Спецслужби з лампи: чи можна осадити джина, випущеного Зеленським?

Тільки жертвам пропаганди могло здатися, що законопроєкт №12414 проти незалежності НАБУ та САП ухвалили депутати, а потім самі ж, «злякавшись» людей із картонками, відмотали плівку назад. Насправді сценарій був у руках одного режисера, якому підпорядковуються СБУ, прокуратура, адвокатура, парламент et cetera. І реалізувати його могла лиш одна людина — президент Володимир Зеленський. Як і ухвалити рішення — відступити, щоби перегрупуватись. І продовжити.

Від моменту скасування драконівського закону та публічного приниження президента перед вулицею й міжнародними партнерами минуло майже два місяці. Якби це було визнанням помилки, СБУ у війні з НАБУ давно втягнула б пазурі. Але на Банковій помилок не визнають — там рухаються тільки вперед. Починаючи від нової законодавчої тактики — дрібними поправками та проєктами, що ведуть до тієї самої мети, — й закінчуючи стратегічною домовленістю з ОАЕ про повернення до України «головного свідка» — нардепа-втікача Федора Христенка. Його свідчення мають забезпечити докази у справі проти детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, якого Печерський суд залишив під вартою до 28 жовтня.

Тим, хто вважає, що Христенко повернувся з власної волі, варто нагадати: без участі президента така спецоперація неможлива. Навіть якщо технічно її реалізовував заступник голови СБУ Олександр Поклад. Тепер під контролем спецслужби та десятків прокурорів «агент ФСБ» Христенко перетворюється на «смертника», якому судилося підірвати себе й антикорупційний блок. Роль прописано. План у дії.

Найстрашніше — що газ несвободи, яким влада, знищуючи антикорупційні інституції, труїть суспільство, не має ні смаку, ні запаху. За даними онлайн-опитування соціологічної компанії Info Sapiens для «Суспільного мовлення», проведеного 9–10 вересня, 26% українців сприймають «віджим» незалежності в антикорупційних органів лише як «боротьбу силовиків за вплив». Водночас 39% не довіряють ні СБУ, ні НАБУ та САП. Однак 16% схильні довіряти СБУ (бойове крило Служби безпеки України надійно прикриває сором політичного та бізнесового, але не здатне компенсувати шкоду, якої те завдає державі), й лише 12% — антикорупційним інституціям. (Хоча ми свого часу в межах проєкту «Країна по поличках» мали справу з Info Sapiens і були здивовані низькою якістю наданих результатів, з огляду на відсутність інших наводимо їхні дані).

Що просто зараз відбувається з державою? Хто й навіщо розкручує маховик війни між силовиками, втягуючи НАБУ та САП у публічні чвари й знижуючи довіру до них? Як просуваються ключові розслідування НАБУ проти «друзів» президента та верхівки СБУ? І головне запитання: чи можна повернути спецслужби в межі закону, чи точку неповернення вже пройдено?

Тригери та стратегії влади

Для того, щоб остаточно скласти картину, нагадаю: стартовим тригером для Банкової, що спонукав її активно діяти, стали не розслідування НАБУ стосовно кума президента ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова та ексзаступника глави ОПУ Ростислава Шурми, і навіть не плівки із записами з квартири Тимура Міндіча, де оточення президента (а можливо, й він сам) вирішували кадрові та бізнесові питання. Спочатку було припинення НАБУ так званої схеми «адвокатів-хакерів», яким 2 квітня було оголошено про підозру.

До того моменту невидимий у широких колах адвокат Дмитро Борзих був дуже помітним у колах вузьких. Людина, яка, за версією слідства, впродовж кількох років курувала несанкціонований доступ до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) і зливала за гроші інформацію про обшуки та інші слідчі дії, має давні зв’язки з нинішнім генеральним прокурором Русланом Кравченком. Обидва є вихідцями з військово-прокурорського середовища. Ще тіснішим є союз Борзих із вищезгаданим заступником голови СБУ Олександром Покладом — вони куми. Поклад — завсідник у глави офісу президента Андрія Єрмака. Єрмак — у президента.

