Пам'яті пілота бригади тактичної авіації «Привид Києва», майора Сергія Бондаря

Сергій народився 29 березня 1979 року в Кропивницькому. Закінчив Гімназію «Інтелект» та вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після років наполегливого навчання та праці опанував професію бойового пілота - сів за штурвал винищувачів МіГ.  

- Від самого дитинства мій брат жив однією мрією — стати військовим льотчиком, - розповіла  сестра Ольга. - Ще у дитячому садочку він збирав маленькі моделі літаків і годинами розглядав їх, ніби уявляв, як колись сам підніметься в небо. Пізніше батьки купували йому збірні моделі, і Сергій з натхненням проводив увесь свій вільний час, склеюючи і розфарбовуючи літаки. Його кімната поступово перетворилася на маленький музей авіації. Для нього це було не просто хобі, а підготовкою до майбутнього. 

Вона зазначає, що Сергій був найкращим братом, на якого завжди можна було покластися.  

- Добрий, щирий, турботливий, відповідальний, чесний і відкритий. Він міг вислухати, підтримати і допомогти в будь-яку хвилину. Для батьків Сергій залишався люблячим і дбайливим сином, який дарував тепло, радість і гордість. У школі брат навчався дуже добре, особливо любив математику і фізику. Його мрія про небо стала частиною його самого, а для нас символом його сили, відданості і чистоти серця, -  ділиться Ольга.  

У 2010 році чоловік вийшов на заслужений відпочинок. Утім, на початку повномасштабного вторгнення Росії до України Сергій без вагань повернувся у стрій. 

- Ми познайомились весною 2022 року. Він не встиг до ТЦК у перші дні, а потім сказали чекати, бо тоді ще льотчиків достатньо було. Він тим часом прийшов інструктором дронів у Victory Drones. Сергій був із тієї першої когорти інструкторів, хто в принципі починав будувати напрям практики у Victory Drones, - написала про Сергія знайома Юлія Покидюк. 

Водночас Сергій викладав в Українській державній льотній академії Національного авіаційного університету в Кропивницькому курс з використання безпілотних літальних апаратів, навчаючи нове покоління авіаторів сучасним технологіям. У 2023 році він повернувся до рідної 40-ї бригади тактичної авіації «Привид Києва». Знову взяв до рук штурвал бойових літаків Л-39 та МіГ-29. 

- Ви точно бачили в новинах відео його роботи з влучаннями по ворожих об'єктах. Дуже хочеться сподіватися, що хтось рахував усі уражені ним ворожі цілі, і колись ми про це дізнаємось. Хоча, боюся, про масштаби внеску таких особистостей не дізнаємося ніколи, - написала Юлія.

Сергій успішно знищував ворожі повітряні цілі, відбивав ракетні та дронові атаки у складі протиповітряної оборони, завдавав ракетно-бомбових ударів по позиціях окупантів, їхніх штабах і скупченню техніки на різних напрямках фронту. Бойовий льотчик завжди прагнув удосконалення – опановував сучасні зразки західного озброєння та новітні технології. 

За успішне проведення бойових операцій на Північно-Східному напрямку, за сотні годин у небі, проведених у запеклих боях, майор Сергій Бондарь був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України», численними відзнаками Міністерства оборони та іншими державними і відомчими нагородами, мав статус Ветерана війни, учасника бойових дій. 

Майор загинув 23 серпня 2025 року під час заходу на посадку після виконання бойового завдання. В останню путь його провели у Кропивницькому 28 серпня. 

Під час прощання заступник командувача повітряного командування «Центр» генерал-майор Андрій Алімпієв сказав про Сергія такі слова: "Він говорив, що завжди буде пишатися своєю молоддю, яка виконує польоти на іншій техніці, маючи на увазі наші нові винищувачі F-16 і "Міражі". І мріяв повернутися до мирного життя, до викладацької діяльності із зовсім іншими підходами до виховання своїх майбутніх вихованців. Він це зробив. Його останній політ, безумовно, виховуватиме покоління тих, хто житиме у вільній та світлій Україні".  

Поховали Сергія Бондаря на Алеї почесних воїнських поховань. 

Честь і слава Герою!  

Фото: 40 бригада тактичної авіації, Фейсбук-сторінка Юлія Покидюк