Індія і Китай спонсорують війну Росії проти України: чи можуть санкції Трампа завдати їй смертельного удару

Поки Дональд Трамп своєю нерішучістю намагається відтягнути Росію від Китаю, Володимир Путін рухається в бік Пекіна широким кроком, паралельно вбиваючи сотні українців та атакуючи безпілотниками територію НАТО в Польщі.

Погрози змусити Москву заплатити "велику ціну" за продовження війни можливо й нервували прибічників російського диктатора на початку каденції американського президента, проте кожен "провалений" Путіним дедлайн і неминуча відсутність будь-якої реакції з боку Білого дому лише змушують оточення російського диктатора зайвий раз замислитись – можливо його стратегія вірна?

24 Канал проаналізував як дронова атака проти Польщі стала "геймчейджером" для Європи, чому Трамп уникає санкцій проти Росії, які важелі проти Москви є найбільш дієвими та як Китай та Індія розширюють співпрацю з Кремлем. У цьому нам допоміг розібратися експерт і виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Російські дрони розбудили Європу: як атака проти Польщі вплинула на рішучість ЄС?

Нічна атака російських безпілотників на Польщу стала першим випадком, коли в Брюсселі відкрито заговорили про ескалацію війни на територію Євросоюзу. Якщо раніше в ЄС подібні інциденти обережно називали "випадковими" або "технічними помилками", то цього разу прозвучала зовсім інша риторика. Верховна представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас відкрито назвала цю атаку "умисним порушенням повітряного простору".

Польскі рятувальники та поліція оглядають пошкоджений російським дроном приватний будинок / Фото Getty Images

У Варшаві відреагували миттєво. У кількох регіонах було піднято винищувачі, тимчасово зупинено роботу аеропортів, а національна Рада безпеки зібралася на екстрене засідання. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський того ж дня вирушив у дипломатичне турне європейськими столицями, вимагаючи відповісти на атаку принаймні новим пакетом санкцій. Сікорський наголошував, якщо ЄС і НАТО не відреагують зараз, вже завтра під удар може потрапити будь-яка інша країна.

• Тим часом у Брюсселі завершується підготовка 19-го пакету санкцій проти Росії, який може стати найбільш комплексним за останній рік.
• У центрі уваги – нафтова індустрія та доходи Кремля від експорту енергоносіїв. ЄС планує вдарити по так званому "тіньовому флоту" – сотнях танкерів, що дозволяють Москві обходити обмеження та продовжувати заробляти мільярди на продажу нафти.
• Паралельно розглядається розширення списку російських банків та інших посередників, які дозволяють Москві проводити фінансові операції в обхід обмежень, а також внесення до чорних списків низки компаній із третіх країн – передусім Китаю, які активно працюють із російськими енергоносіями.

Окремим пунктом мовиться про прискорення відмови Євросоюзу від російського газу та нафти. Якщо раніше дедлайни відмови вимірювалися далекими роками, сьогодні ж у Брюсселі обговорюють конкретні дати.

Планується завершити цей перехід вже до 2027 року, із можливість скорочення цього терміну. Політично це наразі подається як крок у відповідь на атаку проти Польщі. Пояснити це європейським виборцям стало простіше, адже санкції більше не виглядають лише як прояв солідарності з Україною – тепер вони стають інструментом прямого захисту Європи.

Пусті погрози Трампа: чому Трамп перекладає відповідальність на Європу?

Тим часом, Дональд Трамп, який уже кілька разів обіцяв "зруйнувати економіку Росії" новими санкціями, знову зволікає. Один із кричущих прикладів такого зволікання – встановлений американським президентом дедлайн на 8 серпня. Зрештою, замість нових обмежень відбувся спільний з Путіним саміт на Алясці. Відтоді Кремль поводить себе так, ніби Трамп видав росіянам карт-бланш на масовані удари по Україні, які лише посилились після зустрічі в Анкориджі. Слідом пішла зустріч із китайським та індійським лідерами та демонстративний проліт дронів у Польщу.

