Лукашенко спробує піти з-під впливу РФ, щойно відчує слабкість Путіна - Усов

Білоруський диктатор намагається заручитися підтримкою Пекіна у відносинах із Путіним, оскільки не може довіряти своїм спецслужбам, вважає експерт.

Протягом усієї повномасштабної війни в Україні Білорусь стала плацдармом для російської агресії. Однак білоруський диктатор Лукашенко дедалі більше не довіряє ані Путіну, ані власним спецслужбам, які контролюють із Кремля.

У другій частині інтерв'ю керівник Центру політичного аналізу та прогнозу, доктор політичних наук Павло Усов розповів, як Лукашенко може використати появу посольства США в Мінську і за яких умов піде з-під впливу Москви.

Першу частину інтерв'ю Главреду про те, навіщо Трамп зняв санкції з "Бєлавіа" і чому наліт дронів на Польщу міг бути спробою РФ зірвати переговори Мінська і Вашингтона, можна прочитати за посиланням.

По суті, Лукашенко став рукопожатним для Трампа. Що він робитиме далі?

Наступний крок - спроба через США налагодити відносини з Європейським Союзом. Зараз ми бачимо серйозне загострення ситуації на кордоні у зв'язку з навчаннями: Польща повністю закрила кордон із Білоруссю. Для Лукашенка важливо вийти з кризових стосунків із Польщею, щоб не допустити ескалації, адже закриття кордонів паралізує процес контактів із Європейським Союзом.

ЄС з політичного та економічного погляду для Білорусі більш значущий, ніж США, тому поява американського посла може створити передумови для того, щоб через США налагодити стосунки або хоча б створити можливості для перемовин із найближчими сусідами - Польщею, Литвою та іншими країнами ЄС.

Однак багато що залежить від внутрішньої політики Лукашенка. У відносинах із Польщею необхідно вирішити питання звільнення Андрія Пачубута, одного з керівників польської організації меншин у Білорусі, засудженого на 8 років. Це питання залишається каменем спотикання. Другий момент - міграційна криза. Білорусь повинна почати процес фільтрації та затримки мігрантів, але цього не відбувається. Навпаки, створюються умови, за яких мігранти з'являються у великих кількостях на кордоні з Польщею та Литвою.

Дивіться відео інтерв'ю Павла Усова Главреду про "потепління" між США та Білоруссю:

Це створює серйозне зіткнення і сприймається насамперед як гібридна атака з боку Росії. Останній епізод з арештом так званого польського шпигуна в Білорусі, Ґжеґоша Ґавела - польського громадянина, ченця-кармеліта - також викликає напругу. У нього, як з'ясувалося, були плани навчань "Захід-2025". Його затримали досить брутально і показово, що можна розцінювати як провокацію.

З одного боку, ми бачимо процес нормалізації, а з іншого - перед самими навчаннями виникає новий конфлікт із Польщею. Усе це можна сприймати як спільну операцію, яку Лукашенко не до кінця здатен контролювати, оскільки за цим стоять російські спецслужби. На тлі цієї ситуації виявляється велика мережа "квазібілоруських" шпигунів у Європі, які працюють через посольства і вербують іноземних громадян.

Очевидно, що КДБ Лукашенка не здатне проводити такі складні операції без підтримки Росії. Білорусь у цьому сенсі стає ресурсом для Росії в питаннях безпеки, саботажу і гібридних операцій. Виникає питання: наскільки Лукашенко здатний контролювати ситуацію і обмежувати дії російських спецслужб, як усередині країни, так і за її межами. Не випадково до Білорусі регулярно приїжджає глава служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін для зустрічей із керівництвом КДБ, імовірно, з питань організації спільних операцій за кордоном.

Лукашенко обмежений у тому, щоб використати налагодження відносин і розморожування ситуації на повну потужність, оскільки Росія цього не дозволить. Водночас, щойно Лукашенко відчує слабкість Путіна і Росії, він буде максимально використовувати ситуацію і контакти, щоб вирватися з-під їхнього впливу. Це не "добра воля" Лукашенка і не турбота про суверенітет Білорусі - це його внутрішній інстинкт.