Ми вже розповідали докладно про те, яку кількість справ топкорупціонерів контролювала ця «група». Правоохоронці вважають, що вони моніторили діяльність НАБУ в інтересах фігурантів через реєстр досудових рішень. Це давало змогу Банковій розуміти, чим займається НАБУ. Коли стрункість цієї системної методології було зруйновано, владі, яка опинилась у темній кімнаті, довелося навпомацки шукати загрози для жирних котів усіх кольорів. А це незручно й навіть небезпечно. Тому до операції щодо НАБУ та САП з ідеєю «реформування» антикорблоку почали готуватися ще навесні. Але справи проти людей, близьких до Банкової, — Міндіча, Чернишова, Шурми — вочевидь змусили пришвидшитись.

Уже 16 червня новий генпрокурор Руслан Кравченко змінив лояльного, але не безрозсудного Андрія Костіна, який, як стверджують наші джерела, не ризикував якщо не виходити за межі закону, то вже точно ламати їх. Кравченко — з іншого тіста.

Паралельно НАБУ продовжувало розслідування, і його удари стали особливо дошкульними — насамперед для самого президента. Оскільки жодної «групи Чернишова», «групи Шурми» чи «групи Міндіча» не існує. Це групи «Курченко-1», «Курченко-2» і «Курченко-3». Ви ж пам’ятаєте «младоолігарха», на якого вішали активи справжні власники заводів і пароплавів? Таких, як Курченко, на різних етапах залучали до виконання та менеджменту завдань на конкретних напрямках. Формула проста: без Єрмака та Зеленського вони не можуть нічого. А Зеленський і Єрмак без них можуть усе. Просто саме ці рукавички їм зручно одягати на руку. Тут іще треба почекати з перейменуванням Міністерства оборони на «МинДичь».

Те, як суб’єктність цих осіб роздувають у медіа, змушує думати про кампанію, яка, вільно чи невільно розповідаючи про групи впливу на Банковій, відволікає увагу від Єрмака та Зеленського — справжніх, на нашу думку, хазяїв усього, що відбувається. У них завжди мають бути люди, яких залучають для конкретних завдань: організовувати та захищати схеми, фронтувати реальних бенефіціарів у різних бізнесах. Причому не тільки сірих, а й білих.

Наприклад, оборонна компанія Fire Point, про причетність Міндіча до якої давно ширяться чутки, отримала колосальне державне та закордонне фінансування. Чи є там на сьогодні відкати — ніхто не довів. А ось у тому, що після війни це буде один із найдохідніших білих бізнесів в Україні, сумніватися практично не доводиться. Ви ж розумієте, що жоден Міндіч не міг домовитися з датчанами про такий бюджет і виділити його з державних запасів? Це можуть зробити лише дві людини в країні. І повірте, що Міндіч — це навіть не Курченко за своїми менеджерськими якостями. Люди, що добре знають цю славну людину, яка підтримує з усіма гарні стосунки, стверджують, що в неї дві ліві руки й ростуть вони з нижніх плечей. І саме за слідами, які вони залишають, наступна влада, якщо захоче, дуже легко прийде до будиночків Ніф-Ніфа та Наф-Нафа.

До того ж питання не тільки у втратах, які можуть бути поєднані з виведенням із гри «засобів виробництва» Банкової. А в їхніх знаннях. Глибоких. Делікатних. І всеосяжних. Проблема — в перетворенні цих знань на свідчення. Казку на ніч «касира Князєва» Олексія Данілова Бігусу бачили? А тут цілих три Шехерезади. Котрі якщо почнуть говорити, то всі жахнуться. Тому головне завдання — якщо не знищити, то дискредитувати головних слухачів — НАБУ та САП.

