Грошей нема — та ви тримайтесь

Середа, 17 вересня 2025 року

Привіт. На зв’язку редактор текстів «ДМ» Євген Бриж і вся наша команда, яка продовжує працювати попри всі складнощі. Ділюся новинами й текстами, які вам не слід пропускати.

Світ без медіа

Уявімо світ, у якому традиційні медіа, з їхніми редакціями та правилами, зникнуть. Залишаться тільки соцмережі, месенджери й збудеться мрія багатьох блогерів про те, що «кожен може бути журналістом». Світ заполонить потік неперевіреної інформації, брехні, какофонія маніпуляцій і звинувачень без відповідей. Та ми тут за кілька днів повбиваємо одне одного, остаточно заплутаємося, хто друг, хто ворог, позносимо вишки мобільного зв’язку, виллємо всі вакцини в Дніпро та винесемо всі заощадження в онлайн-казино.

Це не буде світ, у якому зручно жити. Він, можливо, і не є аж таким ідеальним зараз — точніше, зовсім ним не є, — але без медіа «клей», яким хоча б якось з’єднано різні групи й бульбашки, заміниться сурогатом інформації від блогерів і медіаанонімів — і те, що ми звемо інформованим суспільством, остаточно розвалиться.

І цей «медіаклей» коштує грошей. За роботу треба платити, за якісну — й поготів. Інфраструктура пошуку й передачі інформації — всі ці поїздки, техніка для запису й трансляції, носії — теж коштує грошей. І де їх брати?

У медіа в Україні зараз небагато варіантів. Це реклама, гранти, донати, продаж чи передплата, гроші від держави. І тут усе дуже просто: рекламний ринок згорнувся, грошей на ньому стало менше, а для якісних медіа деякі види реклами неприйнятні (скажімо, гемблінг, алкоголь чи ще щось подібне). Ось як про цю ситуацію висловився гендиректор 5 каналу Володимир Мжельський в інтерв’ю «Детектору медіа»:

«Тягнемо до останнього з виплатами зарплат, тому що складно зараз заробляти. Кількість рекламних проєктів зменшилася в рази. Тому щоразу, коли йде виплата зарплати, я сивію».

Також пішло грантове американське фінансування, а європейсько-японське поки що тільки намагається заходити. Плюс щоб той грант отримати, треба вже мати якусь історію та відповідати стандартам якості.

Донати під час війни — це замість донатів на ЗСУ чи разом із ними? Ось на конференції розслідувачів, про яку писав «Детектор медіа», Джилліан Маккормак розповідала: «Перспективою для центрів журналістських розслідувань є побудова спільноти. Якщо є хоча б 200 людей, щоб підтримувати медіа, то це важливі кошти. Іншого варіанту на перспективу, окрім фінансування від своєї аудиторії, немає». Але разом із тим вона додала, що The Guardian знадобилося 7–8 років, щоб повністю перейти на фінансування з внесків своїх читачів. А як щодо локальних медіа в країні під час війни? Скільки їм років знадобиться, і чи можливо це взагалі?

Продавати інформацію за наявності тих же телеграм-каналів теж складно, роблять це одиниці. Про передплату також говорити не доводиться — і з причин фінансового стану людей, і з причин звички та наявності пропозиції безплатного контенту. Ну а гроші від держави «без попередніх умов» супроводжуватимуться втратою редакційної незалежності. Це було вже.

Суспільне, його модель і бюджетні справи

Ось такий невеличкий вибір зараз в українських медіа. Виходом могла би бути модель суспільних медіа. Це коли держава з податків людей фінансує редакції, але не втручається в їхню роботу. Просто законом передбачено: певний відсоток з бюджету йде на медіа незалежно від того, хто очолює ту владу.

Щодо українського Суспільного — то це 0,2% від видатків загального фонду попереднього року. Але жодного разу цю норму закону не виконано — і Суспільне щороку залишається недофінансованим. Якщо у Верховній Раді проголосують, а президент підпише законопроєкт про держбюджет на 2026-й — то так само буде й наступного року. Про те, куди і скільки автори проєкту пропонують спрямувати грошей, читайте в нашому тексті. Там є про фільми, книги й телемарафон.

