Путін правий, що час для України спливає. Але він може спливати і для нього — Bloomberg

Західні країни демонструють готовність посилювати економічний і політичний тиск на Росію, щоб змусити її переглянути свою агресивну політику проти України. Водночас очільник Кремля Владімір Путін має рацію, що час для України спливає, однак він може стати вирішальним і для самого Кремля — за умови, що Вашингтон і європейські столиці діятимуть узгоджено та рішуче.

Про це у статті для Bloomberg пише оглядач Марк Чемпіон.

За словами автора, першими сигналами такого підходу стали дві події. По-перше, президент США Дональд Трамп, після критики за байдужість до російських атак дронами на території Польщі, окреслив умови, за яких готовий посилити санкції проти Москви. По-друге, Європейська комісія фактично підтримала план використання заморожених активів російського центрального банку на суму близько 330 млрд доларів у якості фінансового інструменту проти РФ.

Свої вимоги до членів НАТО Трамп виклав у дописі, який оприлюднив у неділю у соцмережі Truth Social. У ньому він заявив, що союзники мають насамперед повністю припинити імпорт російської нафти, а потім приєднатися до мит проти Китаю та Індії, аби зменшити їхні масштабні закупівлі російських енергоносіїв для завершення війни в Україні. Така позиція виглядає більш жорсткою порівняно з попередніми заявами Білого дому, однак викликає питання щодо щирості намірів: чи справді Трамп готовий діяти, чи, встановлюючи високу планку, лише створює собі простір для ухилення від відповідальності за фактичне дистанціювання від підтримки України. Як зауважує Чемпіон, його допис більше нагадував претензії до європейських партнерів, ніж пряму погрозу Москві. Путіна у своїх заявах Трамп не згадував.

Попри це, сам факт формулювання чітких умов сприймається експертами як прогрес. Якщо союзники по НАТО захочуть і зможуть виконати ці вимоги, це може створити реальні важелі для примусу Кремля до переговорів. Європейський Союз уже значно скоротив залежність від російських енергоносіїв із початку повномасштабної війни у 2022 році, хоча змушений був робити винятки для Угорщини та Словаччини. Лідери обох країн — давні політичні партнери Трампа та прихильники більш м’якого курсу щодо Кремля — досі зберігають тісні зв’язки з постачанням російської нафти через трубопровід із трагікомічною назвою "Дружба".

На думку Чемпіона, Трамп має рацію в оцінці нафтосанкцій: вони залишаються слабким місцем західної політики та головним джерелом доходів для російського бюджету. У "мирний час" від нафтогалузі надходило від 30% до 50% усіх державних доходів РФ. Позбавлення Кремля більшої частини або всіх цих грошей значно ускладнило б фінансування війни без накладання серйозніших фінансових тягарів на власне населення.

Російська економіка досі відносно непогано витримувала прогалини у санкціях, проте зараз, зазначає Чемпіон, настав особливо ефективний момент для подвоєння зусиль Заходу. Переорієнтація економіки РФ на військові потреби призвела до накопичення дисбалансів, що робить її вразливішою до зовнішнього тиску. Банки перевантажені проблемними кредитами, значну частину яких приховують, аби підтримати оборонне виробництво. Колишній американський банкір і фахівець із російської енергетики Крейг Кеннеді відстежує ці процеси й оцінює, що від 42% до 54% російських оборонних витрат не відображаються у відкритому бюджеті, а корпоративний борг лише за перші три роки повномасштабної війни зріс на 71%, тобто на 446 млрд доларів.

Обсяг кредитів, спрямованих у російську оборонну промисловість, у поєднанні з гострим дефіцитом робочої сили — адже значну частину чоловіків мобілізували або вони виїхали за кордон — підштовхнув інфляцію в Росії. Це змусило центральний банк підняти ключову ставку до 21%. Такий крок гальмує економічне зростання навіть попри розширення дефіциту бюджету.

У той же час, як зазначає Марк Чемпіон, українська кампанія із застосування безпілотників і ракет дальньої дії проти резервуарів і нафтопереробних заводів Росії "значно, хоча й нерівномірно, вплинула на її нафтовидобування". Разом із послідовними діями США та європейських партнерів щодо скорочення російських нафтових доходів та політично вигідним для Європи планом фінансування оборони України на наступні роки, це, за словами автора, здатне істотно змінити розрахунки Путіна.

Проте Чемпіон наголошує, що "все це залишається гіпотетичним". Він зауважує, що Дональд Трамп ще не реалізував жодної зі своїх погроз щодо більш жорстких заходів проти Росії, а підвищити мита на імпорт із Китаю та Індії "легше сказати, ніж зробити". Так само ЄС досі не має єдності щодо конфіскації російських активів, захищених суверенним імунітетом, особливо тих, що зберігаються у Бельгії.

Попри це, пише Чемпіон, повідомлення про те, що Єврокомісія нарешті визначилася з механізмом використання заморожених коштів, "вселяють оптимізм". Він пояснює, що обрана схема — саме та, яку він пропонував ще у липні, — дозволяє обійти складні юридичні нюанси, пов’язані з прямою конфіскацією захищених активів. Ідеться про перетворення цих грошей на позики, що будуть повернені Росії лише після виплати репарацій, які, на переконання автора, спеціальна комісія ООН неминуче визнає належними у найближчі роки.

Чемпіон висловлює занепокоєння тим, що всі ці кроки не складаються у "послідовну, рішучу стратегію зупинки Путіна на сході України", а радше виглядають як ситуативні й тимчасові. На його думку, щоб змусити Кремль відмовитися від подальшої війни, Путін має бути впевнений, що зобов’язання Заходу підтримувати Київ "стільки, скільки буде потрібно" є непорушними.

"Трамп не є непорушним", — зауважує автор, підкреслюючи, що Європа також страждає від браку ресурсів і політичних обмежень. Центристські лідери, які усвідомлюють масштаб російської загрози, поступово поступаються місцем популістам крайнього правого крила. Останні, за словами Чемпіона, "не розуміють реальності" й часто сприймають Путіна як потенційного союзника у власній культурній війні проти лібералізму. Серед них він називає Віктора Орбана в Угорщині, Роберта Фіцо у Словаччині, лідерів "Національного об'єднання" у Франції, "Партії реформ" у Великій Британії та "Альтернативи для Німеччини"у ФРН.

"Путін має рацію, що час для України спливає. Він може спливати і для нього, але тільки якщо Трамп і Європа нарешті вирішать це зробити", — підсумовує Чемпіон.

Україну намагаються загнати в глухий кут: "Підписуйте мир просто зараз". Нас переконують: "Швидше підпишіть договір — і війна закінчиться". Але в чиїх інтересах такий мир? Для Путіна — зафіксувати захоплення. Для Трампа — отримати Нобеля. А для України?

Оглядач ZN.UA Володимир Кім у статті "Припинення вогню, перемир’я чи договір про закінчення війни — який документ прийнятний для України?" пояснює, чим загрожує поспіх, який нам нав’язують.