«Він змінив українську журналістику. Він змінив нас». Як у Києві вшанували пам’ять Георгія Ґонґадзе

16 вересня 2000 року, 25 років тому, о пів на одинадцяту вечора Георгій Ґонґадзе вийшов з одного з будинків на  бульварі Лесі Українки, і зупинив автівку, щоб їхати додому. В машину швидко підсіли ще троє чоловіків, і більше журналіста ніхто не бачив живим.

Вбивство Ґонґадзе назавжди змінило країну, і українську журналістику —  і 25 років по тому цей день є одним з визначальних днів в житті суспільства загалом і медіаспільноти зокрема. Цього року, до 25 річних роковин, колеги і рідні підготували низку заходів по всій Україні, зокрема у Львові, Одесі та Києві.

У столиці акції пам’яти відбувалися впродовж всього дня в різних місцях. Спочатку вранці відкрили мозаїку на будинку по вулиці Велика Васильківська, 67/7, де колись мешкав Георгій.

Саме звідці журналіст пішов по справах в свій останній день, розповіла його дружина, журналістка та громадська діячка Мирослава Ґонґадзе. І саме в цьому домі у Георгія зародилася ідея створення «Української правди».

«Георгій створив «Українську правду», якій не було прецеденту до цього. В Україні не було інформаційного інтернет-видання. Він створив цей проєкт від безвиході. Тоді в Україні панувала тотальна цензура, і Георгій практично не міг знайти собі роботу, тому що всі боялися його критичного погляду, критичних матеріалів. І це був такий шлях, який він знайшов, щоб достукатися до своїх слухачів і читачів. І особисто для мене дуже важливо, що цей проєкт вижив, вистояв, розвинувся і зараз є еталоном для вільної журналістики в Україні», — сказала Мирослава.

«Він був надзвичайно талановитим, та йому не давала розвиватися тодішня влада, тодішня система. І саме тому за 6 місяців до зникнення він створив видання «Українська правда», яке на початку читало 10–15 людей. І кожен читач — це була велика перемога, тому що український інтернет тоді лише починався. Вільних медіа не було, медіасередовище існувало в умовах тотальної цензури. Ми досі боремося за право жити у вільній країні, бути вільними громадянами, щоб талановиті люди могли реалізуватися. І це та мрія, яка, мені здається, допомагає нам триматися вже 11 років з початку російсько-української війни і 4 роки з початку повномасштабної», — сказала Севгіль.

Разом з Мирославою Ґонґадзе відкривала мозаїку  головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва

Представники мистецького об’єднання «Затирка»

Ініціатором створення мозаїки була УП, а гроші на реалізацію проєкту збирали читачі видання.

«Тож це подарунок наших читачів для Георгія. Найголовніше для журналіста й засновника видання, яке починалося з 15 людей, — щоб його тексти читали. Сьогодні, Георгію, цю мозаїку тобі присвячують твої читачі та колеги. Кожен клаптик мозаїки — це зізнання в тому, що ми про тебе не забули, ми тебе памʼятаємо. Твій спадок живе і буде жити», — додала Мусаєва.

Спочатку мозаїка була закрита червоною тканиною, але згодом Севгіль, Мирослава та представники мистецького об’єднання «Затирка», що її створило, відкрили роботу.

Відкриття мозаїки

На панно  зображений Дон Кіхот Сервантеса, стилізований під однойменну гравюру Пікассо. Цей символ для свого нового видання у 2000-му році обрав сам Ґонґадзе.

«Він ототожнював себе з Дон Кіхотом. І вже 25 років цей символ є логотипом УП», — розповіла Севгіль.

Мозаїка виготовлена із смальти і плитки та має той самий червоний колір, що і логотип «УП». Такий відтінок змогли відтворити лише виробники смальти у Сумах, розповіла «Детектору медіа» одна з авторок мозаїки Тетяна Тадай.

Через постійні обстріли у прифронтовому місті виробництво було складним, але її встигли створити вчасно. Весь проєкт з початку обговорення ідеї до відкриття зайняв трохи більше трьох місяців.

Після завершення короткої офіційної частини Мирослава Гонгадзе поділилася з журналістами спогадами про день зникнення Георгія. Вона повернулася додому пізно з двома маленькими доньками. Чоловік вже мав бути вдома, адже в неї не було ключів від квартири. Втім вікна були темні, і вона залишилася з дітьми на вулиці.

«Діти не пам’ятають батька, бо їм було менше трьох років. Але саме цей момент одна з доньок згадала. Як я за руку ходжу з нею у темряві під домом», — розповіла Мирослава.

Вона додала, що попри страшні події, в неї залишилися світлі спогади про дім на Великий Васильківській, адже саме там пройшли перші роки життя дітей та зародилася «Українська правда».

Наступний захід відбувався на Контрактовій площі на Подолі. Тут  команда Премії Георгія Ґонґадзе презентувала тимчасову вуличну експозицію «Щоденник Георгія Ґонґадзе».

Експозиція «Щоденників Георгія Ґонґадзе»

«Щоденник» — це серія банерів, на яких написані знакові цитати Георгія з поясненнями контексту та ілюстраціями українських художників Інги Леві і Антона Логова.

«А залишаться наші діти, наші нащадки, які будуть ходити біля наших плит на цвинтарі, дивитися і згадувати: «Чи були ці люди, які жили до нас, тими за кого вони себе видавали?», — було написано на одному з банерів.

