Відправка європейських військових в Україну вигідна Європі, США й НАТО загалом — Politico

У Білому домі та Пентагоні зростає підтримка післявоєнної європейської місії в Україні. Якщо така місія буде реалізована, це означатиме операцію на основі європейських сил і ресурсів, а також допомогу з боку США в таких аспектах, як розвідка та повітряна підтримка, але без присутності американських військових, пише Politico.

Важливо, що така місія створила б певні гарантії безпеки для України. Звичайно, це не будуть гарантії за статтею 5 НАТО, до яких закликає президент України Володимир Зеленський, але, ймовірно, це найкраще, на що він може сподіватися на цей момент. Така місія також надала б чимало переваг Європі, НАТО та США.

По-перше, присутність європейських військ в Україні була б видимим і надійним засобом стримування російського диктатора Владіміра Путіна.

Оскільки продовження російських операцій далі на захід в Україні та за її межами призвело б до жертв серед європейців, важливо відповісти на запитання: чи захоче Путін більше? І якщо Росія зрештою атакуватиме території НАТО, війська західних союзників в Україні надали б критично важливий час для озброєння, мобілізації та підготовки значно більших і потужніших сил.

Розгорнуті в межах операції “Атлантична рішучість” (OAR), 6000 американських військових у Європі є не просто засобом стримування — вони є надійною силою, готовою до дій вже сьогодні, і запорукою значно більшого розгортання військових США в разі необхідності. Таким чином, європейська система раннього попередження та OAR разом забезпечують час і простір для розгортання більшості, якщо не всіх, сил, необхідних для протистояння будь-якій російській атаці.

По-друге, розгортання сил з підтримання миру в Україні також покращило б незалежні оперативні можливості Європи. Хоча багато місій під егідою ЄС, таких як місії в Боснії, Косово, Перській затоці та Індійському океані, були успішними й отримали високу оцінку, вони не були готовими до повномасштабних бойових дій.

Протягом півстоліття такі країни, як Франція, прагнули сформувати надійні військові структури та потенціал, незалежні від США. Європейська місія в Україні, підтримана американськими силами “за горизонтом”, стала б наступним кроком у цьому процесі.

Більше того, така місія допомогла б виявити та відновити вкрай необхідні континенту військові структури, людські ресурси, бойове обладнання та логістичні можливості, втрачені протягом десятиліть “відпустки від історії”.

Дійсно, з часу вторгнення Путіна в Україну в 2022 році було зроблено великі кроки вперед, але потрібно зробити значно більше. Україна розвіяла ілюзії Європи та США про короткі війни та невеликі бюджети. І хоча переозброєння європейських збройних сил вражає, воно все ще недостатнє для боротьби з повномасштабним російським вторгненням.

У цьому контексті таке розгортання військових викрило б недоліки європейських збройних сил у повному спектрі оперативних можливостей.

Наприклад, хоча брак вертольотів, артилерійських боєприпасів і стратегічних транспортних літаків є загальновизнаною проблемою вже протягом багатьох років, місія в Україні показала б брак дрібних предметів, необхідних для синхронізованих дій збройних сил. Для утримання військ на полі бою потрібні цистерни з паливом і водою, маскувальні сітки, обігрівачі для наметів і сотні інших речей, яких, імовірно, наразі бракує. Якщо керівництво європейських сил ще не усвідомило цього, їхні військові їм про це сказали б.

План президента США Дональда Трампа не передбачає відмову від Європи. Америка може й буде надавати значну підтримку з-за меж України, включаючи командування і контроль, логістику, повітряну підтримку та інші ресурси, не обмежені великою відстанню. Надання допомоги у протиповітряній обороні, розвідці, спостереженні є настільки ж цінним, незалежно від того, надається така допомога європейським силам з Києва чи Кракова.

Правда полягає в тому: якщо ця місія буде реалізована, неминуче виникнуть вимоги з її розширення, а також більш безпосередньої підтримки з боку США. Розширення місії є характерним для американського військового керівництва, яке діє совісно та спільно з союзниками. Наприклад, коли в 2006 році країни НАТО погодилися перебрати від США контроль над деякими районами Афганістану, члени Альянсу спочатку домовилися, що будуть “самодостатніми”. Але незабаром після того, як їхні контингенти почали планувати розгортання, з'явилися запити на американські вертольоти, сили швидкого реагування, спеціальні сили та розвідувальну допомогу. Як завжди, США надали підтримку в межах своїх можливостей.

Однак у випадку з Україною Білий дім встановлює чітку географічну межу, і, власне, те саме робить і американський народ.

Європейські сили в післявоєнній Україні є важливою місією для українців, які хоробро і наполегливо боролися проти більшої російської армії. Зараз Україна просить гарантій безпеки, щоб Путін не напав знову.

За умови належного укомплектування, підготовки та оснащення, така місія принесе користь не тільки Україні, а й матиме значні побічні переваги для європейської оборони, як у вигляді короткострокового запобіжного механізму, так і в плані відновлення вкрай необхідного оборонного потенціалу в довгостроковій перспективі.

Найскладнішим, звичайно, буде переконати європейських виборців у важливості формування та розгортання таких сил, оскільки вони наражатимуть на небезпеку своїх синів і дочок. Але така ціна надання гарантій безпеки, забезпечення тривалого миру і, якщо цей мир не вдасться, готовності захищати не тільки Україну, а й усю Європу.

У Києва вже є три десятки двосторонніх “безпекових” угод із партнерами. Проте всі вони більше про політичні сигнали, ніж про справжню безпеку. Чи готовий Захід перейти від декларацій до реальних механізмів захисту України та чи не перетворяться обіцянки на черговий ерзац, що залишить Україну сам-на-сам із загрозами? До чого варто готуватися українському суспільству, в статті “Чи отримає Україна щось більше за ерзац-гарантії?” розмірковував експосол України в США Олег Шамшур.

Також про те, які гарантії безпеки можна вважати надійними й ефективними та чи готові союзники надати такі гарантії Україні, в статті “Між статтею 5 і “дикобразом”: Захід шукає “гарантії” безпеки для України” розповідав міжнародний оглядач Володимир Кім.