Тож, аби врятувати своїх курченків, 21 липня в хід пішла кувалда для чужих. З одного боку — облава «орлів» Малюка на детективів НАБУ, внаслідок якої того дня було проведено понад 70 обшуків і затримано детективів Руслана Магамедрасулова та Віктора Гусарова. Їх звинуватили у співробітництві з Росією — з обшуками без рішень суду та із застосуванням фізичної сили.

З іншого боку — зговірливість «пташенят» із Верховної Ради: 22 липня вони послужливо обрізали повноваження НАБУ, передавши всю владу над правоохоронною системою політичному призначенцю президента та спецслужбам. (Нагадаємо, що одним із ключових авторів цього законопроєкту був Дмитро Борзих). Того ж вечора закон підписав президент. Наступного — підкріпили історичною пресконференцією генеральний прокурор Руслан Кравченко та голова СБУ Василь Малюк, пояснивши на пальцях, навіщо їм стільки влади та чому антикорупційний блок має бути знищений — хоч би якими формулюваннями вони при цьому послуговувалися.

Однак уже 7 серпня, після протестів молоді — тієї самої, яка надіслала свої «картонні» повідомлення не тільки владі, що загралася, а й міжнародним партнерам (а їхня публічна підтримка зростала прямо пропорційно зростанню протестів) — парламент проголосував за новий законопроєкт, що повернув повноваження НАБУ та САП. З ініціативи президента.

Після того, що сталося, країна мала геть крихітний шанс на те, що Зеленський схаменеться й під тиском інстинкту самозбереження очистить свої авгієві стайні від політичних «стратегів», які його підставили. Проте ні — стратегія Банкової не змінилася, змінилася лише тактика.

Підручні інструменти

Деякі спостерігачі встигли назвати нинішні дії влади тактикою дрібних порізів, де головні інструменти залишилися ті самі — парламент і СБУ, яку скеровує генпрокурор.

Парламент. Із найпомітніших тематичних новел депутатів, частина яких публічно покаялася за голосування проти НАБУ, можна виділити дві.

По-перше, поправки до другого читання законопроєкту №12439 про захист бізнесу. Найбільшу загрозу для НАБУ та САП становить норма про звільнення від відповідальності за податкові злочини, контрабанду та зловживання на підставі «роз’яснень» органів влади. Це офіційна індульгенція: її можна отримати й у корупційний спосіб, що підриває роль судів і відкриває простір для зловживань у податковій, на митниці й у закупівлях. У цьому ж законопроєкті БЕБ позбавляють права реєструвати провадження за ст. 191 КК (привласнення, розтрата або заволодіння майном із використанням службового становища) — депутати вважають, що це має робити тільки генпрокурор. Забрати всі справи у БЕБ. (За нашою інформацією, керівники НАБУ та САП, які публічно виступили із заявою про цю ініціативу, пропонували новому директору БЕБ Олександру Цивінському «зметикувати на трьох», мовляв, «гуртом легше й батька бити». Однак у Цивінського, який засудив законопроєкт у інтерв’ю ZN.UA, своя тактика).

По-друге, законопроєкт №11228-1 про «протидію розвіддіяльності іноземних спецслужб». Його ключова новація — звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які виконували затверджене контррозвідувальне або розвідувальне завдання, навіть якщо вони завдали шкоди правоохоронюваним інтересам. По суті документ запроваджує абсолютний імунітет для співробітників СБУ, розвідки та залучених до їхніх завдань осіб. Причому в законопроєкті не уточнюється, яка саме шкода є допустимою — аж до збитків державі чи загрози здоров’ю громадян. Особлива небезпека полягає в тому, що до «секретних завдань» СБУ зможе залучати чиновників і бізнесменів, фактично звільняючи їх від будь-якої відповідальності. Відчуваєте тенденцію?