Свіжі заяви Трампа знову підтверджують цю тенденцію. У своєму Truth Social він написав, що "готовий до масштабних санкцій проти Росії", але лише після того, як усі країни НАТО повністю припинять купівлю російської нафти й газу. Трамп наголосив, що закупівлі російських енергоносіїв є "шокуючими" і послаблюють переговорні позиції Заходу. Фактично Білий дім вкотре переклав відповідальність на європейських партнерів, хоча саме США формально мали б очолювати санкційну коаліцію.

У цій логіці Трамп не зупинився на Росії. Він запропонував країнам НАТО ввести додаткові мита проти Китаю, стверджуючи, що це "послабить сильний контроль Пекіна над Москвою". Білий дім подає це як єдиний план, де згідно задуму відмова від російських енергоносіїв разом із каральними тарифами проти Китаю призведуть до закінчення війни. Але, як і у випадку з багатьма попередніми ідеями та погрозами президента, цей план поки залишається лише словами.

Тим часом, як би у своєму бажанні бездіяльності Дональд Трамп не маніпулював даними, Європа дійсно знизила свою залежність від російського газу. Якщо в 2022 році близько 45% імпорту енергоносіїв надходило з РФ, то цьогоріч ця цифра впала до приблизно 13%.

Проте Трампу цього замало. Його звинувачення звучать так, ніби він вважає, що саме Європа "недостатньо старається", а отже саме вона й винна у продовженні та ескалації війни.

Аналітики вказують, що така риторика лише грає на руку Кремлю. Путін подає себе "миротворцем", який нібито готовий домовлятися, і водночас активно тестує НАТО на міцність, а російська пропаганда вже відверто кепкує з американського президента, який, схоже здатен лише погрожувати, не вдаючись до прямих дій. Доходить вже до смішного, коли держсекретар США Марко Рубіо, навіть попри позицію європейських колег все ж обмовився, що російська атака проти Польщі була не така вже й навмисна. Рубіо засумнівався, що російські дрони мали на меті саме атакувати територію НАТО.

З найбільш неприємних елементів трампівського затягування можна виділити слова спікера Палати Представників Майка Джонсона. Днями він підкреслив, що Конгрес готовий будь-якої миті ухвалити законопроєкт про санкції, а сенатори та конгресмени налаштовані вкрай рішуче. Втім, Джонсон наголосив, що без участі та згоди Трампа Конгрес цього робити не стане, хоч і мають для цього реальні важелі, згідно тонкощів американської політичної системи. Врешті це виглядає як замкнуте коло, коли такий "рішучий" Конгрес боїться діяти проти волі президента, навіть попри нагальність такого рішення.

Трамп водночас відповідає новими гучними обіцянками. Мовляв, його "терпіння швидко закінчується", а США та союзники "повинні діяти дуже жорстко". Проте майже за рік його каденції стало очевидно, що кожна нова заява супроводжується дедлайном, кожен дедлайн минає без рішучих кроків, а замість санкцій ми бачимо новий виток російської агресії. Схоже, що рішучість Трампа минає одразу після контактів з російським диктатором.

Нові старі союзники: як Індія та Китай забезпечують Кремль грошима на війну?

Навіть якщо Дональд Трамп одного дня зважиться перейти від гучних заяв до реальних дій, ключове питання залишається відкритим – чи справді ці санкції здатні завдати Росії смертельного удару? Досвід останніх років показує, що головний рятівний круг для Кремля – це саме ринки Глобального Півдня, передусім Китай та Індія.

На початку вересня саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) продемонстрував нову політичну конфігурацію, де Москва, Пекін і Нью-Делі стоять на одній сцені, позиціонуючи себе як хедлайнерів альтернативного світового порядку, принаймні економічного. Для Путіна це стало символічною перемогою, доказом того, що попри тиск Заходу, він зберігає стратегічних партнерів.

Цифри підтверджують картину. За даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), у 2024–2025 роках Китай купував близько 47% російської сирої нафти, Індія – 38%. У грошовому вимірі Китай у 2024 році заплатив за російські енергоносії понад 80 мільярдів доларів, а Індія – близько 60 мільярдів доларів, ставши головними фінансовими донорами воєнної економіки Кремля.

Тільки в першій половині 2025 року Індія закупила майже 50 мільйонів тонн російської нафти, що аж у п'ять разів більше, ніж до повномасштабного вторгнення. Водночас загальний товарообіг між Росією та Індією у 2024 році перевищив 65 мільярдів доларів, а з Китаєм – понад 240 мільярдів доларів, і обидва показники мають тенденцію до подальшого зростання.

