Балтія: знову про евакуацію

Питання, чи готові країни Балтії до війни, завжди зависає у повітрі — відповісти на нього остаточно можна буде лише після першого пострілу. Однак набагато конкретніше виглядає інший аспект. Наскільки вони готові до масової евакуації цивільного населення?

І тут ми бачимо доволі цікаву картину: від публічних карт у Вільнюсі до мобільних додатків в Естонії й дискусій про відсутність планів у деяких латвійських муніципалітетах.

Одразу зазначимо, що на «Петрі і Мазепі» вже виходили дві частини одного грінлайту, присвяченого цій темі. Ось перша, ось друга. Проте автора того тексту більше цікавив військовий механізм. Сьогодні ми розберемо, що готово в цивільному плані.

Почнемо з Литви. Найгучніший приклад останніх місяців — Вільнюс. У квітні 2025 року місто оприлюднило план евакуації. На карті позначено три основні коридори: на Паневежис / Шяуляй, на Клайпеду / Каунас і на Алітус із подальшим виходом на польський кордон. Звісно, ми про цей план іще тоді писали.

Оповіщення має здійснюватися через сирени та SMS. Жителів планують збирати на спеціальних пунктах у школах і садочках. Усе виглядає як взірець системності, але є й моменти, що заслуговують на критику. Наприклад, вузькі ділянки поточної транспортної мережі можуть створити чималі затори. Тоді в них застрягне половина міста.

Ви ж розумієте самі, що йдеться про моменти підвищеної вразливості. Якщо цей план взагалі знадобиться — чимало громадян піддаються паніці. Її не вийде «вимкнути» за однією командою. Питання лише в тому, скільки відсотків людей панікуватимуть, а скільки — ні.

Звісно, затори під час швидкісної евакуації паніку не послаблюють. На жаль.

Вільнюс пішов далі, ніж просто намалювати схему, відзвітувати та забути. Там уже створено інтерактивні карти із шарами civil protection, де відображаються укриття, напрямки евакуації та сирени.

У жовтні (а це вже скоро) столиця планує провести дводенні масштабні навчання в межах національних мобілізаційних тренувань Vytis Skliautas. Практична евакуація шкіл, кварталів, найбільш уразливих груп населення. А ще перевезення добровольців у інші міста, перевірка пунктів збору. Навіть усунення перешкод на дорогах, про які ми згадали.

Це фактично перше «польове випробування» плану. Ми не будемо казати, що все пройде чудово. Навпаки, нехай пройде якнайгірше, щоб побільше проблемних деталей наші балтійські друзі встигли виправити.

Литва рухається до загальнодержавної рамки на випадок таких потреб. Портал LT72 детально описує функції пунктів збору й розміщення, МВС ще 2024 року закликало до розробки національного плану масової евакуації з координацією між сусідніми країнами. Іншими словами, Вільнюс перетворюється на «лабораторію» зразкових практик, але й сам визнає: одна столиця не врятує всю країну.

І тут ми переходимо до Латвії. Там тему евакуації піднято на рівень державної стратегії. У січні 2024-го було оновлено план цивільного захисту, де прямо передбачено контрольовану масову евакуацію з рекомендаціями щодо пунктів збору та розміщення.

Далі пішла практика. Національні навчання RADEX 2025 тривали у серпні. Вони передбачали сценарії радіаційних інцидентів і евакуацію цілих районів Риги та околиць. А ще раніше, 2024-го, в рамках військових навчань Namejs відпрацьовували евакуацію цивільних у Ризі. Там була посадка в автобуси та розселення у підготовлених будівлях.

Утім, Латвія так і залишається країною контрастів. Попри всі ці документи та поетапну підготовку, у травні 2024 року низка самоврядувань усе ще не мали оформлених обов’язкових додатків до планів на випадок воєнної загрози. Тобто на папері все виглядає чітко, а на місцях — навпаки. Кому, як не нам, це зрозуміти.

У Ризі все добре. Там проводять семінари із цивільного захисту, роздають брошури «72 години». А в окремих муніципалітетах досі не знають, де в разі чого навіть збирати людей. Це і є латвійська специфіка: сильний центр, слабкі периферії.

Додайте до цього перемогу проросійських сил у ключових (із точки зору логістики) регіонах на кшталт Латгалії. Там цю специфіку лише посилять. Потенційним сепаратистам точно не потрібна якась ефективність евакуації чи полегшення бойових завдань для Збройних сил Латвії.

Естонія демонструє найбільш системний підхід. Ще 2022 року відповідальність за організацію евакуації було покладено на Рятувальний департамент (Päästeamet). Створено національний план із картою потенційних пунктів приблизно на 50 тисяч місць. Узгоджено централізовані закупівлі для пунктів розміщення людей.

У масштабних навчаннях CREVEX справді евакуювали понад тисячу людей — це вже реальний рух населення. Те, що Литва лише планує провести невдовзі, естонці давно зробили. І це викликає повагу, бо литовці не надто гальмують. Просто дехто виявився ще швидшим.

Естонський уряд ухвалив чотирирічний план дій із розвитку цивільної оборони на 2024–2027 роки. Акцент зроблено на евакуаційних можливостях, укриттях та системах оповіщення.

Окремий акцент — інформування. У домогосподарства розіслано друковані інструкції, працює мобільний додаток Ole Valmis («Будь готовий»). Там є розділи про евакуацію та укриття, застосунок доступний навіть без зв’язку. Це надзвичайно вдале рішення.

У Таллінні створюють «центри стійкості» — привіт від наших «пунктів незламності», до речі. А ще там визначили майданчики для збору населення. Якщо узагальнити — Естонія робить ставку на технології та системність, і саме це виділяє її на тлі сусідів.

Балтійські країни поступово усвідомлюють, що у разі війни евакуація стане не лише національним, а вже регіональним викликом. Режим «Кожен сам за себе» не покращить ситуацію. Радше навпаки. А що це означає? Що треба, як мінімум, не заважати одне одному.

Тому цьогоріч міністри внутрішніх справ підписали меморандум про координацію транскордонних евакуацій, обмін даними щодо коридорів та пропускних пунктів. Аналітики DIIS відзначають, що три держави синхронізують процедури. Навіть формують спільну мережу для обміну досвідом.

Це означає, що Балтія вперше реально пробує мислити «наднаціонально». Бо насправді евакуація з Вільнюса неминуче зачепить дороги Польщі, а з Латвії — прикордонні ділянки Естонії. І якщо не буде синхронізації, перший день війни перетвориться на суцільний хаос. Це нікому не піде на користь, крім ворога.

При всій строкатості планів є спільний знаменник: сама поява цих планів свідчить про усвідомлення реальності. Фронт не десь далеко, як це хотіли б показати деякі політики. Фронт там, де йому скаже бути агресор. А на агресора замість умовлянь впливає лише ціна вторгнення, тобто вашої боєздатності.

Вчасно звільнити міста від цивільних, аби далі працювала армія — такий самий елемент боєздатності, як вчасно підвезти боєкомплект чи відтягнути техніку на ремонт.