У цій історії стоїть осібно ключовий орган антикорупційного блоку — Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) на чолі з ексдетективом НАБУ Віктором Павлущиком. Нині не час глибоко розбирати цей кейс (ми зробимо про це окремий матеріал), але саме час сказати: якби в нас було робоче НАЗК, то саме з вуст його керівника парламентарі та міжнародні партнери почули б як про неприпустимість обрізання незалежності НАБУ та САП, так і про очевидні ризики зазначених вище законодавчих новел. Для цього НАЗК має всі забезпечені законом інструменти, включно з цілим управлінням, що займається антикорупційною експертизою законодавчих актів. Потрібно тільки виконувати свої прямі обов’язки, а не перекладати відповідальність за майбутнє країни на людей.

СБУ та ОГПУ. Важливо розуміти: Служба безпеки не тільки виконує політичне «замовлення» президента, а й, перебуваючи під пильною увагою НАБУ, захищає своїх. Після Артема Шила та Іллі Вітюка НАБУ націлилося на начальника Головного управління контррозвідувального забезпечення об’єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту нацдержбезпеки СБУ Павла Дударя та його заступника Івана Сухораду. Їх підозрюють у передачі інформації адвокатам Коломойського у справі «Укрнафти» й «Укртатнафти» через «рішалу» Банкової Богдана Якимця. Під час лютневих обшуків у Якимця вилучили телефон, що став важливим доказом для слідства. Дудар і Сухорада були відсторонені від обов’язків і перебувають у розпорядженні СБУ, що не може не тривожити Малюка.

У полі зору НАБУ також опинився найближчий соратник голови СБУ — бригадний генерал Сергій Дука, перший заступник начальника Департаменту захисту нацдержбезпеки. (За даними ЦПК, родичі генерала Служби безпеки України Сергія Дуки можливо мають російські паспорти та бізнес із реєстрацією в РФ). Саме Сергій Дука та його заступник Антон Кравчук курували силову частину резонансних політичних спецоперацій проти журналістів-розслідувачів Bihus.info і детективів НАБУ, включно з Русланом Магамедрасуловим. Між «групами впливу» в СБУ — Дударя / Сухоради, Поклада й Дуки — дуже серйозне бізнес-протистояння. Втім, коли потрібно було об’єднатися проти НАБУ, вони це зробили. Дука дуже близький до Малюка. І Малюк, який уже геть не в захваті від того, що відбувається, можливо, й зробив би крок убік, але тепер уже це не може. І ми не згодні з версією, що Ілля Вітюк є фігурою торгу СБУ — не того польоту птах, а ось Дука з Кравчуком і Дудар із Сухорадою — серйозна історія. Тут боляче. Тут лігвище.

Антона Кравчука готували до генеральських погонів, коли стало відомо, що НАБУ збирає докази для підозри. Тому його практично на місяць відправили у відрядження до Дубая, звідки він і Поклад повернулися з Христенком. А Кравчук — іще й з надією своїм подвигом дискредитувати наміри НАБУ вручити йому підозру, повернувши при цьому шанс на отримання генеральських погонів.

Тому СБУ дуже старається й будує плани. І ці плани часто будують не за столом Малюка, а в готелях, що належать Бабакову. За кавою, круасанами та перемовинами в спа.

На сьогодні СБУ має три показові кейси проти НАБУ.

По-перше, це справа співробітника НАБУ Віктора Гусарова, затриманого після липневих обшуків. Детектив закритого підрозділу Д-2 Центрального апарату став фігурантом справи про держзраду. За версією СБУ, його завербувала ФСБ іще 2012 року. Слідство стверджує, що Гусаров нібито передав понад шістдесят епізодів секретної інформації колишньому заступнику керівника охорони Януковича Дмитру Іванцову. 22 липня 2025 року Шевченківський суд Києва обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою без права внесення застави. Апеляція залишила це рішення без змін. Гусарову інкримінують державну зраду та несанкціоновані дії з інформацією.

