Убивство Ірини Заруцької та кремлівська пропаганда: хто заробляє бали на трагедії у США

У той час як російські ракети летіли на Київ під час найжорстокішого повітряного удару за всю війну, консервативний інфлюенсер Бенні Джонсон ганявся за кліками. Джонсон, професійний розпалювач ненависті, оприлюднив жахливі кадри вбивства української біженки Ірини Заруцької, перетворивши агресивну війну Москви на привід для культурної війни.

Тієї самої ночі, на іншому кінці світу, ще одну молоду українку, Вікторію Гребенюк, та її маленького сина було вбито в Києві — не в результаті випадкового вуличного злочину, а внаслідок цілеспрямованої та методичної кампанії Москви зі знищення української ідентичності.

Було вбито трьох невинних людей — одну в Північній Кароліні і двох у Києві — але було скоєно чотири злочини.

Ірину Заруцьку холоднокровно вбили в поїзді в Шарлотті за кілька хвилин після того, як вона сіла в нього. Одягнувши навушники і ні про що не підозрюючи, вона поверталася додому після зміни в піцерії, коли, як свідчать записи камер спостереження, Декарлос Браун-молодший — чоловік із 14 попередніми арештами і документально підтвердженими проблемами з психічним здоров'ям — накинувся на неї зі складаним ножем, вдаривши її в шию і груди. Пасажири закричали і розбіглися, коли вона впала. Вона померла на місці.

У другому жахливому злочині Вікторія Гребенюк та її маленький син Роман стали жертвами ненаситної жаги війни Москви. Вдень Вікторія працювала в українській благодійній організації, доглядаючи за пацієнтами з ВІЛ, туберкульозом та іншими захворюваннями. Її історія, нестерпна у своїх деталях, повторюється щодня, коли Росія бомбардує українські школи, торгові центри та житлові будинки.

Третім злочином була беззаконна експлуатація. Бенні Джонсон — колишній журналіст, звільнений з однієї роботи за плагіат, а з іншої — за публікацію неправдивих теорій змови. Він був згаданий в обвинувальному висновку Міністерства юстиції від 2024 року у справі про фінансовану Кремлем пропагандистську схему, в межах якої колишні співробітники Russia Today платили впливовим діячам правого спрямування, мабуть, не знаючи точно, звідки беруться ці гроші.

Джонсон опублікував відео вбивства Заруцької не для того, щоб вшанувати її пам'ять, а щоб зібрати кліки і викликати обурення. Поширюючи цю історію, Джонсон та інші представники крайніх правих сил наголосили на тому, що нападник був чорношкірим, навмисно надавши злочину расового характеру, щоб розпалити розкол у США. Джонсон — та сама людина, яка, як стверджується, брала гроші у Росії за поширення кремлівської брехні. Його лицемірство викликає огиду: він звинуватив ЗМІ в "мовчанні" щодо смерті Ірини. Яке нахабство з боку людини, чиї безсоромні махінації допомогли підірвати підтримку США Україні, в той час як він, як стверджується, наживався на російських грошах.

Четвертий злочин складніше позначити, тому що він скоюється багатьма і жоден суд ніколи не винесе за ним вирок. Це злочин байдужості, який переростає в співучасть. У Шарлотті рецидивіста з діагнозом шизофренія звільнили без застави лише за кілька місяців до того, як він убив Заруцьку, незважаючи на те, що його мати благала владу про допомогу після того, як він почав проявляти агресію вдома. Це була ланцюгова реакція збоїв у системах психіатричної допомоги, кримінального правосуддя і громадської безпеки.

Ця локалізована американська байдужість збочено відображає більшу зраду: нашу колективну, десятирічну пасивність перед лицем російської агресії. Ми спостерігали, як Москва анексувала Крим 2014 року, відмахнувшись від цього як від "не нашої війни", і дозволили мрії Кремля про повторну колонізацію України перерости в повномасштабне вторгнення, що й змусило Ірину тікати зі своєї рідної країни.

В обох випадках, у Шарлотті та в Україні, сталися трагедії, яким можна було запобігти, але ті, хто мав змогу діяти, вважали за краще звинувачувати одне одного, а не проявити мужність. Росія вбиває, Україна захищається, а Америка несе моральну відповідальність за тисячу дрібних провалів, які в сукупності становлять один непростимий злочин: відмова використовувати нашу силу, щоб допомогти жертві дати відсіч, допомогти свободі протистояти тиранії.

Самозаспокоєність може і не залишати слідів крові на підлозі вагонів поїзда або в руїнах багатоповерхових будинків, але її наслідки не менш смертоносні. Байдужість з боку наймогутнішої країни світу допомагає процвітати таким воєнним злочинцям, як Путін.

Як сказала Меган Моббс, директорка Центру американської безпеки та захисту: "Я благаю вас: якщо ви обурені жорстоким убивством красивої молодої жінки, скоєним неосудним маніяком у громадському транспорті Шарлотти, то обурюйтесь і вбивством жінки та її дитини, вбитих уві сні в своїх ліжках у Києві іншим маніяком, одержимим бажанням вбивати".

Джонсон не є винятком. Ілон Маск, Дональд Трамп-молодший і Стівен Міллер також написали про смерть Заруцької, перетворивши трагедію на засіб для досягнення своїх цілей. Усі вони беруть участь у саморуйнівних культурних війнах в Америці, на превелике задоволення Кремля.

Ми не можемо дозволити собі ні експлуатацію, ні байдужість. І те, й інше ганьбить пам'ять загиблих, підриває міць Америки і послаблює рішучість, необхідну для припинення злочинної війни Росії.

Ірина Заруцька втекла від російських бомб, але загинула на американській землі. Вікторія Гребенюк та її дитина були вбиті російськими бомбами, коли спали у своїх ліжках. Ніяке обурення або помста не повернуть їх до життя. Навіть смертний вирок убивці Ірини, як того вимагав президент Трамп, не виправить глибоко вкорінені недоліки в американських системах правосуддя та охорони здоров'я і не запобіжить наступній подібній трагедії.

Але постачання Україні всього необхідного для перемоги зруйнують ілюзію перемоги Путіна і покажуть йому, що продовження цього божевілля призведе до загибелі Росії. Єдина справедливість, гідна жертв, — це припинення війни, яка вбила їх.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело