Є речі, важливіші за клікабельність. Як говорити і писати про полон

Що варто пам’ятати і яких підводних каменів остерігатися

Шановний колего, шановна колего! Я звертаюся до вас так тому, що понад десять років свого життя був журналістом і медіатренером. І водночас понад два роки був військовополоненим. Поєднуючи обидва досвіди, маю сміливість дати вам кілька порад.

Громада має знати, як саме поводиться держава-агресорка з військовополоненими і незаконно утримуваними цивільними, якою є їхня доля, але також і те, що полон — не остаточний присуд, і вийшовши на волю, люди зможуть жити своє життя далі. Останнє особливо важливе для тих, хто чекає на своїх рідних і близьких.

Тема полону — чутлива. Необережним словом можна завдати болю людині, яка пройшла через полон, її рідним і близьким, тисячам тих, хто чекають на своїх із неволі. Винісши на загал зайву інформацію, можна нашкодити тим, хто досі в полоні, та перекреслити зусилля структур і людей, які ведуть перемовини про звільнення й докладають зусиль до обмінів.

Безпека: не зашкодити тим, хто в полоні

Нас цікавлять умови, в яких перебувають наші в полоні, як поводяться з ними, що і хто їм шкодить ― а хто допомагає і надихає. Конкретика важлива. Проте зважте, що в державі-агресорці також моніторять українські медії.

• Якщо ви просите звільненого розповісти про друзів, які залишаються в полоні, ― часто неможливо передбачити, якими будуть наслідки для них. Чи готові ви до того, що ваш матеріал, де названо імена чи описано впізнавані деталі, стане причиною того, що людину піддадуть додатковому тиску в ув’язненні?
• У багатьох звільнених є рідні та близькі на тимчасово окупованих територіях. Чи впевнені ви, що згадки про цих людей не спричинять до того, що вони потраплять у неволю або зазнають утисків?
• Якщо звільнений чи звільнена розповідає про жорстоке поводження, жахливе харчування чи надмірні навантаження в місці ув’язнення, називає імена наглядачів чи тих, хто проводили допити, ― існує ризик, що умови для ув’язнених у цьому місці стануть ще гіршими (прецеденти були). Це особливо стосується подій безпосередньо перед звільненням. Загалом свіжа інформація є дуже чутливою.
• Припустімо, у певній колонії (наприклад, завдяки рідним, які живуть на окупованих територіях, чи зусиллям російських правозахисни_ць) в’язні могли отримувати листи чи передачі. Якщо ви оприлюдните цю інформацію, чи не ризикують ті, хто залишаються в цій колонії, втратити цей зв’язок із зовнішнім світом?
• Уникайте конкретики про бойові завдання, при виконанні яких військові потрапили в полон, — особливо, якщо їхні побратими чи посестри ще залишаються в неволі. Невідомо, які «легенди» розповідали вони. Чи не дасте ви нової інформації їхнім допитувачам?

На безпекові перестороги варто зважати і коли ви готуєте запитання для інтерв’ю, і коли переглядаєте свідчення, якими з вами вже поділилися. Тепер це і ваша відповідальність — не зашкодити тим, хто дотепер чекає на звільнення. 

Ризики ретравматизації: не завдати болю звільненим

Травмачутливість, травмаобізнаність — не просто модні слова. Йдеться не тільки про те, що спогади про неволю можуть бути болісними (а такими вони є й будуть). У полоні людина позбавлена контролю над власним життям. На жаль, нечутливе поводження під час інтерв’ю може знову занурити звільнених у це відчуття.

Поверніть звільненим відчуття контролю:

• Створіть матеріал спільно зі своїм героєм чи героями, дайте їм розуміння, що вони мають вплив на те, хто і як розповість їхню історію.
• Домовляючись про інтерв’ю, поясніть, хто ви і звідки (які медії представляєте), що маєте намір робити з матеріалом.
• Ні означає ні. Не докучайте і не намагайтеся будь-що витиснути з людини згоду на інтерв’ю.
• Можливо, ваш герой чи героїня зроблять те, чого ми, журналісти, не любимо: попросить попередньо озвучити запитання. За можливості, поділіться запитаннями наперед. Дайте людині змогу подумати і приготуватися.
• Також можливо, що ваші герої зроблять те, чого ми не любимо ще більше: попросять прочитати чи переглянути матеріал перед публікацією. Якщо технологічний процес дозволяє ― підіть назустріч. Можливо, людина хоче переконатися, що не сказала зопалу чогось, що нашкодить побратимам і посестрам у полоні або рідним на тимчасово окупованих територіях. У в будь-якому разі, коли матеріал готовий, тактовно перепитайте, чи його герой з усім згоден.
• Перед початком інтерв’ю поясніть, що ваш співрозмовник чи співрозмовниця можуть відмовитися відповідати на запитання, які спричиняють дискомфорт.
• Якщо людина хвилюється (а для багатьох звільнених це може бути першим у житті досвідом спілкування з журналістами) ― допоможіть їй опанувати себе, поясніть, що ви можете зробити паузу в будь-який момент, що невдалі моменти виріжуться на монтажі, що речення, де збилися, можна переписати.
• Ваше спілкування не має виснажувати чи нагадувати допит. Не розпитуйте про деталі, якщо звільнені не готові ними ділитися. Не варто підганяти з відповідями, задавати зашвидкий темп інтерв’ю, намагатися отримати емоційну реакцію там, де людина не виявляє її сама.