І це на сьогодні — єдина зачіпка СБУ. Як заявив керівник САП Олександр Клименко, СБУ після настійних прохань антикорблоку надала докази щодо Гусарова, які наразі задовольнили НАБУ та САП. Їхні керівники неодноразово публічно заявляли, що готові провести внутрішні розслідування, і якщо незаконна діяльність будь-якого із співробітників підтвердиться, допомогти розслідуванню.

По-друге, справа детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, також затриманого СБУ 21 липня 2025 року за підозрою у підготовці до пособництва державі-агресору. За версією слідства, детектив (а він займався організацією документування у справі Міндича), нібито контактував із представниками РФ і міг передавати їм інформацію. (Формально цієї підозри ще не висунули, проте саме під неї до України повернули Христенка. За нашою інформацією, Христенко наразі не дав свідчень, на які розраховували організатори операції з його доставки, хоча його щодня возять із СІЗО на співбесіди до СБУ).

Протягом останніх тижнів СБУ акцентує увагу на епізоді з постачанням технічної коноплі, яку, як стверджують у службі, детектив нібито допомагав батькові переправляти до Росії, точніше — до Дагестану. Захист стверджує, що в підозрі Магамедрасулову взагалі не йдеться про поставки, а лише про нібито підготовку до них. Ба більше, адвокати і сам Магамедрасулов наполягають, що в оприлюдненій СБУ розмові йшлося про Узбекистан, що добре чути на поширених СБУ аудіозаписах. Однак оригіналів записів для незалежної експертизи адвокати не отримали. Як і керівники НАБУ та САП — матеріалів для внутрішнього розслідування.

У суді застосовували методи психологічного тиску на детектива через його літнього батька, якому влаштували принизливу «фізичну перевірку» перед засіданням суду. Також заслуховували розмови батьків, включно з особистими висловлюваннями матері, які слідство намагається вписати в «проросійську» канву обвинувачень детектива. Адвокатка Руслана Магамедрасулова Олена Щербан (юристка, член правління ЦПК) заявила, що з таким підходом і можливостями СБУ слухати кого завгодно без санкції суду завтра будь-якого громадянина можна буде заарештувати за розмови на кухні.

На момент написання матеріалу СБУ пред'явило Магамедрасулову ще одну підозру. Слідство стверджує, що, крім допомоги батьку в торгівлі з РФ, він використовував зв’язки та службовий вплив для податкових махінацій. Навесні 2025 року детектив нібито погодився за винагороду вплинути на рішення ДПС, аби вивести близько десяти фірм зі списку ризикових і дозволити їм провернути операції на майже 30 млн грн. За це йому пообіцяли 900 тис. грн. За даними СБУ, він звертався до колишнього чиновника податкової та знайомого правоохоронця — обидва підтвердили його прохання.

Захист назвав обвинувачення «черговим фуфелом», що ґрунтується на суб’єктивному тлумаченні нібито скрінів переписки з телефон. Під час оперативної роботи може бути що завгодно. А де факт злочину і в чому його конкретний склад? Чи, може, спочатку в податківців Кравченка, який тоді очолював податкову, візьмете свідчення щодо Магамедрасулова? «З таким підходом йому можна щодня вручати нову підозру: головне — вивалити скрини в паблік і продовжувати дискредитацію. Але насправді мета ширша, — каже Щербан. — Це залякування детективів, які ведуть топові справи. СІЗО, затягування апеляцій — усе грає проти дієздатності НАБУ та САП».

Підозру підписав генпрокурор Руслан Кравченко. Йому взагалі подобається все робити особисто, все помацати, увінчати себе лаврами: писати законопроєкти проти НАБУ та САП, підписувати підозри, виступати в судах і навіть ховатися за шторою в кабінеті.