Частково це розуміє й Україна. Наприклад, керівник ГУР Буданов заявляв, що Білорусь "молодець", що вона не вступила у війну, хоча перекидання сил і ресурсів триває. Київ, очевидно, сподівається використати слабкості Білорусі у грі проти Путіна. Причому це вже було неодноразово - навіть після перевороту Пригожина Лукашенко одразу відчув можливості для маневру і максимально використав їх, щоб зміцнити власну суб'єктність у відносинах із Росією.

Як, до речі, ми спостерігаємо процес розформування підрозділів "вагнерівців" у Білорусі. Точна кількість бійців, які залишилися, невідома, але вона вочевидь менша, ніж очікувалося, коли передбачалося їхнє використання у 2023 році для спеціальних операцій або провокацій в Україні. Цього вже немає. Проте показником посилення присутності Росії в Білорусі є модернізація військових об'єктів. За російського сприяння понад 13 військових об'єктів у Білорусі було модернізовано, зокрема об'єктів, пов'язаних із виконанням стратегічних завдань.

Серед них - Осиповичі, а нещодавно українські медіа повідомили про розширення військового об'єкта в Слуцьку на півдні Білорусі, приблизно за 60 км від Мінська. За деякими даними, об'єкти можуть використовуватися для зберігання тактичних елементів ядерної зброї. Крім того, можлива поява російського "Ліщини" цього або наступного року, що може бути пов'язано не тільки з тактичними, а й зі стратегічними ядерними озброєннями.

Очевидно, що все це перебуває під контролем Росії. У цьому плані Білорусь втрачає будь-яку суб'єктність під час вирішення стратегічно важливих завдань, пов'язаних із безпекою та виживанням країни.

Що в нинішніх умовах може стати приводом для того, щоб Лукашенко спробував вийти з-під впливу Москви?

Очевидний програш Росії в Україні. Поки Росія зберігає контроль і фронт в Україні стабілізовано, Лукашенко не робитиме різких рухів, оскільки розуміє, що РФ сильна. Але щойно, за прикладом із Пригожиним, почнеться хаос у Росії, спричинений поразкою на фронті, - а це вже стає проблемою для Кремля - він може шукати можливості для виходу на Захід.

Ознаки такого хаосу вже проявляються, є низка знакових процесів: початок енергетичної кризи і дефіциту, викликаний успішними атаками України на нафтові вузли і переробні заводи; повернення в Росію так званого військового сміття з України - кримінальників, "соціального сміття", як це називає Сурков, що призводить до зростання злочинності та насильства; а також етнічні перекоси всередині країни.

Щойно Лукашенко відчує, що внутрішні проблеми обмежують можливості для внутрішнього політичного контролю в РФ, він шукатиме варіанти виходу на Захід, з орбіти впливу Москви.

Він почне відразу ж домовлятися з Києвом, буде говорити: "Володя, я ж завжди твій друг був". Згадаймо, як змінилася риторика під час інтерв'ю Лукашенка із Саймоном Шустером. Коли почалася війна в Україні, він говорив: "Я вам покажу, звідки на Білорусь готувався напад. Я вам карту привіз". Тобто він визнавав, що було завдано превентивного удару через підготовку України. Фактично він підтверджував, що мав інформацію про те, що відбувається. Однак у розмові з Шустером він стверджував: "Я ні про що не знав" і посилався на те, що "російські війська заблукали": вони нібито виходили з навчань і пішли через Київ. Чому вони пішли через Київ - це, за його словами, потрібно питати в Путіна.

Для нас це виглядає абсурдно, але важливо відзначити, як змінюється риторика Лукашенка. Спочатку вона була мілітаристською: "Ми впораємося за три дні, Україна не протримається". Зараз він розуміє, що війна не завершиться перемогою Росії. Можливо, настане розморожування фронту, але перемоги Росія не доб'ється. А поразка або навіть відсутність перемоги Росії стає загрозою і для самого режиму Лукашенка.