• Поважайте час людини. Чи нормально, коли інтерв’ю триває дві години й більше? Зі звільненими з полону — точно ні. Звісно, такі часові рамки вимагатимуть від вас ретельнішої підготовки до розмови.
• Не змушуйте перепроживати тяжкі моменти зайвий раз. Наприклад, якщо людина вже багато разів у загальнодоступних джерелах виклала свою історію потрапляння до полону, чи варто змушувати її переповідати те саме — просто щоб у вашому матеріалі це було прямою мовою?
• Не варто ставити людину в глухий кут запитаннями щодо подій, які вона могла пропустити. Вояки, які потрапили в полон у перший рік повномасштабного вторгнення і були звільнені, наприклад, у 2025 році, навряд чи зможуть аргументовано та впевнено висловити власну думку стосовно політики нової американської адміністрації, порівняти дії поточного Головнокомандувача з попереднім або оцінити свіжі рішення органів влади. 

Я — не лише мій досвід катувань: поважати людську гідність

Нещодавно герої та героїні вашого матеріалу перебували в лещатах системи, яка нехтує поняттям людської гідності. Таке нехтування є послідовним і демонстративним, воно спрямоване на те, щоб принизити і зламати людину. Не продовжуйте цю тенденцію.

Часто несумісним із повагою до людської гідності є прагнення зробити шок-контент, детально описати катування, або й винести ці подробиці (хай навіть і пряму мову героїв) у заголовок. Те, через що проходить людина в полоні, шокує саме по собі. Чи варто робити болючу історію ще емоційнішою? Результат може бути гротескним і неповажним.

Якщо вам пощастило бути присутніми при першій зустрічі звільнених з полону та їхніх близьких ― зрозумілим є бажання зафіксувати сцени, які не можуть не хвилювати, зблизька. Однак важливо, щоби ваша камера чи мікрофон не ставали між звільненими та їхніми близькими людьми, не втручалися і не заважали.

Висвітлюйте не лише болісні епізоди, а й те, що підтримувало, давало силу духу, що дозволяло не зламатися в полоні. Це може бути цікавим і корисним для вашої аудиторії. Це підтримає тих, чиї близькі люди дотепер у неволі.

Неволя кожної людини — травма багатьох

Рідні та близькі тих, хто перебувають у російській неволі, ― не лише частина вашої аудиторії, а й часто герої матеріалів. Вам, можливо, доведеться говорити з ними про тих, хто ще перебувають в полоні, про тих, хто вже звільнилися або ж про тих, хто не дожили до звільнення.

• Близькі полонених потребують дбайливого ставлення і заслуговують на нього.
• Спілкуючись із рідними, пам’ятайте, що для багатьох із них доля близької людини ― пріоритет, а решта міркувань та обставин можуть бути другорядними. Родичі можуть надзвичайно критично відгукуватися про всіх, хто, на їхню думку, можуть вплинути на швидке визволення саме їхніх рідних ― але ті все ще залишаються в полоні. Ставтеся до цього з розумінням.
• Самовіддані зусилля рідних і близьких можуть бути предметом окремих матеріалів. Напишіть, які вони створюють громадські організації, налагоджують комунікацію та взаємну підтримку, комунікують з органами влади. 

Близькі мають неоціненне знання: не лише про війну та полон, а про саму людину, за різних життєвих обставин. Саме близькі допоможуть вам розкрити людину в усій її людяності: із захопленнями, особливостями, навичками й мріями. І за належного поводження з матеріалом це дозволить зробити статтю чи сюжет не про військового чи цивільного і не про «полоненого» (чи «колишнього полоненого») ― а саме про людину в полоні. А у випадку звільнення ― про людину, яка вийшла з полону на волю і вільно провадить своє життя далі. 

Слова важливі

Стежте, щоб мова ваших матеріалів була коректною, емпатичною і неманіпулятивною.

Словничок можна продовжувати, проте мені здається, що загальна настанова добирати формулювання відповідально є ефективнішою. 

Замість висновків: перелік контрольних запитань

Готуючи статтю, випускаючи сюжет в етер, поставте собі кілька запитань. Сподіваюся, ваші матеріали легко пройдуть ці фільтри. 

• Чи не стане після мого матеріалу гірше тим, хто зараз у полоні?
• Чи не завдав/-ла я болю героям свого матеріалу, готуючи його?
• Чи вплине мій матеріал на подальше життя цих людей? Як вплине, то як?
• Якщо в матеріалі містяться описи жорстокого поводження, катувань, болючих сцен, яка мета цих епізодів?
• Чи підтримує мій матеріал людей, які дотепер чекають на своїх рідних і близьких із неволі? 

Текст створено в межах проєкту «Розроблення комунікаційних матеріалів для реінтеграції та реабілітації звільнених із полону» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Празького центру громадянського суспільства. Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію цих організацій. 

Фото: пресслужба Офісу президента України