Ще раз: у помічниках Кравченка сьогодні значиться та сама людина, з якою листувався Магамедрасулов, коли Кравченко очолював ДПС. Чому вони тоді разом не викрили детектива — питання. Можливо, тому що, як зазначають наші джерела, новий генпрокурор уже непогано опанував ази конвертаційних центрів і грального бізнесу. І, слід зауважити, генерального прокурора є кому просвіщати: один із героїв розслідування УП «Батальйон Монако» Сергій Вязмікін (до 2019 року — заступник голови Департаменту захисту економіки Нацполіції. Погугліть) нині є однією з найдовіреніших осіб Кравченка, а також забезпечує йому приватну охорону.

По-третє, справа детектива НАБУ Віталія Тєбєкіна, якому 11 вересня СБУ вручила підозру, обвинувативши в недостовірному декларуванні майна. Слідство стверджує, що він не зазначив у декларації квартири в Ужгороді вартістю близько 4,3 млн грн, оформленої на іншу особу, але яку фактично використовує його родина. Суд обрав запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2,9 млн грн і зобов’язав Тєбєкіна здати закордонний паспорт, повідомляти про зміну місця проживання та з’являтися за викликами прокурора. Захист заявив, що розмір застави є непропорційним і незаконним. Законними в цьому випадку є не більш як 60 тис. грн. Про це було відомо і прокурору, і судді.

(В матеріалах у справі Тєбєкіна є інформація про те, що його батьки мають російські паспорти й проживають на тимчасово окупованих територіях. Також зазначено, що Тєбєкін не повідомив про це, підписуючи документи про держтаємницю. Водночас замовчується, що детектив заповнював анкету СБУ 2022 року, а його батьки отримали паспорти 2023-го. І що самим порядком СБУ не передбачено дострокового інформування Служби про такі зміни. Тобто під час чергової перевірки Тєбєкін поділився б новою інформацією).

Тож абсолютне ігнорування власних порядків і закону і в цьому випадку — не просто демонстративний цинізм, а й сигнал усім іншим: вас ніхто не захистить. Тому що ми слухаємо, кого хочемо (СБУ може здійснювати контррозвідувальні заходи без жодного судового контролю). Стежимо, за ким хочемо. Обвинувачуємо, кого хочемо. Заставу беремо, яку хочемо. Принижуємо в суді, кого хочемо… І це на публічному рівні під прицілом журналістів — а що відбувається на місцях, можна лишень припускати.

Сопромат антикору

В арсеналі НАБУ та САП від початку менше можливостей для захисту: в них у розпорядженні — закон, у спецслужб — беззаконня і серйозний фінансовий ресурс, який дозволяє «розкручувати» потрібні владі наративи по всіх провладних телеграм-каналах. Після руйнування хакерської системи Борзих моніторинг діяльності НАБУ триває в інший спосіб. За нашою інформацією, НАБУ зафіксувало аномальний інтерес у реєстрі до всіх своїх справ. Як стверджують джерела в правоохоронних органах, 342 кримінальні провадження НАБУ в ЄРДР за останні місяці хтось переглядав. Безумовно, це можуть бути судді, та коли юридична адреса того, хто цікавиться, — з VPN і приватним входом, то це патерн, на який реагує НАБУ. І він спрацював неодноразово. Питання вивчають.

Попри очевидну стривоженість колективів, НАБУ та САП продовжують ключові розслідування як щодо найближчого оточення президента, так і щодо працівників СБУ. Всі вони були розпочаті задовго до атаки на антикор і апріорі навіть за часовими межами не можуть бути помстою СБУ за арешт детективів, у чому Служба публічно звинуватила НАБУ після підозри тому ж Іллі Вітюку. (2 вересня 2025 року НАБУ та САП повідомили про підозру генералу СБУ Іллі Вітюку: за версією слідства, яке велося вже рік, він купив квартиру за 21,6 млн грн за заниженої ціни в договорі й сумнівного походження коштів).

