Пугачова і монголо-татарське іго: чому те, що сказала співачка, насправді не варте обговорення в Україні

БИТВА ПРИ ПУГАЧОВІЙ ТА ЇЇ ГЛИБИННІ ПРИЧИНИ…

В XIX столітті Фрідріх Ніцше через свої твори "По той бік добра і зла" та "Генеалогія моралі" ввів у філософію поняття РЕСЕНТИМЕНТ.

РЕСЕНТИМЕНТ (ressentiment) прийшло з французької мови і буквально означає "повторне відчування". Для Ніцше це було поясненням того, як слабші (ті, хто не мають сили чи влади) створюють свою мораль, засновану на ображеності й бажанні принизити сильніших.

Простими словами — це глибока образа, яка не зникає і перетворюється в приховану злість та бажання помсти. Це не одноразове почуття, а довготривалий внутрішній стан: людина або народ почуває себе приниженим, але не може прямо відповісти, тому накопичує роздратування і ворожість.

Ресентимент може проявлятися як колективна пам'ять про "образу" або "несправедливість" для народу, який почуває себе приниженим чи зневаженим, постійно згадує історичні кривди, будує ідентичність на відчутті "нас зрадили/принизили", виправдовує реваншизм через старі образи ("нам винні").

Причиною ресентименту майже завжди є велика травма, що була пережита в минулому.

Я маю гіпотезу про те, що джерелом ресентименту як тотальної психології і моралі для росіян є період існування під владою татаро-монгольського іга, коли навіть високопоставлених бояр і князів максимально принижували у витончений та збочений азійський спосіб.

А сакральним початком цього відчуття я вважаю життя Андрія Боголюбського, який присвятив свою долю знищенню міста Києва, через те, що його рідня його зневажала. А я впевнений, що його зневажали, поза очі принижували й тому він виріс злобним і мстивим. І сина свого навчив бути саме таким.

На цьому відчутті Петро 1-й за допомогою українських ідейників, візіонерів та менеджерів побудував імперію. Почуття образи та приниженості збільшилося, коли розпалася Російська Імперія, і досягло свого апогею, коли розвалився Радянський Союз.

Після того Володимир Путін згадує фрази на кшталт "нас обманулі", "нас кінулі" майже у кожній своїй промові. Але це є наслідок, а не причина. Причиною є глибока психологічна травмованість росіян на генетичному рівні.

Важливо "Він не дурна людина": Пугачова зізналась, що голосувала за Путіна, бо він "говорив чудові речі"

Що робить жертва жорстокого аб'юзу?

Вона максимально аб'юзить всіх у відповідь. І так з'являється українська травма від генетичної, успадкованої, непереборної та несвідомої ненависті росіян до всього українського. В російській психології — щоб втамувати свій внутрішній біль і пустку, потрібно вбити і закатувати максимальну кількість українців. Адже тоді є ілюзорний шанс на досягнення хоч одномоментного полегшення.

Саме звідси написи на стінах Бучі та Ірпеня "КТО ВАМ РАЗРЕШИЛ ТАК ХОРОШО ЖИТЬ?"

Українці — нація, яка сторіччями живе у травмі, генетично і спадково відчуває своїх закатованих предків. І доки належна терапія та рефлексія не буде проведена, реакції на Пугачову (яка, по суті, не повинна турбувати жодного українця) будуть такими бурхливими.

Чи не єдиними українськими гостями Катерини Гордєєвої були Арестович і Данилко. Здається, більш травмованих українців, аніж ці двоє, треба ще й пошукати. Гордєєва говорила з Пугачовою не для української аудиторії. Пугачова жодного слова не сказала для української аудиторії.

Саме тому дискусія в українському інфопросторі про це інтерв'ю є неприродньою і не стосується тверезого оцінювання, чим це нам може допомогти або зашкодити.

