«Добрі люди» з… ФСБ. Як росіяни вербують родичів полонених та зниклих безвісті

Наскільки активно працюють ворожі спецслужби з родичами полонених та зниклих безвісти воїнів? Звернутися до цієї теми спонукала історія з підозрюваним у вбивстві Андрія Парубія львів’янином Михайлом Сцельніковим, який на суді розповів, що застрелив політика начебто в обмін на обіцянку росіян віддати йому тіло загиблого сина. Ця версія багатьом видається диявольськи неправдоподібною, тим більше, що мати загиблого воїна з позивним Лемберг, Олена Чернінька, викрила біологічного батька, розповівши, що він майже не бачився із сином впродовж 27 років і за час війни зовсім не контактував з ним.

Водночас поряд з нами живуть тисячі людей, які справді невтомно шукають своїх зниклих безвісти чи полонених родичів і мимоволі стають мішенями для ФСБ. «Дуже багато родин отримують повідомлення «з того боку», − свідчить у розмові з «Главкомом» представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.

Як ворожі спецслужби «з-за порєбріка» знаходять таких людей, якими методами на них впливають і для виконання яких завдань експлуатують?

Один відсоток надії

«Родини зниклих безвісти і полонених є найбільш уразливими об’єктами для тиску та маніпуляцій, оскільки перебувають в особливому психоемоційному стані: тривога, розпач, пригнічення поєднуються з постійним почуттям провини, бажанням діяти, вести самостійно пошук. При цьому їм завжди здається, що всього, що було зроблено, − замало. У людей в такому стані зазвичай порушені когнітивні функції, їм складно приймати рішення, − пояснює психолог ЗСУ Олена Сек, яка з 2014 року працює з родинами зниклих безвісті та полонених, а також з військовими, які вже повернулися з полону. − Фактично всі ці люди мають «інформзалежність» − моніторять безліч ворожих та сумнівних каналів, приєднуються до десятків груп в соцмережах і відтак починають втрачати розуміння «чистоти» джерела інформації». 

У Viber, Telegram та Facebook їх і «ловлять» ворожі спецслужби. Адже рідні комунікують з усіма, хто дає їм бодай примарну надію.

Зазвичай родичів знаходять через тематичні групи в соцмережах та через створені в Росії псевдогуманітарні організації, що дублюють функції структур, які, згідно з міжнародним правом, мають провадити таку діяльність, зокрема, Міжнародного комітету Червоного хреста. «Ці російські клони повністю перебувають під контролем спецслужб і також збирають інформацію про родини і можуть залучати їх до співпраці», − зазначає представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.

Крім того, люди самі полегшують зловмисникам пошук, викладаючи в чатах детальну інформацію про свого зниклого сина, батька, чоловіка, вказуючи номер частини, де він служив, посаду, місце та обставини зникнення, виставляючи фото у військовій формі.

Родичам зниклих безвісті росіяни брешуть, що їхній воїн, вірогідно, в полоні, але бракує інформації, щоб його ідентифікувати, а рідним полонених − обіцяють можливість поспілкуватися телефоном, передати посилку, надати потрібні ліки, покращити умови ув’язнення, включити в пріоритетні списки на звільнення.

Сім’ї зниклих до останнього сподіваються, що їхній рідний дивом вижив і опинився в полоні, просто він поранений і втратив документи. На гачку цієї легенди росіяни можуть тримати близьких військового дуже довго. 

У перші роки великої війни справді дуже багато військових, які потрапили в полон, в Україні були внесені до списку зниклих безвісті. У 2022-2023 роках серед звільнених з російського полону таких було близько 30%, свідчать у Координаційному штабі. «Проте з часом інформації надходить більше, тож цей відсоток постійно зменшується. Зараз можна сказати, що менше одного відсотка тих, хто повертається, вважалися зниклими безвісти. Це майже одиничні випадки», − каже Петро Яценко. 

Що потрібно російським спецслужбам

Насамперед російські спецслужби використовують контакти з родичами для отримання розвідувальної інформації. Контактери випитують все, що їм вдасться: про підрозділ, де служив зниклий військовослужбовець, проблеми, які є в підрозділі, озброєння тощо. «Здавалося б, точкова і, можливо, незначна інформація, але це поживний ґрунт для майстрів OSINT, адже зібравши дуже великий обсяг інформації та проаналізувавши її, можна зробити висновки військового характеру», – коментує Олена Сек. 

На початках, коли на зв’язок з родичами виходить ФСБ, люди можуть і гадки не мати, що це спецслужби, – здається, ввічливі, співчутливі співрозмовники, хочуть допомогти і хоч якось зарадити ситуації. Надалі спілкування переходить на тиск та брутальний шантаж: піди сфотографуй такий-то об’єкт – і ми надамо тобі інформацію про те, де перебуває твій чоловік чи батько, син, або посприяємо, щоб у нього були легші умови у колонії. Нескладно маніпулювати людьми, що перебувають у перманентному стресі.