Обсяги продажу російських енергоносіїв до Китаю та Індії в порівнянні з іншими імпортерами / Джерело CREA

Ба більше, експерт Олег Пендзин звертає увагу не лише на обсяги закупівлі російської енергії, а також на обсяг продажу тих же китайських товарів в саму Росію.

Американський тиск на "друзів" Росії залишився без результату. Влітку Трамп запровадив проти Індії додаткові 50% мита, включно з 25% надбавкою за транзакції з Росією. Але Нью-Делі не лише не скоротив імпорт російської нафти, а й продовжив його нарощувати, активно перепродуючи перероблені нафтопродукти до Європи. А після зустрічі в ШОС ще й продемонстрував публічне зближення з Китаєм – своїм традиційним суперником у регіоні.

Тим часом Путін отримав ще одну перемогу. Пекін погодився продовжити роботу над масштабними енергетичними проектами з Москвою. Варто виділити газопровід "Сила Сибіру-2", що може забезпечити постачання до 50 мільярдів кубометрів газу на рік. Це приблизно дорівнює річному споживанню газу Великої Британії та покриє майже третину попиту Китаю на газ у найближчі десять років.

Якщо врахувати можливість розширення та інші маршрути постачань, обсяги можуть зрости до 60 мільярдів кубометрів, що закріпить залежність Китаю від російського трубопровідного газу на десятиліття вперед, а разом з цим, зміцнить необхідність Пекіна у продовженні підтримки політичної лінії Кремля в Європі.

Для США така перспектива перетворюється у справжній стратегічний виклик. Вашингтон наразі є найбільшим у світі експортером зрідженого газу (LNG), а до 2030 року планується ввести в дію додаткові потужності на майже 150 млрд кубометрів щорічно. Це більше, ніж очікуваний приріст попиту в Азії за той самий період. Інакше кажучи, на ринку формується ризик надлишкової пропозиції LNG, який триматиме ціни низькими й підірве прибутковість американських проектів.

За підрахунками аналітиків, потенційні втрати для американської індустрії можуть сягати 90 мільярдів доларів на рік. І кожен новий контракт Москви з Пекіном віддаляє США від планів монополізувати азійський газовий ринок.

Прогнозований приріст потужностей проєктів із видобутку природнього скрапленого газу \ Інфографік: Financial Times

У цій конфігурації навіть найжорсткіші європейські або американські обмеження можуть виявитися лише частковим рішенням. Росія отримала дві величезні "подушки безпеки" – Індію та Китай, які не просто продовжують купувати російські енергоносії, а й політично легітимізують Путіна як рівного гравця на міжнародній арені.

США боряться за ринки: як Україна стала елементом економічної боротьби Трампа з Китаєм?

Саме на подібні дані й варто дивитися, щоб зрозуміти основну мотивацію президента США. Ззовні може здатися, що Дональд Трамп погрожує санкціями Росії, та якщо придивившись уважніше, виявиться, що головні мішені його санкційної політики – не Москва, а Нью-Делі та Пекін. Кожна нова заява про "масштабні санкції" обов'язково супроводжується вимогами до союзників чи партнерів, крім зупинки закупівель російських енергоносіїв, запровадити 50 – 100% мита проти Китаю.

Фактично Білий дім намагається використати війну в Україні як елемент його ширшої економічної боротьби з Китаєм. Санкційний тиск перетворюється на торговельний інструмент, яким Вашингтон намагається змусити Індію й Китай відмовитися від російських поставок і водночас посилити залежність від американських товарів та енергоносіїв. Це особливо помітно у випадку з Індією, коли тарифи проти Нью-Делі позиціонуються як "покарання за співпрацю з Москвою", але водночас – як важіль, щоб витіснити російську нафту на користь американського LNG чи контрактів із Саудівською Аравією.

В цьому сенсі Китай для Трампа навіть зручніший "головний ворог". Заклики обкласти Пекін тарифами на 50–100% звучать у нього не перший рік, але тепер вони отримали нове обґрунтування. Мовляв, таким чином можна підірвати "контроль Китаю над Росією". Втім, на практиці це радше спроба зберегти конкурентні позиції США на світовому енергетичному та промисловому ринках. Будівництво "Сили Сибіру-2" загрожує американським енергетичним проєктам, отже Вашингтон намагається через санкційну риторику натиснути на Пекін, щоб уповільнити цей процес.