У цій війні переможе той, хто першим досягне наративного та когнітивного домінування в площині онтологічної війни. Досягти наративного та когнітивного домінування, продовжуючи перебувати всередині своєї травми та плекаючи її засадничі причини — НЕМОЖЛИВО.

Гігантський крок у терапевтичному осмисленні конструювання цієї травми здійснила своїм останнім документальним фільмом Мирослава Барчук, піднявши теми, які раніше обговорювалися на маргінесі, до рівня "суспільної" та експертної дискусії на тему — "це ми збудували імперію і це нам нести відповідальність за її минуле і майбутнє".

Це настільки тектонічна зміна наративу, що я не знаю, яку премію Мирославі потрібно вручити за те, що вона зробила.

Порівняйте!

Путін: "нас обманулі"…

Вкраїнчики: "ми самі несемо відповідальність за створення цієї є…али, і самі її ж і поховаємо"…

Де тут суб'єктність, а де ресентимент?

Для того, щоб прискорити та активізувати рефлексію та терапію — потрібне рефлексивне управління наративним простором. Воно повинне бути спрямованим на нівелювання залишків ресентименту з тим розрахунком, щоб нам було поф..г на слова Пугачової чи Путіна, чи й навіть Трампа.

Сумнозвісні "протидійчики дезінформації" неспроможні цього досягнути, адже для "протидійчиків" необхідно постійно говорити про те, що сказав Путін, що сказала Примадонна…

Як висловився МИТЕЦЬ: "Ось, візьміть понюхайте! Ви такого ще не нюхали…"

Я брав участь у кількох форсайтах та стратсесіях, які проводив Валерiй Пекар, формуючи так званий "сценарний простір" розтяжок майбутнього. Їх об'єднувала одна річ, яка мені дуже не подобається. Ми постійно визначаємо себе і своє майбутнє через статус Росії!…

Якщо Росія буде зберігатися у формі імперії — ми завжди програємо.

Якщо Росія змінює свій статус імперії на будь-який інший — ми виживаємо і посилюємось.

Але наше майбутнє завжди залежить тільки від Росії. Чи вона розвалиться, чи не розвалиться… Це і є квінтесенція ресентиментного бачення реальності.

Одним з наративів, що продукують ресентимент, можна назвати формування ідентичностей та назв — "малороси" та "великороси".

Ми продовжуємо діяти в межах координат, що були задані імперією, коли "Великоросія" — це старший суб'єкт, а "Малоросія" — підкорений та підлеглий. Але історія і грецькі тексти говорять про зворотне.

Слово "мала" у старих географічних назвах зовсім не означало "дрібна" чи "незначна", як нам нав'язують. У грецькій мові вживалося слово μικρά (mikrá) — "менша". Але це "менша" означало — "ближча" компактніша територія (щодо центру), "материнська земля", звідки починалася колонізація та впорядкування простору.

Тоді як "велика" — означало периферійна територія, більша за ядро, heartland. Мала Азія для греків була "ближчою Азією", узбережжя проти Егейських островів, на відміну від "великої", далекої Азії.

Мала Вірменія була меншою частиною вірменських земель поблизу Кілікії, на відміну від Великої Вірменії на сході.

Мала Польща — Краків і південні землі, історичне ядро держави. Велика Польща (Познань, Ґнєзно) — ширші території.

Mala Strana (Прага) — менша сторона міста на лівому березі Влтави. Правий берег — більше місто.

Мала Русь — це колиска культури, ядро духовності та усвідомлення власної суб'єктності. Малоросія — це серце регіону. Великоросія — це дика периферія з болотами, татаро-монголами та вовками.

Доки ми будемо сприймати "пугачових" через призму того, що нам цікаво, що саме на периферійних землях говорять про heartland — ми не зможемо перемогти. Протидійчики дезінформації вам не зможуть цього пояснити.

Шануймося!

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Від філософа-фашиста до радянської ідеології, — як Володимир Путін виправдовує агресію в Україні