Ядерна доктрина США і конвенційна зброя: за яких умов Вашингтон натисне "червону кнопку"

Ядерна доктрина США виправдовує себе: від завершення Другої світової війни ніхто не завдавав ядерних ударів по Сполучених Штатах або інших державах.

Фокус переклав статтю безпекового аналітика, ексслужбовця ВПС США Гаррісона Касса на порталі National Interest. У статті "У чому полягає ядерна доктрина США?" ідеться про концепцію стримування, про її ефективність і про те, за яких умов Вашингтон може натиснути "червону кнопку".

Ядерна війна залишається серед найсерйозніших загроз існуванню людства і, можливо, найбезпосереднішою загрозою його зникнення. Один із найбільших у світі арсеналів ядерної зброї мають Сполучені Штати, які зберігають позицію навмисної невизначеності у своїй ядерній політиці, через що надзвичайно складно зрозуміти, як і коли Америка може застосувати ядерну зброю. Попри невизначеність доктрини США, прецеденти й процедури дають певне уявлення про реальну ядерну політику найпотужнішої країни світу.

Мета ядерного арсеналу США — стримування

Деякі держави володіють ядерною зброєю, щоб компенсувати недоліки своїх конвенційних збройних сил. Наприклад, збройні сили Пакистану загалом вважаються слабшими за індійські, але наявність у Пакистану ядерної зброї допомагає підтримувати баланс сил між двома сторонами.

Сполучені Штати давно мають найсильніші у світі конвенційні збройні сили, що усуває необхідність в ядерному щиті. Натомість основою ядерної доктрини США стало ядерне стримування, тобто найвищим пріоритетом є запобігання ядерній агресії з боку супротивника завдяки загрозі нищівної помсти. З моменту настання ядерної епохи в 1940-х роках Сполучені Штати прагнуть переконати своїх супротивників, що будь-який ядерний напад на США або їх союзника за договором буде розглядатися як привід для ядерного удару величезних масштабів у відповідь.

Звісно, стримування багато в чому залежить від здатності США завдати другого удару, що потребує різноманітного і розосередженого ядерного арсеналу. Можна з упевненістю стверджувати, що ця стратегія стримування спрацювала: зрештою, ніхто ніколи не завдавав ядерного удару по Сполучених Штатах.

"Гнучке реагування": стратегічна доктрина США з 1961 року

У 1950-х роках адміністрація президента Дуайта Д. Ейзенхауера прийняла політику "масованої відплати" щодо застосування ядерної зброї — по суті, Сполучені Штати погрожували застосувати ядерну зброю у відповідь на будь-яку провокацію. Однак наприкінці 1950-х років у світі сталася низка інцидентів, з якими цей підхід не міг впоратися — головним чином тому, що для цього Сполученим Штатам довелося б перейти до ядерної війни, а Ейзенхауер неодноразово відмовлявся йти на такий крок.

Після вступу на посаду президента Джона Ф. Кеннеді в 1961 році американські політики прийняли доктрину "гнучкого реагування", яка допускала цілий спектр варіантів реагування — від звичайної оборони до обмеженого застосування ядерної зброї. Мета цього підходу полягала в тому, щоб надати політикам ряд прийнятних варіантів, що не призводять до повномасштабної ядерної війни — похвальне рішення, враховуючи, що така війна може призвести до загибелі людства. З цією метою США досі підтримують низку систем, які дозволяють дати пропорційну відповідь, не вдаючись до повномасштабної ядерної війни: йдеться про ядерну тріаду.

Найбільш впізнаваною рисою ядерної доктрини США є ядерна тріада, що складається із:

• наземних міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) для швидкого реагування на атаку;
• атомних підводних човнів з ядерним озброєнням, які практично неможливо знищити під час першого удару, що забезпечують скритність і можливість завдання другого удару; та
• бомбардувальників з ядерним озброєнням, що забезпечують максимальну гнучкість.

Тріада гарантує, що жоден удар не зможе позбавити США всього ядерного арсеналу. Супротивники розуміють: будь-яка ядерна атака на США призведе до удару у відповідь, який знищить країну-нападника, що робить перший удар завідомо програшним варіантом.

Навмисна невизначеність застосування ядерної зброї

Як згадувалося раніше, США зберігають позицію навмисної невизначеності. Наприклад, США ніколи не брали на себе загального зобов'язання "не застосовувати зброю першими", залишаючи супротивників гадати, як і коли саме США вирішать задіяти свій грізний ядерний арсенал. Ця невизначеність залишає відкритою, наприклад, можливість того, що Америка вирішить завдати удару у відповідь ядерною зброєю в разі досить сильної атаки конвенційним озброєнням. У доктрині до того ж не згадується, чи буде ядерна зброя використовуватися у відповідь на застосування інших видів зброї масового ураження, а саме біологічної та хімічної.

Офіційна доктрина США закликає мінімізувати втрати серед цивільного населення під час ядерної атаки, зосередившись саме на військових цілях. Однак масштаб ядерного удару неминуче призводить до величезних супутніх руйнувань, що робить це питання дещо суперечливим.

Досі комплексна доктрина США щодо ядерної зброї виправдовувала себе: з того часу, як у 1945 році США скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі, ніхто ніколи не завдавав ядерних ударів по США (або іншим державам). Аби продовжити це досягнення у 21 столітті — в умовах протистояння між США і Росією, зростання і вдосконалення ядерного арсеналу Китаю і потенційної загрози з боку Північної Кореї та Ірану, — необхідно буде вирішувати нові завдання. До того ж розвиток кіберзагроз і штучного інтелекту додає ще один рівень невизначеності у світі, де елементарна помилка може призвести до знищення всього людства.

Про автора

Гаррісон Касс — старший автор відділу оборони та національної безпеки в The National Interest. Касс — адвокат і колишній політичний кандидат, який вступив на службу до ВПС США в якості льотчика-стажиста, а потім був демобілізований за станом здоров'я. Він спеціалізується на військовій стратегії, аерокосмічній галузі та питаннях глобальної безпеки. Гаррісон здобув ступінь доктора юриспруденції в Орегонському університеті та ступінь магістра в галузі глобальної журналістики та міжнародних відносин в Нью-Йоркському університеті.