодо Грибова. Бачив раніше таку інформацію, що морпіх просто фізично не міг послати корабель. Ви як зв’язківець, можете це підтвердити чи спростувати?

Так, справді не міг. І по одній дуже простій причині: зв’язок з кораблями – це міжнародний зв’язок, 16-й канал. Росіяни тоді по цьому каналу виходили і в морпіхів не було змоги зв’язуватися з кораблями на цьому каналі. Радіостанція була у нас і це зробив прикордонник, один з моїх побратимів.

А як ви загалом ставитесь до того, що Грибову продовжують приписувати авторство?

Ну це, як мінімум, неправильно. Його, без всякої на те причини, назвали автором і, на жаль, суспільство продовжує помилково сприймати це. Без доступу до радіостанції його голос не міг би прозвучати в ефірі і тим паче щоб його почули на російському кораблі. Складно, напевне, змінити таке хибне уявлення у людей, але чому він сам не зізнається, що ці слова йому не належать мені не зрозуміло.

Всі ми були на острові – і прикордонники, і морпіхи, і військовослужбовці з інших підрозділів, але слова, які чує весь світ, красномовно промовила одна людина – прикордонник, який в ту хвилину був біля каналу зв'язку, не побоявся і на чергову погрозу росіян просто послав їх.

Вже по поверненню з полону я дізнався, що цей запис – з погрозою та відповіддю – зробила моя колега на материковій частині, яка тоді була на чергуванні, а далі зроблений нею аудіозапис розлетівся світом.

"Я не міг пояснити родичам, що відбувається": як з'явилося те саме відео зі Зміїного

Ви ще встигли зняти відео на Зміїному. Фактично це останнє відео, на якому "Москва" ціла. І це останні кадри з острова. За яких обставин це було? Як я розумію, ще до атак на острів?

Так, це було ще до нальотів. Я вийшов з бункера, швидко зняв корабель, трохи навіть себе зачепив. І вже після цього почалися авіаудари та обстріли.

Як я розумію, ви комусь надіслали це відео?

Я його надіслав своїм родичам, бо мій телефон розривався. Вони писали, питали, що там у мене відбувається. А пояснити я не міг. Тому просто зняв коротке відео і надіслав їм, щоб вони знали, що коїться у нас.

Останні кадри зі Зміїного 24 лютого 2022 року: дивіться відео

Але про те, що це відео розлетілося, ви, мабуть, дізналися лише після повернення?

Це було дуже не скоро, бо я був у полоні 23 місяці. Я майже нічого не знав, ми були ізольовані від інформації.

Коли ви повернулися – "Москви" уже не було, по "Василію Бикову" прилетіло теж, Зміїний звільнили. Тобто відбулося багато подій. Як ви надолужували це все після тривалого інформаційного вакууму?

Я читав соцмережі й канали, дивився репортажі… І трохи мене аж за душу гордість взяла, що ми це зробили. Мені аж самому бойовий дух підняло.

Це ви зараз про фразу чи загалом історію зі Зміїним?

І сама історія, і фраза. Коли я був там, то не думав про те, бо були інші турботи. У полоні теж не було коли про це думати, там були думки тільки про те, щоб вижити.

"Я відстав від життя на 2 роки": про повернення з полону через 23 місяці

23 місяці, які ви провели у полоні – це дуже довгий термін. Що для вас після повернення було найскладнішим чи вимагало найбільше зусиль?

Та все було складно, бо це ж фактично я відстав від життя на 2 роки. Все по-новому, все по-іншому. В Україні війна, технології не стояли на місці, а ми – стояли.

Це дуже тяжко, але потроху через сили все надолужую, здобуваю нову інформацію і переосмислюю все, що відбулося.

Олег Чернишов провів у полоні 23 місяці / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

По ваших відчуттях, ви вже надолужили те, що пропустили?

Щоб все наздогнати, мені треба ще десь рік чи два. Отакий мій прогноз.

Ми раніше говорили з вашим командиром. Він повернувся раніше і бачив на білбордах фразу про той корабель і суспільство тоді було іншим. Зараз у нас є багато суперечок і конфліктів. Як ви реагуєте на ті процеси, які відбуваються зараз?

Як було раніше – я не бачив. Та зараз бачу, що ми тримаємося, попри все. І це правильно й це потрібно, бо я за час, що був у полоні, побачив, як вони мислять і що вони роблять. Нам такого не треба. Взагалі б нікому не радив переймати їхній спосіб життя.

Нам треба гнути свою лінію. Ми – окремий народ, у нас інша країна, інший менталітет, інші традиції.

"Жоден лист не дійшов": про зв'язок із рідними під час перебування в полоні

Поки ви були у полоні, у вас не було жодного контакту з рідними?

Ми отримували листи. Перший лист я отримав десь лише через 10 місяців після того, як потрапив туди, але він був написаний ще в перші місяці.

А от наші листи… У мене так було і я питав ще кількох побратимів – жоден наш лист не дійшов до рідних, хоч ми їх відправляли.

Ви їх відправляли через Червоний Хрест?

Не знаю, ми передавали їх тим, хто тримав нас у колонії, а вони – далі. Вони не казали через кого і як це все проходить.

Ми писали кожного місяця. Багато писали. Але ні один лист додому так і не дійшов.

Дзвінків, як я розумію, не було?

Був один раз. Приїхав якийсь блогер російський, кільком людям дали змогу подзвонити рідним.

І кому ви зателефонували?

Дружині. На розмову нам виділили 5 хвилин, але ми говорили десь лише дві хвилини.

"Там усе зруйновано": про Зміїний та зв'язок з побратимами

Чи підтримуєте ви зв’язок зі своїми побратимами, з якими тоді були на Зміїному?

Так, ми підтримуємо зв’язок. Не можу сказати, що з усіма, але з прикордонниками і кількома морпіхами періодично спілкуємося.

Коли я повернувся, то знайшов рідних тих, хто на той момент ще лишався у полоні, – подзвонив їм, розповів, як там їхні близькі, що вони живі і більш-менш в порядку.

Олег Чернишов / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Від тих подій уже минуло трохи часу – якби була нагода зараз поїхати на Зміїний, то ви б нею скористалися?

Мабуть, так. Я там багато часу провів, жив навіть. Але я розумію, що там усе вже зовсім не те, яким було раніше: нема будівель, нема взагалі нічого, бо усе знищено. Я дивився репортажі звідти – там все зруйновано.