Одночасно і шанс, і загроза. Шанс полягає в тому, що він може позиціонувати себе як миротворця і використовувати Мінськ як переговорний майданчик. Мовляв, Білорусь завжди демонструвала готовність бути відкритою для переговорів і навіть ледь не відправляти своїх миротворців, як це було після 2014 року. Лукашенко використовуватиме всі ці можливості. Однак тільки в тому разі, коли буде на сто відсотків упевнений, що в Мінську не з'являться "зелені чоловічки" і не пристрелять його разом із сім'єю.

А таке можливо?

Так, це можливо, тому що подібне вже трапилося 2020 року, коли було підписано так звані Сочинські угоди, внаслідок яких Білорусь стала плацдармом для агресії проти України. 2020 рік по суті став початком підготовки до повномасштабної війни з Україною, і Білорусь було використано. Лукашенко цього боїться. Тим паче, він не може повністю довіряти своїм силовикам - за деякими даними, у Білорусі постійно діють представництва ФСБ, СЗР і ГРУ: у Бресті та інших містах. Білоруська сторона надає їм підтримку в деяких операціях. Попри те, що декретом від 2021 року Лукашенко формально очолив КДБ і є політичним керівником спецслужб, контроль залишається обмеженим: спецслужби не змогли прорахувати всі наслідки 2020 року.

Тому він насамперед оточує себе особистою гвардією - службою безпеки президента. Але і там "стирчать вуха Кремля", оскільки співробітники регулярно їздять до Москви на спільні навчання та операції. Через це Лукашенко діятиме обережно, щоб не провокувати Москву на радикальні дії. Обмін політичних в'язнів на зняття санкцій США не є критичним для Росії: росіяни теж обмінювали політв'язнів на своїх агентів. Це не призводить до серйозного розвороту ситуації, але Лукашенко проводить такі операції обережно, побоюючись несподіваних інцидентів з "Новачком" або збитим вертольотом.

Разом з тим, у цих відносинах Лукашенко намагається заручитися підтримкою Пекіна. Для нього, у грі з Москвою, важливі не стільки західні країни, скільки бодай політичні гарантії від Китаю і особисто від Сі Цзіньпіна. Тому зустрічі з китайським лідером відбуваються значно частіше, ніж із західними політиками: участь у ШОС, участь у параді, підкреслення особистих позитивних стосунків із головою КНР. На сьогоднішній день це розглядається як свого роду запорука особистих гарантій безпеки для Лукашенка.

Наскільки ці гарантії реально глибокі і чи здатний Пекін запобігти діям Москви або захистити Лукашенка, залишається під питанням. Проте він всіляко демонструє, що за ним стоїть Пекін, особливо у відносинах із Москвою. І в разі виникнення кризової ситуації він, імовірно, спиратиметься на підтримку Китаю більше, ніж на Захід, оскільки Захід у плані стратегії, тактики і безпеки, як ми бачимо, вкрай неповороткий.

До речі, чи може Трамп використовувати Лукашенка як сполучну ланку у взаємовідносинах із Пекіном?

Не думаю, що Трампу потрібні якісь посередники або "листоноші". Хоча, звичайно, Лукашенко може намагатися це використовувати. Адже він постійно робить акцент на тому, що готовий влаштувати зустріч із Путіним: "Дайте мені щось, я йому передам". Те саме він може говорити і про Сі Цзіньпіна: "У мене пряма лінія з ним, скажіть, що ви хочете, - я переговорю, може, щось вийде". Для себе він це використовуватиме, позиціонуючи себе людиною, яка здатна "розрулити" будь-які проблеми, виступити за мир і таким чином підвищити власний статус.

Об'єктивно США такі посередники не потрібні: Вашингтон уміє розв'язувати питання самостійно - чи то за допомогою авіаносців, чи то санкцій, чи то дипломатії. Звісно, у відносинах з Росією у Трампа повний провал і відсутність чіткої позиції, що підриває систему безпеки загалом. Однак у відносинах з Китаєм, так само як і в прямих контактах з Москвою і Путіним, Лукашенко США абсолютно не потрібен.

Чи створює це потепління у відносинах - якщо його взагалі можна так назвати - між Мінськом і Вашингтоном, ризики для України і подальшого перебігу війни?