Безперечно, для більшості детективів НАБУ та прокурорів САП тиск влади — це виклик, до якого, втім, вони мали бути готові, коли йшли на цю службу. Антикор — це вміння працювати під тиском, тим паче в такій корумпованій країні, як Україна. «Не витримуєш — іди!» — небезпідставно зауважив в одному з ефірів голова ЦПК Віталій Шабунін.

Останнім часом чимало каменів прилетіло й у ЦПК, що припускався серйозних помилок у боротьбі з корупцією, про які ми писали й попереджали; і до НАБУ та САП, ефективністю яких раптом усі дружно почали перейматися. Але одна річ, коли це близькі до Банкової ТГ-смітники та кишенькові політологи, і геть інша — офіційні медіа. Адже завжди є контекст. Нині разом із профільними громадськими організаціями саме керівники ЦПК і антикорупційних інституцій, перебуваючи під дуже серйозним, зокрема й особистим тиском, мають сміливість казати правду. Не тільки задля того, щоби зберегти інституції, які з труднощами будували. А й щоби не дати Україні стати Росією. Це не означає, що не потрібно ставити запитання (щодо оборонної компанії Archer, директор якої публічно звинуватив НАБУ та САП у виконанні замовлення, ми вже відправили запит), це означає, що потрібно чітко усвідомлювати, як твоє слово впливає на те, що відбувається просто зараз.

(До речі, просто зараз парламентська ТСК під керівництвом Сергія Власенка та його заступника Максима Бужанського, які були серед парламентських драйверів обрізання незалежності НАБУ та САП, — тисне на Вищий антикорупційний суд. Його голову закидали запитами, які, за нашою інформацією, м’яко кажучи, виходять за межі повноважень ТСК. Включно зі списками суддів, які мають охорону. А ми ж пам’ятаємо, що саме ця ТСК від початку створювалась як ключовий і тонший інструмент викриття антикорупційного блоку. Однак наполегливість НАБУ стосовно найближчого оточення президента не залишила шансів для тонких інструментів тиску. Джерела стверджують, що у ВАКС побоюються провокацій, пов’язаних як із публічною дискредитацією суду та суддів, так і з можливими законодавчими атаками на повноваження.)

Стосовно продовження розслідувань. Розвиток ситуації щодо ключових кейсів оточення президента досить докладно описали колеги з «Української правди», включно з діркою для прослуховування в підлозі, а не в стелі квартири Міндіча. На основі цього факту відразу почали з’являтися конспірологічні теорії щодо власників квартири поверхом нижче. Господинею було названо доньку відомого хранителя «плівок» Андрія Деркача. І тут уже конспірологи можуть заблукати у своїх версіях, аж до того, що від початку слухали Міндіча не детективи НАБУ, а геть інші обізнані люди, які в такий спосіб хотіли позбавити незалежності президента і Єрмака. Так чи інакше, але, за нашою інформацією, плівки — в НАБУ, розслідування триває. Єдине, чого там побоюються (так стверджують джерела в правоохоронних органах), — чи доживе інституція до моменту, коли можна буде пред’явити суду залізні докази, а не викривальні «відоси» дуже обізнаних народних депутатів.

Кілька ремарок стосовно Чернишова та Шурми. Телефон останнього, вилучений німецькими правоохоронцями під час обшуку в липні, дотепер не передали НАБУ. Там це пов’язують із традиційною європейською бюрократією. Побачимо. Щодо Чернишова, то процес гальмує поява другого епізоду стосовно охоронців, які працювали в штаті НАК «Нафтогаз» і Мін’єду й отримували, скажімо так, гарні зарплати. Ми писали про це, і це ще плюс сім-вісім місяців до розслідування.