Перемовини про запуск проєкту "Сила Сибіру-2" кілька разів зривалися через суперечки між Росією і Китаєм щодо фінансування будівництва / Джерело Table Media

Аналітики вказують, що ця стратегія має мало спільного з метою швидко зупинити війну. Швидше навпаки – вона перетворює санкційний трек на елемент передвиборчої гри Трампа, де кожен новий пакет чи "дедлайн" використовується як привід показати американському виборцю: "Я змушую Європу платити більше, я б'ю по Китаю, я караю Індію". У результаті Росія отримує перепочинок, а війна в Україні перетворюється на побічний сюжет у великому протистоянні США з Азією.

Водночас Путін лише підіграє американському президенту, не втрачаючи нагоди називати Трампа "лідером партії миру", у противагу "партії війни" в Європі. Така розстановка виглядає саме тим, на що розраховував Кремль – розділити трансатлантичний союз, посварити США з їхніми ключовими партнерами й виграти час для продовження наступу в Україні.

Краще будь-яких заборон: як силою змусити Кремль заплатити за продовження війни?

Поки Трамп сипле дедлайнами, а ЄС погоджують черговими пакетами санкцій, реальне посилення тиску на Кремль відбувається завдяки більш точковим методам. Мовиться не лише про списки компаній для нових обмежень, а про системні вразливості російської економіки, такі як тіньовий флот, нафтопереробка та транзитні труби.

• Сьогодні майже 70% морського нафтового експорту Росії здійснюється через так званий "тіньовий флот" – сотні старих танкерів, часто без страховки і з відключеними маячками. Ці судна перевозять нафту через Балтійське море, Середземномор'я й навіть біля берегів Африки.

Якщо ЄС та США нарешті зважаться не просто відслідковувати, а системно арештовувати або обмежувати страхування цих суден, Кремль опиниться перед логістичним колапсом. Зараз це, без перебільшення, головний кисневий шланг для російської воєнної машини.

• Другим за важливістю елементом є нафтопереробні заводи. Удари по російських НПЗ дедалі частіше стають частиною стратегії України. Нещодавня атака на Киришський нафтопереробний завод у Ленінградській області стала черговим нагадуванням про вразливість цієї інфраструктури. Станція обробляє близько 17,7 мільйона тонн нафти на рік, що дорівнює приблизно 6,4% усіх потужностей Росії.

Навіть короткий простій на такому підприємстві означає перебої з авіапаливом, дизелем і бензином на внутрішньому ринку, а також зниження експортних можливостей. Подібні удари, помножені на санкційні заборони на постачання обладнання та технологій, створюють для Москви ефект подвійної шкоди, коли пошкоджені українськими дронами НПЗ стає дедалі складніше відремонтувати через брак деталей та технологій.

Палаючий внаслідок української атаки Киришський НПЗ / Фото з соцмереж

• Газопроводи та нафтові труби також стали дієвим важелем в руках України. При цьому не лише проти Росії, а також проти незговірливих європейських країн. Удар по нафтопроводу "Дружба" викликав дуже нервову реакцію з боку Угорщини та Словаччини, адже це основне джерело постачання енергоносіїв в країну. Однак, саме такі удари й показали, наскільки умовною залишається "енергетична залежність" від Москви.

Наразі важко сказати, чи народився б у Європі план повної відмови від російських енергоресурсів, якби досі працювали "Північний потік" – підірваний прямо в морі, та "Північний потік-2" – повністю заблокований санкціями проєкт між Німеччиною та Росією.

Загалом, ці три напрями демонструють, де санкції можуть справді завдати болю росіянам та їх посіпакам за кордоном. Тиск на Кремль варто вимірювати не у чергових дедлайнах від Трампа, і навіть не в чергових санкційних списках із сотнями прізвищ, а у поєднанні економічних заборон із фізичним тиском. Коли танкери не застраховані, нафтозаводи горять, а труби вибухають, тоді навіть союзники Кремля не здатні компенсувати втрати.