Поки що я не бачу серйозних ризиків. Якщо потепління дійсно відбудеться і Лукашенко буде в цьому зацікавлений, США можуть створити умови, за яких фактор участі Білорусі у війні буде повністю виключений. Однак вплив Росії тут надзвичайно великий. Навіть операція з дронами показала, що 100% гарантувати, що Білорусь у майбутньому не буде втягнута у війну або будь-які інші дії, вкрай складно.

Зараз ми спостерігаємо інтенсивний процес інтеграції, про який я вже говорив, зокрема по лінії спецслужб. Рік тому було опубліковано "таємний" документ із планом Росії щодо Білорусі до 2030 року, Там ішлося про необхідність до 2030 року повної інтеграції збройних сил Росії та Білорусі, з підпорядкуванням білоруських військ російському командуванню. Це невеликий ресурс, але мати під рушницею 40 000 осіб і довести це число до 100 000, з резервом у 500 000 - це чималі сили для чинення додаткового тиску на Україну і країни НАТО, а також можливості для введення власних військ.

Ні США, ні будь-яке "потепління" не зможуть дати 100% гарантій. Будь-яке потепління залишається виключно обмеженим у просторі, часі та можливостях. Це не стосується стратегічних, геополітичних або серйозних економічних питань. Йдеться про точкові контакти, які не позначаться на військовій присутності Росії. І на тлі цих контактів російська присутність лише посилюватиметься. Тому потрібно об'єктивно розуміти: Білорусь буде ресурсом Росії, поки існує сама Росія.

При цьому необхідна боротьба за цей ресурс. Просто віддавати Білорусь та її населення в 9 млн на відкуп Росії, нічого не роблячи, не намагаючись втягувати країну в сферу свого впливу або чинити інформаційний вплив - м'яко кажучи, безперспективно і непрактично. Необхідна системна, гібридна боротьба за Білорусь. На сьогодні такої боротьби немає. Усе виглядає так, що руки підняті: там режим, гібридна окупація, росіяни повністю панують в інформаційному просторі. Захід і Україна поки що програють. Серйозних інформаційних операцій або системного впливу на білоруське суспільство не ведеться. Країна ізольована, кордони на захід закриті, що викликає питання: людей, навпаки, потрібно залучати, підтримувати, щоб вони поверталися і впливали, орієнтувалися на захід, на Україну.

Таким чином, боротьба за вплив на Білорусь значною мірою програна. Чи зможе поточне потепління відносин створити умови для розгортання більш інтенсивної боротьби за Білорусь і впливу на неї - поки що важко сказати. Але необхідна чітка стратегія, системний вплив на білоруське суспільство і владу Лукашенка. Не можна обмежуватися тільки вузькою групою підтримки для опозиції, яка в стратегічному плані малоефективна, а вплив опозиції, яка зараз роздроблена, вкрай малий. Необхідне системне вироблення інформаційного, політичного та гібридного впливу, без провокування дій у відповідь, але такий погляд необхідний.

Тобто говорити про те, що надалі США можуть використовувати Білорусь для того, щоб поступово готувати шляхи для зняття санкцій проти Росії, поки що не доводиться?

На мій погляд, цього не спостерігається. Звичайно, ми не можемо зазирнути в голову Трампа, і з огляду на його підхід, хоча нещодавно міністр фінансів заявив, що США готові запроваджувати санкції і закликають європейців приєднуватися, припиняти купувати російську нафту в Індії тощо, складно передбачити його дії. Сьогодні він може зустрічатися з Путіним, завтра - говорити про введення нових санкцій проти РФ.

Але в цих умовах санкційна політика США щодо Росії ніяк не прив'язана до Білорусі. Якщо Трамп дійсно ухвалив якесь рішення самостійно або під впливом зовнішніх чинників - що, судячи з усього, регулярно відбувається, і існують певні канали впливу на нього, - то він дійде до цього і без участі Білорусі.

У цьому плані значення Білорусі не настільки велике. Якщо там є воля налагоджувати відносини з Росією і якоюсь мірою йти на поступки щодо України, Білорусь у цьому контексті майже не відіграє ролі. Тому на сьогодні необхідно оцінювати те, що відбувається навколо Білорусі в гуманітарній і політичній сферах, окремо від ситуації з Росією.