Недофінансування медіа загалом не так і класно, як можуть подумати недоброзичливці Суспільного чи читачі деяких телеграм-каналів, котрі не дуже орієнтуються в медіаситуації в Україні, але вважають, що подібні видатки слід скоротити. Бо це означає не просто скорочення людей, а й відсутність документалок, радіопроєктів, того ж токшоу без симпатій до когось із учасників і збалансованих новин. Так, є порушення стандартів і в Суспільного, але це не порівняти з телемарафоном (свіжий моніторинг читайте тут). Який теж отримує гроші з бюджету — і отримає їх у наступному році, що означає, що закривати цей телеконгломерат планів немає.

На що саме витрачає гроші Суспільне, можна частково зрозуміти з інтерв’ю Андрія Тітка «Детектору медіа». Я пам’ятаю його ще з перших місяців реформи Суспільного, а зараз він уже очолює хаб. Ось його слова: «У нинішніх умовах доцільно говорити не про зростання команди, а про її збереження, збереження ключових працівників. У нас поки що виходить це робити — я кажу за хаб, а особливо за Суми, де команда збереглася і стала ще міцнішою на тлі російського наступу й постійних обстрілів міста. Я не знаю, як вони це роблять, але наші сумські колеги мають бути прикладом стійкості для багатьох прифронтових медіа».

З чого я зроблю ще такий висновок: гроші важливі, але не менш важливими є і менеджмент, і команда. А щоб вони були й розвивалися, редакціям якісних медіа вкрай потрібна саме інституційна підтримка, тобто гроші на існування, а не під задачі. І тут уже, як бачимо, кожен вишукує свій рецепт.

Помилки штучного інтелекту і нюанси вимірювань споживання медіа

Ще з цікавих тем на «Детекторі медіа» за ці дні — експеримент нашої авторки Надії Баловсяк зі штучним інтелектом. Вона ставила йому різні запитання й аналізувала відповіді, які, як виявилося, міняються залежно від низки чинників. Тобто ШІ не можна сприймати як джерело ідеально правильних відповідей. Я хочу написати про це згодом детальніше, бо нам із цим жити, а тут наведу одну лише цитату:

«ChatGPT — це велика мовна модель, тобто ІТ-інструмент, який навчений на величезних обсягах текстових даних. Іншими словами, це машина, яка прочитала дуже багато книжок і текстів. ChatGPT — це не асистент дослідника чи інтелектуальний співрозмовник, хоча багато користувачів часто сприймають сервіс саме таким чином. Так от, ця ІТ-система навчена відгадувати, яке слово з великою ймовірністю буде наступним в діалозі — саме через те, що вона раніше прочитала багато книг. Тому сервіс генерує ці слова на основі вивчених ним шаблонів і датасетів, із якими він працював під час навчання. Ці відповіді формуються зовсім не за допомогою логічних міркувань чи авторитетності предметної області».

Тож ставитись і до нього, і до інших моделей штучного інтелекту як до істини чи надійного джерела інформації все ж не варто, принаймні поки що. Якісні медіа і тут мають фору в плані довіри, випереджаючи соцмережі та ШІ, бо просто над інформацією там працюють не алгоритми, а живі освічені люди.

Утім, про довіру до медіа все ж є дискусії. Тому ще один текст, який варто почитати, — роздуми шефредакторки «Детектора медіа» Наталії Лигачової про дослідження медіаспоживання. Там порушено багато тем, пов’язаних із поняттями «довіра» й «медіа», і йдеться про те, що ж вимірювати та як зрозуміти: довіра до медіа падає, а до умовного телеграму чи тіктоку зростає чи все ж таки ні? Тому я залишаю вам лінк на цей текст і рекомендую прочитати тим, хто думає, що якісні медіа вже «всьо» і телеграм їх замінив.

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі!

Євген Бриж і ваша команда «ДМ»