Франко їй дорікав, а Кобилянська підтримувала: що приховує історія життя першої української феміністки

Коли в другій половині 19 та початку 20 століття більшість жінок бачили своє майбутнє лише в ролі дружини та матері, Наталя Кобринська насмілилася говорити про свободу вибору.

Наталія Іванівна Кобринська — це перша українська феміністка, письменниця, засновниця феміністичної організації та авторка першого альманаху на тему гендерної рівності. Вона була знайома зі видатним українським поетом Іваном Франком та письменницею Ольгою Кобилянською, яка була з нею пліч-о-пліч під час здобуття знань, як передає "Телеграф".

Хто така Наталія Кобринська

8 червня 1855 року у селі Белелуя (нині Снятинський район, Івано-Франківська область) народилася Наталія Іванівна Озаркевич, яка згодом стала всесвітньо відомою як Наталія Кобринська.

Раннє життя та освіта

Наталія виросла в родині греко-католицького священника Івана Озаркевича та її матері Теофілії Окуневської. Освіту здобувала вдома: спершу з вчителькою, потім під керівництвом батька. Окрім рідної мови, вона вивчила польську, німецьку та французьку. Батько підтримував її інтерес до літератури, культури, ідей громадянської активності, але постійно нагадував, що жінка мусить у всьому слухатися чоловіка.

Сім’я та особисте життя

У 1874 році Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського — талановитого диригента, фольклориста та громадського діяча, який підтримував її інтелектуальні й громадські прагнення.

Її чоловік приніс додому у німецькому перекладі трактат "Про неволю жінок". Книга була написана британським філософом, соціологом, економістом та політологом Джоном Стюартом Міллем та його дружиною, першою англійською феміністкою місіс Ґаррієт Гарді Тейлор-Мілль. Наталя все більше захоплювалася темами визволення українського жіноцтва й просвіти сільських дівчат.

Проте сімейне життя швидко перервалося: у 1882 році Теофіл несподівано помер від сухот під час будівництва Української міщанської читальні у Снятині. Ця втрата стала переломним моментом у житті Наталії, спричинивши активізацію її творчості та громадської діяльності.

Початок громадської й літературної діяльності

Після смерті чоловіка батько відвіз Наталію до Відня, де вона познайомилась з українськими літераторами, серед яких був друг Івана Франка — публіцист і літературознавець Остап Терлецький. Саме він підтримав її у літературі.

Кобринська принесла йому рукопис "Пані Шумінська", який Терлецький зачитав на зібранні віденського студентського товариства "Січ", представивши текст нібито як твір Анни Струтинської. Виступ викликав великий інтерес, що надихнуло авторку продовжувати писати.

Про її талант швидко дізнався Іван Франко та його соратник Михайло Павлик. Кобринська познайомилась з ними у Коломиї в 1883 році. Тоді ж авторство письменниці друкувалось в альманахах "Зоря" та "ЛНВ", а також газетах "Буковина", "Діло", "Промінь", "Неділя", "Каменярі".

Однак пізніше Іван Франко дорікнув Кобринську в тому, що вона "написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?"

Феміністична діяльність

У листопаді 1884 року Наталія Кобринська, разом з Олесею Бажанською, ініціювала створення "Товариства руських жінок" у Станиславові (нині Івано-Франківськ). Це була перша жіноча організація на західноукраїнських землях, яка об’єднала жінок, зацікавлених у культурному, освітньому і громадянському розвитку. Наталія очолила товариство й займалася організацією збірок та публікацій для жінок.

У 1887 році за участю Олени Пчілки вона видала альманах "Перший вінок" — збірник творів жінок-українок з різних регіонів. Це був один із перших в Україні літературних проєктів, в якому жінки самі писали, редагували й видавали тексти.

До руху приєдналася також інша відома діячка — Ольга Кобилянська, яка переконала Кобринську писати українською.

Творчість

Наталія Кобринська — авторка багатьох творів: оповідань, новел, інших прозових форм. Серед найвідоміших: "Дух часу", "Ядзя і Катруся", "Казки".

У її творах часто змальовувалось трагічне становище жінок, їх залежність від соціальних і моральних очікувань, нерівність в освіті, у правах. Вона використовувала соціально-психологічний підхід, в її прозі є елементи аналізу соціальних явищ, фольклору, моралі, а також душевних переживань.

Померла Кобринська у 1920 році від тифу у власному домі.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, яким було життя Наталі Забіли, яка писала дитячі книжки та інтимну лірику.