Здалося, що учасники акції пам’яті своїми виступами відповідали Георгію на це запитання.

«25 років тому на площі Незалежності ми розпочали акцію «Знайдіть журналіста Гонгадзе». І з цієї акції, з пошуку Георгія почалися великі українські протести, які привели до не однієї української революції. Сьогодні, 25 років по тому, я дуже втішена і надихаюся тим, як бореться українське суспільство. Ця боротьба і сила народилися тоді. Коли громадяни зрозуміли, що влада може бути проти них, що влада може вбивати, зрозуміли, що захищати свої права та інтереси можна не лише мовчки. Треба говорити, виходити на вулиці, вимагати справедливості. Це прагнення справедливості сколихнуло і збудувало нову українську реальність», — сказала під час виступу Мирослава Ґонґадзе.

Оксана Романюк, Мирослава Ґонґадзе, Соломія Ґонґадзе, Анастасія Абрамець

Її підтримала директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

Оксана Романюк

«Ми робили акції, запалювали щороку свічки на Майдані… Гонгадзе змінив українську журналістику, тому що він народив дух солідарності та боротьби. Він просто змінив нас. Ми можемо пишатися тим, наскільки ми можемо бути згуртовані, ціннісні», — вважає вона.

Тетяна Терен

Також на акції виступили Севгіль Мусаєва, голова Наглядової ради Премії Гонгадзе Тетяна Терен та директорка премії Анастасія Абрамець, лауреат Премії Гонгадзе-2025, фото- та відеооператор Іван Любиш-Кірдей, лауреатка цьогорічної премії Георгія Ґонґадзе, менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторія Нестеренко, правозахисниця Лариса Денисенко.

Лариса Денисенко нагадала, що досі залишаються непокараними замовники вбивства Гонгадзе.

«Суспільна підозра — цікавий, до речі, новослів — давно оголошена Леоніду Кучмі», — наголосила вона.

Соломія Ґонґадзе, Анасасія Абрамець, Вікторія Нестеренко, Іван Любиш-Кірдей

У промовах учасники торкнулися наслідків російсько-української війни для українських журналістів.

«Для нас, правозахисників, цей пам’ятний день є нагодою нагадати про журналістів, які досі перебувають у полоні або є політичними в’язнями. Нещодавно з Керченської колонії був повернутий Владислав Єсипенко, журналіст Радіо Свобода, проєкту Крим.Реалії. На сьогодні ще 26 журналістів перебувають в ув’язненні за сфабрикованими справами за тероризм, екстремізм чи інші важкі злочини», — сказала Вікторія Нестеренко.

Оксана Романюк нагадала, що з початку повномасштабного вторгнення загинуло 110 журналістів, постійно тривають обстріли редакцій, колективи стискаються із фінансовими, кадровими та психологічними викликами.

Учасниці акції: Лариса Денисенко, Свегіль Мусаєва, Тетяна Терен, Оксана Романюк, Мирослава Ґонґадзе 

«Але попри це все українська журналістика надзвичайно потужна, енергійна, жива і дуже крута. Я вважаю, що основа цієї спільноти – Георгій», — сказала вона.

Серед тих, хто брав участь у заходах пам’яті, лише невелика кількість людей знали Ґонґадзе особисто. На момент його зникнення багато хто ще навчався.

Своїми спогадами про Георгія з журналістами поділилася шеф-редакторка «Детектор-медіа» Наталія Лигачова.

«Ми не були близькими друзями, але були знайомі. Він у мене брав інтерв’ю, я у нього. Одного разу ми домовилися, що я прийду до нього на програму на радіо «Континет». Але після роботи через втому вирішила поїхати додому.  Повернулася, а мама, яка бачила Георгія лише по телевізору, раптом каже: «Як це ти не поїдеш? Ти ж обіцяла Георгію! Як ти можеш?» І я поїхала, і була тепла зустріч і хороша програма. І мене вразило ще тоді, яка була харизма у Георгія, що моїй мамі вона передалася навіть через телеекран», — розповіла вона.

Наталія Лигачова згадала, що на наступний день зникнення Ґонґадзе досить велика кількість київських журналістів разом святкували день народження колеги, тому включилися у пошуки майже відразу. Телефонували генеральному директору інформагентства «Інтерфакс-Україна» Олександру Мартиненку, який на той час обіймав посаду прессекретаря Леоніда Кучми. На той момент у колег Ґонґадзе ще залишалася надія, що він живий. Потім колеги розпочали акцію «Знайдіть журналіста Ґонґадзе», яку підхопили телеканали.

Мар’яна Драч, директорка Української редакції Радіо Свобода (праворуч)

Після акції пам’яті на Контрактової учасники пішли до церкви Миколи Набережного на Подолі, де поховано Гонгадзе, щоб покласти квіти на його могилу.

Севгіль Мусаєва

Наталія Лигачова

Іван Любиш-Кірдей

Декількома годинами пізніше предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній провів біля місця поховання Ґонґадзе панахиду.

Тиждень пам’яті Георгія Ґонґадзе у Києві у наступні дні продовжить серія зустрічей із медійниками, зокрема, Мирославою Гонгадзе,  Севгіль Мусаєвою та головною редакторкою та співзасновницею The Kyiv Independent Ольгою Руденко.

Фото: Максим Поліщук