Вочевидь, не всі поспішають до СБУ повідомити про підозрілі дзвінки, навіть якщо відчувають, що мають справу зі спецорганами «з-за порєбріка». Люди зберігають конспірологічну обітницю «ти нікому не кажи», або ж свідомо вступають у цю взаємодію. Напевно, сподіваються через змову з дияволом вирвати рідну людину з його лап або викупити. І така тактика поведінки загрожує вкрай неприємними сюрпризами, застерігає Олена Сек.

Наприклад, був випадок, коли через недовіру нашим інституціям батько спецпризначенця, котрий довго не виходив на зв’язок, почав комунікацію з представниками «ЛНР»; ті взяли чоловіка на гачок, підкупивши фейковою інформацією про те, що його син у полоні. Батько передав співрозмовникам увесь пакет документів сина, а невдовзі з’ясувалося, що той живий-здоровий, був на завданні. Щаслива, здавалося б, розв’язка затьмарена тим, що син втратив кар’єру.

Отже, росіяни використовують родичів полонених і зниклих військових (та й не тільки їх) насамперед для збору розвідувальної інформації та спеціальних завдань. Буває, додає Петро Яценко, родичів, які змушено погодилися на співпрацю, використовують як «одноразових агентів». 

Повідомлення про викриття подібних кейсів останнім часом все частіше потрапляють в інформаційне поле, і деякі з них шокують своєю шпигунською винахідливістю. Досить свіжий приклад – підготовка замаху на командира батальйону «Вовки Да Вінчі» Сергія Філімонова, який мешканцю Дніпра замовила агентка ФСБ, представившись співробітницею СБУ. Росіяни надіслали чоловіку підроблену повістку про виклик на допит до СБУ і спонукали ліквідувати Філімонова начебто як «зрадника», котрий наводить ракетні удари по Києву.

Ще одна сфера діяльності ФСБ у «роботі» з українцями, зокрема, сім’ями полонених та зниклих безвісті, – інформаційно-психологічні операції.

«Телефонують і тиснуть, брутально шантажують, доводячи людей до жахливої емоційної кризи. У такому стані людей можна змусити транслювати те, що хочуть почути «замовники», або похитнути їхню віру в те, що ще вчора вони вважали правильним, – розповідає Сек. – Так з’являються дописи у соцмережах, які дискредитують українську армію, різні соціальні спільноти. Триває гра наративів. Наприклад, від 2023 року росіяни використовують тезу, яку маніпулятивно вкинули в інформпростір ще 2015-2016 роках: мовляв, Україна не хоче забирати своїх полеглих героїв, Україна не хоче забирати своїх полонених». 

До речі, родичі полонених для ворожих спецслужб є не лише здобиччю легкою, а ще й безкоштовною. Адже вербуючи спраглих до швидких грошей молодиків чи підлітків для коригування цілей, підпалу релейних шаф на залізниці, автівок військових чи для закладення саморобної вибухівки на потрібному їм об’єкті, росіяни обіцяють кошти і, як правило, платять. Доведеним до відчаю родичам полонених нічого платити не треба – їм не потрібні гроші, їм потрібна інформація, що дає надію. Більше того – вони самі готові платити за інформацію про своїх найближчих. 

На полювання вийшли шахраї

На цих людей полюють не тільки ворожі спецслужби, а й цинічні шахраї по обидва боки кордону. Трапляються навіть шахраї в погонах армії РФ. 

Так, Олена Сек пригадує випадок з 2022 року, коли всім членам родини молодого військового, який потрапив у полон, телефонували кадировці, намагаючись «збити гроші», при цьому вони погрожували відрізати бранцю пальці і голову, якщо сім’я відмовиться платити викуп. Викуп у розмірі близько п’яти тисяч доларів було сплачено, але рідні не дочекалися хлопця… «Його доля досі невідома, він досі у списку зниклих безвісті», – каже Олена.

Якщо ж ідеться про «звичайних» вітчизняних шахраїв, які намагаються нажитися на горі сімей військових, то, за спостереженнями співрозмовниці «Главкома», вони стукалися ледь не в кожну родину. «Негідники представляються волонтерами або побратимами зниклого і кажуть, що він поранений, в госпіталі, терміново потрібні кошти на операцію чи транспортування до іншого шпиталю. Або ж пропонують за фінансову винагороду віднайти місце, де похований військовий, котрий вважається зниклим безвісти. Або посприяти можливості поговорити телефоном з полоненим чи поклопотатися, щоб його внесли у списки на обмін полоненими. Є стандартний список легенд. Після перших виплат контактер зникає», – констатує Сек. 

Таких випадків ницого шахрайства безліч. Один з останніх випадків, який викрили правоохоронці, стався на Дніпропетровщині два місяці тому: двоє чоловіків (до речі, призовного віку!) видурили у сімей захисників 5 млн грн, обіцяючи сприяння у визволенні їхніх рідних з полону. Слідство встановило 23 потерпілих. На квартирі, де затримали зловмисників, виявили з десяток мобільних телефонів та безліч сім-карт. За шахрайство в особливо великих розмірах молодикам загрожує до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Тому в Коордштабі рекомендують родичам полонених та зниклих військових: якщо вам телефонують незнайомі люди і пропонують сприяння, негайно звертайтеся до СБУ.

Олена Зварич, для «Главкома»