Повернення в межі

По-перше, цілком очевидно: президент Зеленський зробив вибір. І не на користь держави. Конкуренція й навіть війна між силовиками були завжди — але під килимом і в межах системи стримувань, які гарантував «перший». Старожили пам’ятають історію про те, як даїшники глави МВС Кравченка відігнали на штрафмайданчик машину зовнішнього спостереження, яку Деркач послав за Кравченком. І Леоніду Кучмі довелося провести жорстку розмову з ними на тему «не сваріться, хлопці». А Зеленський — не над сутичкою. Він є стороною. Він був стороною конфлікту із Залужним. Він є стороною конфлікту з ГУР. Він є стороною конфлікту з НАБУ та САП.

Це руйнує стійкість держави під час війни, і дуже шкода, що президента в цьому виді його самореалізації не зупиняють, а лише накручують дедалі більше. Тому те, за чим нині спостерігає вся країна (яка воює!), сигналізує про повну дискваліфікацію президента і його команди. Як третейського судді. Президент вирішив, що йому можна все. Без огляду на війну, суспільство та партнерів. На тлі знищення антикорупційного блоку руками спецслужб усі потуги бутафорного уряду з виконання плану Ukraine Facility виглядають відвертим глузуванням.

По-друге, у міру просування стосовно плівок Міндіча (а, за нашою інформацією, на Банковій не розуміють, з якого боку копає НАБУ й кому може завдати першого удару), потрібно очікувати ще серйозніших атак на антикорблок, аніж історія з недекларуванням детектива Тєбєкіна та скринами з телефона Магамедрасулова. Є ще директор Кривонос із донабушним бекграундом, який, власне, й викликав сумніви, коли він виграв конкурс. Однак усе, що відбулося потім, дає підстави вважати: люди змінюються й зростають.

По-третє, думки про те, що має бути далі, в оточенні президента різняться. І тут варто згадати профільного заступника глави ОПУ Олега Татарова, про якого ми незаслужено забули. Активний на першому етапі операції проти НАБУ, Татаров пішов у тінь. Нині все розвивається за його мінімальною участю. Як досвідчений учасник антимайдану, куратор силовиків зі стажем, можливо, й передбачає перспективи такої політики президента. Але що з цього, коли для Зеленского йдеться вже не стільки про вибори та збереження влади (в Україні важко претендувати на перемогу, спираючись лише на силу спецслужб, — проходили), скільки про гарантії майбутнього. Особистого. Зокрема фінансового.

По-четверте, розуміння того, що за чинної влади повертати назад до пляшки джина спецслужб, який розгулявся, ніхто не збирається, не скасовує критичної необхідності реформувати СБУ. ЄС і НАТО хоч і негучно, але продовжують наполягати на її демілітаризації та деполітизації. Йдеться не лише про скорочення роздутого штату, а й про позбавлення Служби невластивих їй функцій. Економічні та корупційні злочини мають розслідувати НАБУ, ДБР і БЕБ, а СБУ — зосередитися на своєму ядрі: захисті конституційного ладу, контррозвідці, боротьбі з тероризмом і протистоянні гібридним загрозам. Необхідні парламентський і громадський контроль, переатестація та максимальна прозорість. СБУ із громіздкої політизованої структури має перетворитися на сучасну спецслужбу європейського зразка.

То чи можна сьогодні осадити джина, випущеного Зеленським? Наша відповідь: за цієї влади — ні. Тут усе несуб’єктне. Уряд. Парламент. Спецслужби — у визначенні своїх дій і пріоритетів. Суб’єктні в країні дві людини — Єрмак і Зеленський.

У кожній отарі й у кожній зграї може бути паршива вівця чи скажений вовк. Детектив Гусаров — це маленька ганьба НАБУ, керівник Антитерористичного центру СБУ Дмитро Казюра — це велика ганьба профільної організації. Але ні перший, ні другий не можуть бути приводом для знищення інституцій. СБУ стоїть. І НАБУ має стояти. Чи нам потрібно було закрити Кабмін через те, що в прем’єра Гройсмана перекладач був зрадником?

Люди, погляньте на себе й жахніться. Починаючи від Кулініча та Наумова й закінчуючи Казюрою.